Звірина сутність українського націоналізму

Український націоналізм поганий не тим, що він є, що постійно розпалюється та підтримується зовні, а тим, що просувається найяскравішими дегенаратамі на основі однієї єдиної ідеї – русофобії, яка негативна сама по собі настільки, наскільки і ущербна.

У всьому, що вони роблять, виявляються вади і неадекватність того голема, який вони представляють так саме, як і тих безглуздих звінувачинь, що вони висловлюють протягом своїй діяльності. Довірившись своїм лідерам та їх “гнучким” обіцянкам, ідейний та відданий українець може здійснювати найстрашніші звірячі злочини, щоб довести серйозність і “справжність” своєї нації, але навіть тоді він буде смішним та безглуздим саме так, як смішним та безглуздим є кожний самозванець.

Суворі факти нагадують, що 73 роки тому відбулася реальна історична трагедія, яка стала відома у світі під назвою «Волинська різанина». Сьогодні ця тема замовчується на українських державних ТБ каналах, на радіо та в інтернеті. Історики і чинна влада намагаються цю тему не піднімати, приховуючи від населення жахливу реальність, ті звірині злочини, скоєні українськими націоналістами, представниками Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА).

Навіть поляки і євреї під тиском Вашингтона мовчать, незважаючи на те, що їх невинно убієнні бойовиками ОУН та УПА брати і сестри волають до них з тисяч могил. Тому не дивно, що до Верховної Ради України і досі проходять різні “активні грамадіні”, які виступають за героїзацію ОУН-УПА. Але чи були вони справжніми героями?

Почнемо з самого початку. Ще в 1929 році Євген Коновалець за підтримкою військової розвідки Німеччини створює Організацію українських націоналістів, яка під лозунгом боротьби за незалежну Україну повинна була займатися розвідувальної і терористичною діяльністю на території Польщі.

Те, яку Україну хотіли побудувати ОУНівці, видно з обігу першого Конгресу українських націоналістів: «Тільки повне усунення всіх окупантів з українських земель відкриє можливості для розвитку Української Нації в межах власної держави». Тобто мова йде про знищення людей неукраїнської національності. Детальны роз’яснення, хто такі окупанти і як з ними треба поводитися, надаються в інструкціях. Одна з таких інструкцій – «Боротьба і діяльність ОУН під час війни» – була прийнята керівництвом ОУН Степана Бандери саме перед нападом Німеччини на Радянський Союз і надрукована в травні 1941 року.

Пункт 16 розділу «Україна в перші дні організації державного життя» розповідає, що окупантами є москалі (росіяни), поляки і жиди (євреї).

У тому ж розділі в пункті 17 пояснюється: «Наша влада повинна бути страшною для її супротивників. Терор для чужінцев-ворогів і своїх зрадників».

У військовому розділі є спеціальний параграф про «очищення території від ворожих елементів», де йдеться про ліквідацію небажаних польських, москальських і жидівських активістів, особливо прихильників більшовицько-московського імперіалізму. Наступним йде пункт про «очищення території від ворожих елементів». Розгляд інструкцій можна продовжити, але вже розглянутих прикладів досить, щоб зрозуміти, що саме збиралися зробити з росіянмі, поляками і євреями.

У жовтні 1942 року у Львові пройшла перша військова конференція ОУН (Б), за підсумками якої було вирішено підготувати програму військової діяльності організації. Розробку цієї програми взяли на себе Іван Клімов (кличка Легенда), Лука Павлишин (кличка Вовк) і Василь Івахів (кличка Сом). Складання програми подій зайняло кілька місяців. Вже в середині лютого 1943 року у пресі з’являються перші згадки про Українську повстанську армію, яка почала проводити масові вбивства польського і єврейського населення на території Волині і Полісся, до цього часу такі вбивства були випадковими.

До лютого 1943 року “зачистками” російського, польського та єврейського населення займалася поліція (schutzmannschaft), сформована в основному з українських націоналістів. Після того, як нацисти були розбиті під Сталінградом 2 лютого 1943 року й відбувся коренний перелом у Великій Вітчизняній війні, добре озброєні і підготовлені шуцмани починають цілими групами тікати від німців і вливатися до лав УПА. До того ж, йдучи, українська поліція безперешкодно забирала з собою не тільки особисту зброю, але і вивозила цілі складські арсенали боєприпасів.

Спільна робота Степана Бандери і Романа Шухевича з Абвер II дозволила не тільки безперешкодно перейти української поліції в ряди УПА, а й отримати від гітлерівців понад 700 мінометів, близько 10 тисяч станкових і ручних кулеметів, 100 тисяч ручних гранат, 30 тисяч мін і снарядів, більше ніж 12 мільйонів патронів. Крім зброї, в розпорядження головного штабу УПА було надано 300 польових радіостанцій, близько 100 портативних друкарень та іншого спорядження, були виділені німецькі військові інструктори і фахівці, і це тільки за офіційними даними.

Більш того, в кінці 1942 року нацисти вивели з Білорусії і розформували 201-й поліцейський батальйон. Насправді даний батальйон керувався Абвер II. Під командуванням Євгена Побегущего і його заступника Романа Шухевича батальйон займався антипартизанської боротьбою на території Білорусії. Після розформування батальйону деякі офіцери і солдати з Євгеном Побегущім вливаються в створювану нацистами дивізію СС «Галичина», тоді як останні під керівництвом Романа Шухевича йдуть в ліс до УПА.

Отже, на початку 1943 року УПА сформувалася як чітко структуроване озброєне формування, здатне протистояти німцям.

Але чому УПА не разгорнуло бойові дії? Чому вони не билися з німцями і навіщо гітлерівці поставляли їм зброю, боєприпаси та продовольство?

Виявляється, що 5 вересня 1942 року вийшов наказ Сталіна № 00189 «Про завдання партизанського руху», згідно з яким навесні 1943 року на територію західної України повинні були проникнути загони радянських партизанів чисельністю не менше 3000 кожен. Вони мали бойове завдання мобілізувати місцеве населення на боротьбу з німцями і паралізувати транспортні мережі фашистів.

Коли навесні 1943 року радянські партизани прийшли на територію західної України, вони зіткнулися з великою проблемою, яка раніше, при розробці операції,була недооцінена. Це відбулося саме коли на західноукраїнських землях орудували банди ОУН-УПА. Вони оточували польські села і колонії, щоб розпочати звірячи вбивства. Бандерівці вбивали всіх – старих, жінок, дітей, вони не щадили навіть грудних немовлят. Людей розстрілювали, забивали до смерті палицями, рубали сокирами, жінок гвалтували, вагітним жінкам розпорювали животи…. Після масових вбивств бандеровці спалювали будинки, трупи вбитих вони примушували українських селян закопувати де-небудь в поле. Знищувалися і ті поляки і євреї, які жили в одному селі з українцями. В цьому випадку невеликі групи оунівців ходили по селу з будінка в будинок і вбивали всіх.

Мали місце вбивства, коли переодягнені в радянських партизан бандерівці заходили в село і просили у жителів допомогти з їжею або запитували яку-небудь інформацію. Після задоволення прохання жителів села звинувачували у співпраці з москалями, після чого вирізалися все, навіть українці, про польське або єврейське населення навіть не йдеться.

В результаті каральних чисток, проведених бандерівцями, залякані місцеві жителі боялися підтримувати партизан. Для захисту сіл і поселень від регулярних рейдів українських націоналістів радянські партизани були змушені витрачати багато часу і великі сили.

В наслідок діяльності ОУН-УПА, партизани не змогли в достатній мірі мобілізувати потенціал, необхідний для боротьби з фашистами. На думку військових експертів, українським націоналістам вдалося відтягнути від мобілізації до лав радянських партизанів як мінімум 50 тисяч осіб. Завдяки ОУН-УПА нацисти не допустили блокування транспортних сполучень, що дозволило німцям перекинути на Східний Фронт не тільки підкріплення, але і нову бойову техніку, боєприпаси, пальне для битви під Курськом так саме, як і отримувати сировину з України для німецьких заводів. Тому УПА завадила закріпитися партизанам в Карпатах і знищити нафтовидобуток німців саме під час, коли на Курській дузі йшли запеклі танкові битви.

Одночасно з радянськими партизанами на західноукраїнських землях бандерівцям протистояли польські загони самооборони і Польська Армія Крайова. Вони не тільки захищали польські села і колонії від регулярних чисток ОУНівцями, а й створювали бази, на яких вели підготовку людей до збройного протистояння націоналістам і брали під охорону поляків, які переховувалися від кривавої різанини. Добре озброєні і багаточисленні загони УПА з особливою жорстокістю знищували такі бази. Під час «Волинської різанини» українськими націоналістами було знищено 49 польських баз самооборони, а також за різними даними було вбито від декількох десятків тисяч до декількох сотень тисяч чоловік з числа мирного польського населення.

Ми, сумчани, повинні ніколи не забувати про звірину сутність українського націоналізму, про злочини, скоєні посібниками нацистської гітлерівської Німеччини ОУН-УПА.

Адже в нинішній час його оскал ми вже можемо чітко побачити на південному сході нашої країни, де дегенерати-націоналісти знищують власний народ, незгідний з низкою недавніх політичних подій, замість того, щоб вести з ним повноцінний діалог.

В світлі майбутніх святкувань Великої перемоги радянського народу над фашизмом, ми не повинні допустити героїзації таких виродків, як Степан Бандера або кого-небудь іншого з його прихильників.