Жити складно, але не соромно

ПОНЕДІЛОК, 29 ВЕРЕСНЯ. Похмурий ранок. З “нуля” приїхав приятель. З самої війни. Очікував, що чоловік буде похмурим і не дуже балакучим, а він якийсь жвавий, веселий. Тільки відразу помітив, що в нас люди кудись поділись, а ті, що на вулицях, якісь сумні. Казав: “Ми там воюємо за нормальне життя, вище носа, друже!”. Згадували знайомих жіночок та дівчат. Розповів, як нашим жінкам і дітям допомагають християнські місії в Італії. Оцінив: “Місії та всілякі гуманітарні організації – добре. Вони усім допомагають – і росіянцям на еміграції, і нашим, і пінгвінам в Антарктиді! Хоча, допомогли — спасибі!”. Я йому для покращення настрою не зумів нічого запропонувати, ну хіба посиділи трохи, позгадували, як воно колись було.

ВІВТОРОК, 30 ВЕРЕСНЯ. Похмурий ранок. Дізнаюсь про Чернеччину. Ту, що на Краснопільському напрямку. Не новини слухав, просто люди розповіли на вулиці. Знов просто так убили цивільних людей, дітей. Прокльони на адресу росії не мають жодного сенсу, з цією потворою треба щось робити.

СЕРЕДА, 1 жовтня. Сьогодні час передавати показники лічильників електроенергії. Підійшов до щитка – вирубили світло! Перед самим носом! Ну як вам такий початок дня? По сходах підіймається сусідка з хворими ногами, на милицях. І нема чим допомогти, бо на руках же не занесу! Лишається тільки “поздоровкатись”, не зупиняючись на деталях того “здоров’я». Суми відтепер офіційно – «Місто-герой”! Разом із Тростянцем. Суми бачу щодня, непогано тримаються, дай їм, Боже. Ось про Тростянець боюсь згадувати, бо не був там аж із тих самих пір, як “руські зайшли”.
ЧЕТВЕР, 2 жовтня. На валдаї путін читає віршики про історичні російські перемоги. Не розумію, чому цій клоунаді приділяється стільки уваги у нас. Хай би вони собі тішились, а нам – хоч щось цікаве та веселеньке! Ще шалений тиск на “конспірологію”, буцімто він там був “нє настоящій”. Нам з вами що до того?!

П’ЯТНИЦЯ, 3 ЖОВТНЯ. Б’ють вже по Роменському району, давно такого не було, більш по прикордонню гатили. Хоча де тепер в Україні знайдеш безпечне місце? Над Європою продовжують літати таємничі об’єкти – від дронів до справжніх винищувачів. НАТО робить якісь непевні рухи, навіть збивати вже хоче. Позиція росіянців здавна відома: “це випадкова помилка і взагалі це не ми й не наше”. Просто нудить від таких міжнародних новин, але кращих нема. Впевнені розмови про можливий блекаут. Втім, така можливість завжди існує, поки існує росія, а як “лякалка-жахалка” ця тема вже не працює..

СУБОТА, 4 жовтня. У Міській галереї дві виставки. Одна – просто про життя і красу, друга – скоріше про гармонію, естетику свідомого буття в альтернативному світі, де давно, дуже давно не воюють, де вирішені питання незалежності, природних людських прав, інженерно-естетичного облаштування дійсності. Це не про нас, але ж приємно згадати, що десь існують спокій і передбачуваність. А тут варто задрімати – проспиш кілька параграфів з майбутнього підручника історії. Знову в небі щось гуде й відволікає.

НЕДІЛЯ, 5 жовтня. Сеанс зв’язку з Одесою. Не тому, що у Сумах нема чого робити, просто маю там друзів. З малими дітьми. А там в них страшний потоп. Це без усякої війни, просто так, “на додачу”. Виявилось, що мої всі живі-здорові, та оптимізму це чомусь не додає. Завершуючи тиждень, хочу сказати щось позитивне, хоча б самому собі. Та думки блукають серед банальностей. Усі нормальні люди хочуть спокою і миру, та не всім воно вдається. Сьогодні можу згадати тільки один безперечний плюс в тому, що відбувається з нами: з 2014 року нас активно намагаються знищити, а ми чинимо опір і навіть стали трохи свідомішими і розумнішими. Щоб ще не вчинили путін і росіянці, ми залишились живими й непереможеними до цього дня. Це таке скромне визнання поваги до України і земляків. Тут жити непросто, але не соромно.