В зону АТО воинам-землякам отправили очередную помощь из Сум (фото)

19 июля активисты из Сум снова отправились в Донецкую область, чтобы доставить очередную помощь. О поездке на своей странице в фейсбке рассказал активист Андрей Букин и выложил фото с поездки.
«Сьогодні [19/07/2014] закінчилась наша шоста експедиція. Цього разу, ми «провідали» наших артилеристів, які знаходяться у Донецькій області. Ця експедиція характерна тим, що вона була однією з найбільших та найскладнішою. Над нею працювала три ініціативних групи у нашому місті [Yury Sinko, Cумська самооборона та ми].
Про проблеми
Проблема в транспорті з кожним тижнем стає все актуальніше. І справа не в тому, що важко знайти необхідне авто, а що з кожним тижнем, якість авто, що їдуть в зону АТО, знижується. Нам не важко ремонтувати авто в польових умовах, в дорозі може статись будь-що і до цього треба бути готовим. Справа в тому, що в зоні АТО поламка – збільшує шанси в рази потрапити в РЕАЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНУ пригоду.
Цього разу ми їхали двома машинами доверху забитими всілякою допомогою, починаючи від сухарів [бо у них недостатньо хліба] закінчуючи начисто вимитими радіаторами на КРАЗ.
Про експедицію
Ще коли сонячні промінці не торкнулися землі, неподіленою сумськими чиновниками, ми рушили у подорож. З перших годин нашої експедиції, стало ясно: що вона буде довгою. Вантажний п’ятитонник, в силу свого віку і технічного стану, просто фізично не міг рухатись швидше 60-70 км/год. І ми тяглись караваном, минаючи ще сонні міста Сумської області.
Харківська область нас зустріла, першою поламкою і проблемами шиномантажом. Підкачавши колеса рушили далі. За 30 хв. від навантаження, старості та неякісного обслуговування лопнуло одне з колес, слава Богу, що біля відкритого шиномантажу. За це ми заплатили часом – його ремонтували більше двох годин.
Близько обіду вже скупившись в будівельному гіпермаркеті були на виїзді з Харкова. Але це ж Харків, як тут обійтись без працівників правоохоронних органів. На останньому блокпосту нас затримали, майже на дві години. На початку третьої, ми рушили далі з швидкістю равлика.
Ізюм зустрів наш міні караван, розірваним бензиновим шлангом, з якого хлюпало дизпаливо. Але не має худа без добра, познайомились з приємним українцем, який став нашим гідом по місту, в пошуках бензостійкого шланга. Замінивши шланг, рушили в зону АТО, проїхавши колись самий великий блокпост.
В Святограді прийшло усвідомлення, що до темноти нам не встигнуть в пункт призначення. Благо що в Донецькій області, хоч дороги зроблені. Притопили на скільки це було можливо. За Красним Лиманом, нас зустріли наслідки війни. Побиті лісопосадки, чорні від гарі бою блокпости, розбита техніка та українські військові з ретельним доглядом вантажу.
За тиждень там змінилося, те що згорівшу техніку – позсували з дороги на узбіччя та на більшості блокпостах поставили чернігівчан. Зустріли знайомих
Коли червоне коло сідає за обрій, а ти на збійках рухаєшся в зоні бойових дій, по іншому сприймаєш пісні, що слухав/співав в дитинстві.
[https://www.youtube.com/watch?v=6qWoT1M8GfA]
З першими краплями дощу прийшли думки про ідеальний час і погоду для вчинення диверсій, якщо б я був солдатом.
Своїх ми побачили, коли починало сіріти. А «передачки» роздавали вже в реальній темноті.
Наших там більше сотні, і так приємно спостерігати, коли дорослі люди радіють простим речам. Радіють з того що про них пам’ятають, що ждуть дома і переживають на стільки що приїхали в саме пекло.
З годину помісили грязь на полі під дощем і пішли вечеряти. Заступник командира з виховної роботи багато розповідав про «тихі» ночі, які вони тут проводять. Але нічого не може порівнятись, з тим як тихеньку розмову дорослих дядьків перериває залп Ураганів і черги з автоматичної зброї.
Так, вони працювали по ворогу в ту ніч.
Надзвичайно швидко звикаєш, до того що відбувається. Коли ми лягали спати, навіть не було думки, що ти прокинешся від чергової світлової ракети.
На ранок, особисто я був здивований зручністю солдатських ліжок. Як для ліжка, зроблено ідеально: і не твердо і не м’яко – ідеал.
Зранку трохи по-фотографував, поспілкувалися з хлопцями, взяли потреби і почали збиратися в дорогу.
Дорога додому – завжди легше. Але і вона не обійшлась без поламок, за що ми заплатили грошима та часом.
Дякую, всім сумчанам та українцям, що живуть за кордоном за надану допомогу при формуванні нашої з Вами спільної експедиції. Повірте, наша робота є значущою, для хлопців, що зараз віддають своє життя та здоров’я за нас та Україну!», – написал он.