10-річний сумчанин став лауреатом Гран-прі Міжнародного конкурсу

10-річний письменник з Сум Ілля Отрошенко отримав Гран-прі і спеціальний диплом «Справжньому маленькому українцю» – за глибоке відчуття себе невід’ємною частинкою свого народу, за ген українства Міжнародного мистецького багатожанрового фестивалю-конкурсу «ТИ У СЕРЦІ МОЇМ, УКРАЇНО!»

Як розповіла мама Іллі, оповідання було написане сином вночі, бо йому не спалося і було натхнення.

Код нації
Була середина зими. Пролітали не просто, якісь маленькі сніжинки, а здоровий, лапатий сніг! Величезний вітер ревів небом, потріскував мороз, але це не зупиняло веселу дітвору, яка ганяла по дворі і гралася в сніжки. Діти бігали, стрибали і зі сміхом плюхалися у гори снігу. За цим всім з вікна спостерігав похнюплений Мишко. Йому так хотілося взяти в руки свої нові санчата і кинутися до них… Але ж ні, не вийде. Мишко мусив сидіти вдома. Йому сказали вчити уроки, а потім поприбирати в своїй кімнаті…
– Ех! Нелегке життя школяра! – зітхнув хлопчик і почухав потилицю. Після цього він відкрив підручник і прочитав запитання: «Що таке код нації?»
– Чудово! Ще й запитання, відповідь на яке я не знаю! – пробурмотів хлопчик і втупився в стелю. Трішки поміркувавши, він вирішив запитати в батьків – може вони щось підкажуть. Спустившись по сходах до вітальні, Мишко роззирнувся навкруги. За столом про щось теревенили батьки, а збоку, на кріслі, читав газету та курив сигарету дідусь.
– Мені потрібна ваша допомога! – вигукнув Мишко.
– Що сталося, синку? – запитала мама і підвела на нього свій лагідний погляд.
– Мені задали домашнє завдання, в якому потрібно відповісти на запитання: «Що таке код нації?» А я і гадки не маю що то таке! Допоможіть мені, будь ласка!
– Все дуже просто! Код нації – це її традиційний одяг! Ну як Україна існувала б без вишиванки, шароварів, личаків, солом’яних капелюхів та віночків? Українки з особливою ніжністю та любов’ю вишивали вишиванки. Цікаво знати, що кожен регіон мав окремий візерунок на вишиванках. І похизуватися унікальністю свого одягу могли не лише великі міста, але й, навіть, невеличкі села. А віднедавна стало популярним прикрашати візерунками для вишиванки меблі і, навіть, автомобілі, – мовила мама.
Почувши це, дідусь відклав в сторону газету, нахмурив брови і сказав:
– Тобі лише аби нарядитися, донечко! Хоч інколи задумуйся над чимось дійсно важливим та грандіозним! Наша Україна багата на історію, культуру, звичаї, обряди. Чи знаєш ти, що Київська Русь була однією з найрозвиненіших серед усіх держав того часу? Саме в ній виникла перша книга законів під назвою «Руська Правда» і перша система податків. А як вправно князь Київський Ярослав Мудрий об’єднав майже всю Європу, одруживши своїх дітей на правителях інших королівств… А чого варті наші волелюбні козаки? Вони були хоробрими, сильними. Про цих безстрашних воїнів складали пісні, легенди. Їх боялися й поважали, ними захоплювалися й на них рівнялися. А як чудово раніше святкували свята наші предки?! Про це можна не одну книгу написати. Завжди всі збиралися разом – від великого до маленького. Співали пісень, грали на музичних інструментах, танцювали. Особливо полюбляли гопак, під час виконання якого з-під ніг аж відлуння йшло. Ґаздині до свят готували різні страви: вареники з картоплею, з капустою, з м’ясцем. А заправляли їх ще й запашними шкварочками… Випікали пампушки, паляниці. Смажили ковбаску та сальце.
Лекцію про історію і культуру України перервав тато:
– Знову ти про минуле теревені розводиш! Як то кажуть: це було давно, й не правда! Потрібно жити теперішнім, в якому кожен з нас представляє Україну всьому світу, і мусимо це робити так, щоб всі хором казали: «Які українці молодці!» А для цього, в першу чергу, ми маємо вправно володіти рідною, солов’їною мовою. Бо саме вона виділяє нас з поміж інших націй.
-Ех, ви, чоловіки! Що ви взагалі в цьому світі розумієте?! Коли ти вийшов на вулицю, то ніхто не знає, як ти говориш, чи знаєш ти історію та культурні надбання, але всі прекрасно бачать як ти виглядаєш! Особисто я, не можу вийти на люди, якщо не виглядаю на всі сто, – мовила мама.
ЇЇ слова співрозмовники сприйняли дуже емоційно і в результаті закипіла довга, важка суперечка. Але Мишко вже її не слухав. Він сидів на своєму кріслі і охайно виводив в зошиті: «Кожен по своєму розуміє, де саме зберігається код нації, бо кожен має право на власну думку. Особисто я вважаю, що код нації – це ЛЮДИНА. Адже саме вона береже культуру, плекає мову, створює традиційний одяг та історію. Якби не було б людини, то не було б і нації…»