Жителю Сумщины нужна помощь

Наш земляк з Шевченково Віталій Якименко важко поранений у зоні АТО
Загострення на фронті очевидне: все частіше і частіше в новинах і зведеннях йдеться про це. Лиха година не полишає і глухівчан, – повідомляє Неделя
26 травня старший сержант 72 окремої механізованої бригади Віталій Якименко виїхав із вісьмома побратимами на завдання. Він командир розвідгрупи, тому небезпека чатує щохвилини. Близько Староігнатівки, що під Волновахою Донецької області, їх БТР натрапляє на ворожу міну і від вибуху здіймається в повітря. Від машини – лише уламки. Хлопці важко травмовані, але всі живі. Постраждалого Віталія одразу ж відправляють у місцеву реанімацію, згодом – у Маріуполь, зараз він перебуває в госпіталі Дніпра. У нього перелом лівої лопатки, повністю роздроблена нижня щелепа, проблеми з шийним хребцем, численні осколкові поранення, а також важкі травми голови, котрі потребують детального дослідження. Віталієві необхідні кілька операцій, але лікарі чекають, поки зійдуть гематоми та покращиться стан бійця. Про це нам розповіли його мама і брат.
Дружина пораненого Наталя повідомила, що зараз разом з чоловіком. Біля коханого вона з перших годин біди. Вдома, у селі під Волновахою, де проживає їх молода родина, залишилася на поруки бабусі їх донечка Вероніка, котра народилася тільки місяць тому.
– Зараз Віталій у стабільно важкому стані, – розповідає телефоном Наталя. – Говорить, але нічого з того дня не пам’ятає. Каже, прокинувся – реанімація, а що сталося – не розуміє. Вставати йому не дозволяють. У Дніпрі мені надали житло у місці, відведеному для рідних, що доглядають атошників. Тут таких багато. Щодня тільки і встигай дивитися, як везуть поранених одного за одним. Усе як у страшному сні. Частина медикаментів – за кошт держави, але, звісно, далеко не всі. Наприклад, у чоловіка дуже страшний біль у руці, віднімає весь лівий бік. Лікарі розводять руками, мовляв, терпи. Я сама купила спеціальний бандаж, чоловікові трохи допомогло. Тільки тоді нам лікар зізнався, що це гарний засіб. То чому ж не рекомендував? Бо на нього грошей не виділено.
Це вже не перше бойове поранення Віталія. У липні 2014 року він підірвався на фугасі. Віталія знайшли пораненим у лісі. Тоді думали, що він не вижив, та, на щастя, Бог дарував життя і швидке одужання. А двоє товаришів у той день загинули… Після нетривалої реабілітації, уже у вересні, сміливець повернувся до строю.
– Скажу чесно, я довго його вмовляла не їхати, – плаче мати Людмила Михайлівна. – Та він каже: «Як же мої побратими, я повинен повернутися до них!» Він міг покинути армію та приїхати додому, жити спокійно, але пішов знову служити. Навіть не встиг вилікуватися як слід. І стояв за усіх нас.
Віталій народився у Шевченково, де і закінчив сільську школу, потім вступив до Глухівського ВПУ на муляра. Деякий час працював в охороні, а 2011 року пішов служити на контрактну службу. Тоді ще уявити ніхто не міг, що через три роки почнеться війна. Віталій потрапляє до регулярного підрозділу Збройних сил України, що розміщується у Білій Церкві. З березня 2014 року він залучений до участі в антитерористичній операції на сході України, два роки їх механізована бригада бере участь у найзапекліших боях. Віталій пройшов усю Донеччину та Луганщину, а останній рік був під Волновахою. За службу вже має три державні нагороди, одна з яких – орден «За мужність».
Друзі, читачі, добродії, всі, хто хоче і може підтримати земляків! Пліч-о-пліч з нами живуть сім’ї, до яких війна прийшла не з телевізора, а через долю рідних чоловіків і синів. Не будьмо байдужими, підтримаймо пораненого. Це буде нашою дякою за те, що вони взяли на себе тягар військової служби. А ми, на жаль, у вирі повсякденних клопотів (підкреслюємо – мирних клопотів!) не хочемо зайвий раз чути про війну.
Допомогу можна перерахувати на картку ПриватБанка 4149 4978 4357 6325, Віталій Якименко.