Дослідник історії краю про краєзнавчі міфи

Олексій Ленський: “Жоден з сучасних багатіїв ще не побудував ані дитячої лікарні, ані кадетського корпусу — невигідно”.
Відомості про співрозмовника
Олексій Васильович Ленський народився у Сумах у 1946 році. Навчався у СШ № 9, яка розташовувалась в будівлі, яку нині займає Сумський краєзнавчий музей. З дитинства захопився історією — спочатку хотів розгадати історію шкільної будівлі і старовинних скульптур, але жоден з вчителів не міг нічого розповісти про цей будинок, який колись був будинком відомого архітектора Карла Шольца, а в скульптурах зберегалась зашифрована історія його родини. Так з’явився смак до “малої історії”. Закінчив школу, вступив до педагогічного інституту на філфак, потім працював у різних училищах і інститутах міста. Все життя займався історичними розвідками, спочатку на рівні газетних публікацй і матеріалів з енциклопедій, потім здобув доступ до ДАСО, працював і в архівах Харкова.
Наш гість визначає себе не краєзнавцем, а дослідником історії краю. Олексій Васильович Ленський є автором 51 книжки, в яких висвітлються різні аспекти з історії Сум і Сумщини — від театрального, музичного життя до знарядь праці і економіки, від епохи мезоліту до сучасності, до Помаранчової революції, принаймні. Бесіда з цією людиною може відкрити багато несподіваого навіть для тих, хто історією рідного міста цікавиться, але користувався обмеженим колом джерел.
R: Скажіть, будь ласка, чому ви уникаєте визначення “краєзнавець” стосовно себе?
О. Л.: Тому що багато працював з архівними документами, а більшість тих, хто вважає себе краєзнавцями, в архівах зовсім не з’являлися. Бува, що краєзнавці поводять себе так само, як журналісти: не вистачає матеріалу — взяв якусь стару газету і передрукував! Та ще додати неуважність в використанні тих матеріалів, які є, — ось і народжуються всілякі нісенітниці, міфи.
R: Чи в Ваших працях спростовуються деякі з так званих сумських міфів?
О. Л.: Міфів виникло більше в історії саме міста, ніж Сумщини. Це від неуважності. Коли цар Олексій Михайлович направляв сюди воєводу Арсеньєва, він наказував: “Вновь устроить город”. Якщо “вновь”, то можна зробити висновок, що місто вже існувало. І той же Арсеньєв писав: “А Берлецкая волость за двадцать верст отсюда”. Це значить, що Кондратьєв осів не там, а тут, на Сумі, на Суминому городищі. “Сум”, “су” – це значить “вода” на багатьох тюркських мовах. Кондратьєва вважають засновником міста, але в жодній жалуваній грамоті від царя його засновником не названо. А таких грамот було три чи чотири. Було сказано, що Кондратьєв просто сів на Суминому городищі, яке, напевно, вже існувало. Звідси і плутанина з датами заснування.
R: Це історія давня. А які міфи пов’язані з заснуванням кадетського корпуса? Кажуть, Павло Харитоненко непогано на ньому нажився?
О. Л.: Міфів, як таких, не було, але багатьом не подобалася назва “Кадетський корпус”. Пропонували заклад перейменувати в “козацький”. В Росії Ліцей Пушкіна в Ростові на Дону перейменували в Козацький корпус. Ті “козаки” зараз воюють проти нас на Донбасі. А Кондратьєв, до речі, ніяким козаком не був, він служив царю. І військового звання не мав, він звався осадчим, а це посада громадянська, значить, що він мав право “осісти”, заснувати поселення. Та поселення, як я вже казав, тут давно було.
Щодо Кадетського корпусу, то Павло Хартоненко мав батьків заповіт, мав гроші на заснування, та ще тоді йому не давали дозвіл. Тодішня влада, дворяни були проти того, аби в закладі мали право навчатися селяни. Дворяне тоді були “служивими людьми” – якщо людина здобувала офіцерське або навіть унтер-офіцерське звання, автоматично отримувала дворянство. Та цю незгоду допоміг залагодити Сухомлінов, командуючий Чугуївською дивізією, один з полків якої був розквартирований в Сумах. Він звернувся безпосередньо до тодішнього військового міністра Кропаткіна, і дозвіл було видано. А щодо пов’язаних із заснуванням корпуса прибутків, так Павло Харитоненко мав не тільки цукрові заводи, він виробляв цеглу, яку постачав на будівництво, ще постачав деревину. Будівництво тривало з 1900 по 1909 роки, бо будували не тільки сам корпус, а й електростанцію, ще багато чого. Постачання будівельних матеріалів давало непоганий прибуток. Коли корпус було побудовано, то існував він вже на державний кошт, але Павло Шванович продовжував постачати харчі, той же самий цукор. Тобто частина вкладених грошей поверталася. Це був непоганий бізнес. А благодійність тоді приносила не тільки моральне задоволення, підвищувала суспільний статус людини, але й окупалася матеріально, хоча б частково. Сьогодні благодійність невигідна. Ще ніхто з сучасних багатіїв не побудував ні кадетського корпусу, ані дитячої лікарні.
R: Чи є в історії Сум “білі плями”?
О. Л.: Як таких майже немає. Але є деякі непорозуміння, неприємні моменти. Навіщо було вуліцю називати іменем Герасима Кондратьєва, який вірно служив царю і був цілком залежний від царя? А взяти хоча б сам герб міста, який дала Сумам знову ж таки цариця Катерина ІІ! Чомусь не подобається назва “Кадетський корпус”, а царський герб — це вважається нормальнм! Я багато виступав на цю тему, і не тільки я. Місту потрібен абсолютно новий герб. Я розробив проект такого герба. В одній відписці воєводи Арсєньєва говориться, що він взяв з дьогтярів п’ять бочок дьогтю, кожна бочка коштувала п’ять шелягів. Це були перші гроші, які було отримано в казну міста як податок. Ось на гербі бочка з дьогтьом, монети — п’ять шеляхів — початок економічного добробуту міста, бджоли — бо тут вели промисли бортники — добувачі дикого меду, ось дубове листя, бо тут скрізь були дубрави. Виникла плутанина з датою заснування міста, але це не так важливо. Головне — історична правда, на підставі відписки Арсеньєва царю, де він пише про податок дьогтем, згадує бортників, яких притісняли дьогтярі, про ціну в п’ять шеляхів — все це на підставі документів, а не вигадка.
R: Звідки тоді виникла ця байка про три торби, які начебто знайшли козаки? Та ще й не порожні, а з грішми!
О. Л.: Про це я трошки розповів в книжці “Історія розвитку знарядь праці, економіки, освіти, культури на Сумщині”. Справа в тім, що 26 грудня 1708 року Петро І переніс свою ставку з Лебедина в Суми. Йшла війна зі шведами, як ви пам’ятаєте. Так ось тоді як раз прийшов час сплачувати гроші військовим. А казна пуста — Петро І навигадував стільки податків, щоб забезпечити фінансами війну, що люди вкрай зубожіли и не могли дати вже ничого. І тоді цар сам пустив чутку, що вкрадено три торби золота. Цей міф зажив власним життям. І назва міста відтоді виводилась навіть не зі слова тюркського походження, а з російського перекладу слова “торба” – “сумка”. Саме місто ще у середині XVIII сторіччя називали “Суммы», начебто на честь чи у пам’ять грошей. Це не вигадка, це видно із старовинного генплану міста. До речі, цар Петро був такий, що за вкрадену копійку повісити міг, а тут — жодних відомостей про розслідування, покарання винних.
Указ про надання гербів всим містам видав ще Петро І, геральдіст Симон Бекенштейн розробив 14 варіантів герба Сум. Але через війну цю ідею забули, згадали про герби, які мали бути на прапорах міст, вже за Катерини ІІ і водночас пригадали ту казку про торби. Ось і маємо такий псевдоісторичний герб.
R: Чого, на Вашу думку, зараз не вистачає місту?
О. Л.: Шанобливого ставлення до власної історії. Ми маємо безліч дійсно історичних пам’яток, яки не увійли до державного реєстру. Ми виступаємо за те, аби присвоїти багатьом сумським будівлям статус пам’яток хоча б на місцевому рівні. Влада не дослухається.
R: Чи можете навести приклади таких пам’яток?
О. Л.: Та ось виходимо на Соборну — це ж історична вулиця. А що з неї зробили?! Воскресенської — те ж саме — нема. На Троїцькій безліч пам’яток і історичних місць. Ну там, де керують религійні громади, ще можна бути спокійним — костьол, наприклад. А ось неподалік знаходилась садиба архітектора Шольца — там тепер сучасний будинок. Відразу за восьмою школою. Так хоча б табличку встановили! До нас зараз приїздить багато гостей, то чим їх здивувати, зацікавити? Сучасними розробками, технікою, культурними досягненнями? Ні, тільки старовиною, яку не бережемо. Я про старовинні Суми багато розповідав в своїх книжках, але що можуть зробити кілька дослідників?! Праці свою видаю власним коштом, не дуже великими накладами, але їх можна знайти в бібліотеках міста. Найбільш повно вони представлені в Центральній міській бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка.
R: А чого бракує дослідникам історії Сум?
О. Л.: За всих не скажу, а мені особисто бракує архівних матеріалів. Все, що можна було видобути в Державному архіві, я вже взяв і використав в своїх книжках. Аби ще до цього додати сімейні архіви і сполучити їх з вже відомими матеріалами, могло б вийти щось цікаве і пізнавальне. А щодо інших людей, які називають себе краєзнавцями, скажу тільки, що багато з них хворіють на загальну хворобу – недостовірність і приблизність.
Вріз
Жарт щодо історії заснування міста і його герба: “Росіяни забрали собі гроші, а українцям лишили самі торби!”
Фото з архівів
1.Зустріч з читачами. Олексій Ленський є автором найбільш повної і достовірної історії Сум і Сумського краю. Охоче ділиться знаннями та спостереженнями
2.Книжки, видані до 2016р. “Якщо мої мізки завантажені творчим пошуком, я почуваю себе добре”, – говорить автор
3.Проект герба. Суми — не місто торб. Це місто зросло на природному добрі — меді, дьогті, дубравах та людській праці

Олексій Сікорський, “Панорама” №41