Злочинці, що скоїли та організували напад на сумського журналіста, досі не покарані

Коло друзів.Ексклюзивне інтерв’ю з видавцем Євгеном ПОЛОЖІЄМ.

Окрім творчих планів наших медіа, Євген розкаже про бажання знайти партнерів для подальшого ведення справ, хто і про що буде в «Колі друзів» і «ТОП 50», коли відбудуться місцеві вибори і що потрібно зробити, щоб у них перемогти.

ПАНОРАМА: Отже, Євгене, що готує нового наша «Панорама» читачам і партнерам у 2019-2020 рр.?
Євген ПОЛОЖІЙ: По-перше, ми плануємо, незважаючи на титанічні зусилля «Укрпошти», втримати передплату на 2020 р. на рівні 2019-го. По-друге, нам так само непереливки зараз, як і більшості малого і середнього бізнесу країни. Тому наші найближчі проекти спрямовані на підтримку підприємців. Уже 11 грудня відбудеться чергове «Коло друзів» у Сумській обласній філармонії, куди ми запрошуємо наших передплатників і партнерів. У цьому році наша тема – «Сумські бренди» – проект про сумських підприємців, які в нашому рідному сіті створили зі своїх підприємств – послуг та товарів – справжні бренди. Підприємців, як правило, прийнято сварити: мовляв, бариги і все таке. Але насправді це люди, чиїми податками довгі роки наповнюється міський бюджет, вони дають роботу людям, рухають місто вперед. Мери і депутати приходять і йдуть, а підприємці регулярно платять податки, і з тих податків з’являється асфальт на дорогах, ремонти в лікарнях, харчування в садочках і школах і т.д. Ми вирішили розповісти про таких людей, про такі фірми, про справжні Сумські бренди.

r: А що буде в «ТОП-50» цього року?
Є.П: Люди. Справжні люди, які багато років тихо, без реклами і гучних заяв допомагають іншим людям. Тим, хто такої допомоги потребує. Це не волонтери в нашому тепер уже звичному розумінні, це саме ті, хто віддають свої власні гроші на потребу нужденним. Зараз шукаємо таких людей, я знаю, що їх насправді багато. А потім буде «Майбутнє Є!» – благодійний концерт для обдарованих дітей, і … місцеві вибори. Такий наш проєктний план на 2020 р.

Скільки коштує справа
r: Ти майже рік не працюєш головним редактором. Що змінилося у твоєму житті?
Є.П:: Тепер я просто видавець, тобто менеджер-управлінець. Я перестав читати тексти журналістів перед їх виходом у газеті, щоденно впливати на редакційну політику. Інколи я, щоправда, приходжу на редакційні колегії, і ми обговорюємо теми, але це трапляється не часто.

r: У грудні минулого року «Панорама» святкувала своє 20-річчя, а ти – 25 років на посаді головного редактора (рахуючи з грудня 1993 р. – газети «Уік-енд»). Начебто все у нас чудесно. І раптом – оголошення про продаж газети. Як це можна пояснити?
Є. П: Все дійсно чудесно, наскільки чудесно можуть йти справи у газети в українському містечку в еру електронних медіа. Але важливо ось що – ми не продаємо газету, це хибне твердження. Ми хочемо продати зацікавленому інвестору частку у підприємстві, щоб вкласти ці гроші в розвиток наших сайтів, що давно потребують оновлення.

r: Якщо так станеться, то ти вже не будеш одноосібним власником?
Є.П.: З роками дивишся на такі речі простіше. З практичної точки зору проблема виглядає наступним чином. Якщо треба залучити гроші для розвитку, то таким підприємствам, як «Панорама», сьогодні вигідніше запросити в долю партнера, бо борги і кредити тепер віддавати складно. Хоча колись ми для закупівлі техніки і в борг у приватних осіб брали, і кредити в банку під викуп приміщення також. Але зараз ані те, ані те не спрацює – наших обігових коштів для виплати відсотків, як і для необхідних інвестицій у стратегічний розвиток електронних медіа, недостатньо. Тому ми і пропонуємо партнерство. Ми хочемо розвиватися, змінюватися, але для цього потрібні ресурси. Звісно, можна ще кілька років сидіти і чекати, поки 99 інших нових сайтів зроблять тебе номером 100 в рейтингу. А потім піти на пенсію. Але це реально нудно і просто не для мого характеру.

r: Будь-хто може придбати частку?
Є.П. Ми би хотіли мати співзасновників, які б розділяли наші цінності, цінності наших читачів і партнерів.

r: На цьому твоя участь у «Панорамі» дійде фіналу?
Є.П: Бачу себе головою Наглядової ради, щоб допомагати редакції та своїм новим діловим партнерам тримати газету і сайти в бойовій формі, дотримуватися стандартів і ставати краще. Але відстороненим від оперативного управління.

r: А якщо нових партнерів не буде?
Є.П: Значить, вишукуватимемо внутрішні резерви.

r: Уже є конкретні пропозиції?
Є.П: Конкретних немає. Ми чекаємо на часи, коли стане відомою точна дата місцевих виборів.

Політика і громадська діяльність
r: Твої прогнози щодо дати місцевих виборів?
Є.П: Згідно закону – кінець жовтня 2020 р., але прийняття закону про лібералізацію ринку землі може дуже негативно вплинути на рейтинг діючої влади, тож вибори можуть статися в будь-який момент, але не раніше червня-липня. Тому зацікавленим гравцям готуватися потрібно вже прямо зараз, щоб після новорічних свят запускати помалу роботу штабів. Тим, звісно, хто претендує на достойні результати.

r: Багато хто каже, що рейтинги діючої влади такі, що немає сенсу витрачатися на вибори.
Є.П: Непереможних не існує. Сміливих любить удача, як говорив Багряний. А рейтинг така штука дивна – сьогодні він є, а завтра – раптом немає. І де дівся, ніхто не знає.

r: Не збираєшся йти у владу?
Є.П: Моя позиція не змінилася – я займаюся тільки громадською діяльністю, і тільки в ті моменти, коли відчуваю у цьому гостру необхідність. Як, наприклад, під час студентської революції 2004 р., Помаранчевої революції (медіа-проект «Нічний Дозор» та все, що за ним потім слідувало), Революції Гідності 2013-14 рр.

Суд та справа
r: Чи засуджені злочинці, що скоїли та організували на тебе напад у квітні 2014 р.?
Є.П: Якби поліція і суди робили свою справу чесно і професійно, то злочинці були б покарані, думаю, не пізніше того ж 2014 р. Матеріалів і доказів достатньо. Цього не сталося – слідство знайшло докази лише на одного учасника групи, яка вчинила злочин, а Ковпаківський районний суд визнав цього обвинуваченого невинним. Проте Апеляційний суд скасував це рішення, і справу повернули знову у Ковпаківський районний суд.

r: Це все дуже довго тягнеться.
Є.П: Подивіться – у лютому 2014 р. в центрі столиці у прямому ефірі, на очах тисяч людей «Беркут» убиває «Небесну Сотню». Страшенний злочин! Хто-небудь поніс покарання? Одеса, 2 травня: вбито на вулиці з вогнепальної зброї під прикриттям міліції більше десяти людей, потім більше п’ятдесяти горять у Будинку профспілок. Але скільки доказів, паперів, свідчень та всього іншого «загублено» слідчими, скільки не зроблено експертиз, скільки з них зроблено навмисне неправильно!? Тому немає чому дивуватися, мій випадок – просто маленький показовий приклад. Але, звісно, за кожним таким «маленьким прикладом» стоять конкретні люди. Проте я знаю: час і доля все розставлять по своїх місцях. Впевнений, злочинці будуть покарані. Нехай на це піде ще п’ять років мого життя, але я однак ходитиму до суду і добиватимусь адекватного рішення.

Про кіно і книжки
r: Чому ти не хочеш і далі активно працювати в медіа? Все ж таки досвід – 26 років – на дорозі не валяється. Не шкода йти?
Є. П: Я завжди внутрішньо розривався на письменника і редактора/журналіста. Попри зовнішню схожість, це абсолютно різні професії. Насправді журналістика наклала великий відбиток на мій письменницький стиль, інколи через це хибний. Але інколи журналістський досвід ставав мені в пригоді, як, наприклад, при написанні роману «Іловайськ». Останні три роки я освоював ще третє суміжне ремесло – сценариста. Їздив на курси у Київ двічі на тиждень маршруткою туди й назад, читав підручники, книжки, писав сценарії, сперечався з продюсерами і режисерами. Не можу ще себе назвати вправним сценаристом, але перший фільм вже скоро вийде на екрани.

r: Це «Родинна справа»?
Є.П: Так, це документальний фільм «Родинна справа», режисер Валерій Балаян – історія про три російськомовні родини, в яких діди, батьки й онуки воюють за незалежність України. Ми намагаємося дати відповідь на питання, чому вони це роблять. Чому не пристали до імперських цінностей «русського міру», не залишилися вдома, а взяли в руки зброю?

r: Студія «Небокрай філмз» отримала на останньому пітчингу (конкурсі) Держкіно з проєктом художнього фільму «Кордон» чи не найвищі бали від експертів. Ти там також сценарист…
Є.П: Так. І співпродюсер. Це якраз головний, найбільший сценарій, над яким я працював і працюю досі весь цей час. Із нього все і почалося, бо одна справа, коли ти розкажеш через книгу ста тисячам правду про війну, а інша справа, коли такий фільм подивляться мільйони, та ще й на різних міжнародних фестивалях, показах і т.д. плюс аудиторія в прокаті по Україні. Такою від початку була моя ідея – розказати якомога більшій кількості людей у світі про події на сході України. Тому я вирішив спробувати кіно.

r: В сценарії все точно так, як і в книжці?
Є.П: Історія побудована на трьох новелах – «Життя та смерть Сергія Кабана», «Дядя Ваня» і «Вторгнення», але, за великим рахунком, у сценарії – це вже зовсім інша історія і трохи інші герої. Більш кінематографічні. Проте, сподіваюся, вони не втратять своєї художньої сили і правди на екрані.

r: Коли очікувати на прем‘єру?
Є.П: Цього ніхто не знає. Нова влада вже після конкурсу дуже круто взялася скорочувати кількість переможців. На щастя, наш проєкт опинився серед кращих, на самій вершині рейтингу, тож ми залишилися у справі. Наразі очікуємо на підписання контракту. Якщо це станеться в грудні, то навесні почнемо зйомки. Прем’єра в 2021 р., не раніше. Художнє кіно, особливо таке витратне і масштабне, як «Кордон», – не коротка справа. Картину зніматиме висококласний режисер Андрій Кавун.

r: Які ще проєкти на підході?
Є.П. Студія «Добранічфільм», з якою ми робили «Родинну справу», виграла пітчинг Держкіно з проєктом документального фільму «Ключі» за нашим із Анною Положій, моєю дружиною, сценарієм. Якщо все буде правильно, то 11-12 грудня ми вже розпочнемо знімати. Про що фільм, говорити поки зарано, але він точно не про війну на сході. Цей проєкт маємо здати восени 2020 р.

r: А що далі?
Є.П: Є вже на 70% відсотків готовий сценарій по моєму роману «По той бік Пагорба». Може вийти дуже красивий і цікавий фільм. Шукатиму продюсера і готуватимемося на наступний пітчинг Держкіно, якщо державну підтримку українського кінематографу до того часу не скасують. Також є ідея і кілька готових епізодів комедії, щось на кшталт «Антислуга народу». На це, щоправда, грошей у найближчі п’ять років точно не дадуть.

r: Свою подальшу професійну і творчу долі ти пов’язуєш із кінематографом?
Є.П: Найближчі два-три роки, поки згадані проєкти в активній фазі, так. А далі побачимо.

r: А з літературою – все, фініш?
Є.П: Після «Іловайську» і «5 секунд, 5 днів» мені дуже важко було щось писати. Мене начебто напалмом випалили всередині, розумієш? Бо ці книги – і література, але одночасно – про реальних людей, які існують у реальному часі, – і живих, і загиблих, і тих, хто може загинути і гине прямо зараз. Тому всі інші теми мені видавалися наче несправжніми. Час від часу мене запрошують на зустрічі з читачами, відмовити людям було би, по-перше, некрасиво, а по-друге, мій контракт із «Фоліо» по «Іловайську» закінчується тільки у вересні 2020 р., і я його чесно відпрацьовую. Тож я постійно повертаюся до цієї болючої теми, до цих текстів, що, інколи наразі видається, і не я писав… А що відчувають, як переживають ті події люди, які пройшли те пекло? Страшно подумати про це.

r: Пишеш щось нове? Роман, новели?
Є.П: Я розмірковую над трилогією про теперішнє і майбутнє. Збираю матеріал, щоправда, не так активно, як би того хотілося. Мені дуже хочеться зазирнути у майбутнє – як там справи?! Напевне, всім, хто має дітей, притаманне таке бажання – як їм житиметься без нас там, у далеких 50-х роках ХХІ сторіччя?

r: Цікава тема. Назву вже придумав?
Є.П: «Я вже йду». Я, до речі, також. Дякую за запитання і увагу. До нових захоплюючих зустрічей!