Завтра була війна. Що відбувалося у Сумах 24 лютого 2022 року

Минає четверта річниця початку широкомасштабної війни. З перших її годин Суми опинилися у вирі трагічних подій. За чотири роки більшість містян мала би знати, що відбувалося у ті пам’ятні дні кінця лютого-початку березня 2022 року у місті і на його околицях. Однак «туман війни» над тими подіями досі не розвіявся. Ми спробуємо пролити трохи світла на події 24 лютого 2022 року, однак не претендуємо на повний опис усіх подій того дня через різні причини. Вся інформація отримана із відкритих джерел або отримана від свідків тих подій.

Суми на великій шахівниці
Щоб зрозуміти події навколо Сум кінця лютого-початку березня 2022 року, варто коротко пригадати цілі і стратегію дій російських військ у перші дні. План росіян дійсно полягав у тому, щоб провести «спеціальну військову операцію» по захопленню влади в Україні за декілька днів – тиждень. російській розвідці вдалося ввести в оману військово-політичне керівництво України з приводу того, як відбуватиметься початок вторгнення. Українське керівництво очікувало, що це відбуватиметься саме у зоні проведення операції об’єднаних сил (ООС) на Донбасі. Тому більшість боєздатних підрозділів Збройних Сил України було зосереджено саме там. Насправді ж, у планах росіян було вторгнення майже по всьому периметру кордону. Головною ціллю операції було якомога швидке захоплення Києва і переправ через Дніпро у його межах і навколо. Після цього у Київ мав повернутися Віктор Янукович як «законний президент», створені маріонеткові «уряд» і «парламент» із депутатів діючої на той момент ОПЗЖ. Захоплення Києва з військової точки зору відрізало всі українські підрозділи на півночі Лівобережжя від постачання боєприпасами, паливом і технікою і суттєво ускладнювало їх управління. За задумом росіян, телевізійна картинка російських солдат на Хрещатику, у Верховній Раді і на вулиці Банковій мала підштовхнути більшість українців, принаймні на Лівобережжі, змиритися із «новою реальністю» і припинити опір. Тому Лівобережна Україна загалом і Сумщина, зокрема, розглядалася російським командуванням як транзитна територія, яку треба пройти якнайшвидше для перекидання військ під Київ. російські війська мали задання блокувати і обходити осередки можливого опору українських військ з тим, щоб остаточно придушити їх пізніше, після захоплення столиці. Загарбники також сподівалися, що опір може припинитися само собою через брак ресурсів і деморалізацію. Однак росіяни не врахували дух українського народу і волю до спротиву. Саме через це план Київ за три дні провалився. Значну роль у цьому зіграли героїчний спротив жителів Сумщини і безпосередньо Сум.

Близько до нуля
Впевненості росіянам, що їх плани пройти Сумщиною можна буде швидко і безборонно реалізувати, надавала інформація власної розвідки про те, що в області практично не готуються до можливого вторгнення. В’ячеслав Печененко брав участь у антитерористичній операції (АТО) ще з самого початку у квітні 2014 року. Під час боїв за Іловайськ командував батальйоном «Дніпро-1». У січні 2021 р. його призначили заступником голови Сумської обласної держадміністрації із повноваженнями координації силового блоку – армійців, поліції, СБУ, Нацгвардії та інших та взаємодії з цього питання з органами місцевого самоврядування. «Ні органи державної влади, ні органи місцевого самоврядування не виявилися готовими до початку повномасштабної агресії. Представники усіх силових органів, що працювали в області, постійно запевняли керівництво області, що ніякої агресії через її території не передбачається, ударні угруповання не створені. Це розхолоджувало усіх»,- говорить він.

Одним із елементів безпеки області мало би стати розгортання 117-ї бригади територіальної оборони. Штаб бригади і її 150-й батальйон базувалися у Сумах, а інші батальйони – у районних центрах. У квітні 2021 р. бригада проводила повномасштабні навчання у Сумах – тоді вперше у центрі міста звучали кулеметні і автоматні черги, щоправда, холостими патронами. Здавалося би все добре, однак… Реально формування бригади продовжувалося увесь 2021 рік дуже низькими темпами.
«Фактично реальне створення підрозділів територіальної оборони розпочалося у січні 2022 року у кадрованому вигляді. Зокрема, у Шостці мав бути створений штаб, знаходитися офіцери і приміщення, де зберігалася зброя. Але навіть цього не було. Органи державної влади і місцевого самоврядування мали би надати приміщення, кошти, забезпечити його ремонт. Однак вони якщо і виділялися, то у часто у поганому стані, для галочки. Із коштами також була затримка»,- говорить В’ячеслав Печененко. Пригадаємо – у січні 2022 р. про можливий повномасштабний напад росії на Україну не говорив тільки лінивий, а новини усіх медіа були забиті інформацією про деталі розгортання російських військ біля кордонів.

Чи існував у військових план оборони Сум на випадок вторгнення? На це питання досі немає відповіді. Можливо, вона з’явиться після закінчення активної фази бойових дій цієї війни. Однак якщо подібний план існував, для його виконання станом на ранок 24 лютого у армійців на Сумщині не було достатньо ні сил, ні засобів.

Втекли чи залишилися?
За минулі чотири роки у багатьох сумчан сформувався міф , що напередоднів вторгнення із міста нібито «втекли» представники усіх силових органів. Однак дійсність виглядала дещо інакше. Частина підрозділів поліції і СБУ дійсно залишили місто, але не самовільно, а за наказами міністра МВД Дениса Монастирського і тодішнього голови СБУ Івана Баканова. Чому віддавалися такі накази – відповіді поки що немає. У той же час у місті залишилися керівник обласного ТЦК і СП, частина підрозділів поліції із державної служби охорони, служби судової охорони разом із керівником, окремі підрозділи СБУ, у тому числі спецпідрозділ «Альфа», частина прикордонників ДПСУ( на чолі з керівником прикордонного загону) і деякі інші силовики. У кінці лютого- березні вони всі приймали участь у обороні Сум. Це підтверджує В’ячеслав Печененко. Пізніше він очолить штаб сумського спротиву, який координував дії між силовиками, армійцями і добровольцями.

Почалося…
«На ніч початку вторгнення 24 лютого майже всі підрозділи Збройних Сил, які дислокувалися на території Сумщини, були відсутні і знаходилися на Донбасі. Плюс до цього підрозділи ТРО де-факто ще були не готові до відсічі агресії», – пригадує В’ячеслав Печененко.

Російські війська о 4 ранку 24 лютого перетнули кордони області у декількох місцях. На Суми вони просувалися із районів Грабовського-Покровки і Миропілля- Юнаківки силами 47-ї танкової дивізії, 2-ї Таманської дивізії та 27-ї мотострілецької бригади. Всього у цих з’єднань на озброєнні було близько тисячі одиниць різноманітної техніки – танків, БМП і машин на її основі, БТР, САУ, бронемашин, МТЛБ і автомобілів. Здавалося, все йде по плану «бліцкрігу» – вже орієнтовно в полудень російська колона, не зустрічаючи спротиву, пройшла по вул. Харківській, Героїв Сумщини, проспекту Шевченка і далі на Луку і Баранівку. У той же час ще одна велика колона рухалася по об’їзній дорозі навколо Сум у напрямку Журавлиного і с. Сад, вочевидь, виконуючи маневр по оточенню і блокуванню Сум. Уже в другій половині дня частина цієї колони висунулася у сторону Ромен — очевидно, її дорога пролягала далі через Прилуки до Броварів під Києвом. Одночасно тривав наступ російських військ на півдні і півночі області.

В цей же час у Сумах серед мирного населення була легка паніка. Частина містян, зібравши речі, виїздили на особистих авто у напрямку Києва, інші стояли у чергах до бензозаправок, продуктових супермаркетів і аптек. Однак про випадки мародерства чи безчинств ніхто ніколи не повідомляв.
Тим часом у Сумах почало формуватися декілька центрів спротиву – на базі колишнього Вищого інституту артилерії ( у народі – артучилища), у приміщеннях ТОВ «Сумиліфт», на базі поліції Державної служби охорони, 150-го батальйону ТРО, а також штабу 117-ї бригади ТРО. До певного часу мобілізацію резервістів здійснювали міський і обласний ТЦК і СП. Пізніше, після роздачі зброї населенню, виникне ще декілька груп добровольців.

Довга доба
«Увечері 23 лютого я заїхав до управління Нацполіції. Там відбувалися якісь наради, селектори, була метушня, але жодної інформації мені ніхто не надав. Я ліг спокійно спати, і прокинувся вже від вибухів 24 лютого десь о четвертій ранку. Зібрав тривожну валізу і пішки пішов до ОДА. Голова Дмитро Живицький зібрав нараду десь на початку п’ятої ранку. Ніхто не знав, що робити», – пригадує заступник голови ОДА В’ячеслав Печененко. За його словами, із секретної частини принесли три пакети, які мали відкрити на випадок надзвичайної ситуації, однак жодної докладної інформації там не було. У ході наради прозвучала пропозиція перебратися на запасний командний пункт, однак він виявився у такому місці, де його швидко могли захопити росіяни. Тому В’ячеслав Печененко запропонував розділитися на випадок спроби захоплення росіянами керівництва ОДА. Він і ще один заступник голови ОДА залишилися у Сумах для координації спротиву, а голова ОДА Дмитро Живицький та інші заступники виїхали у Ромни. Також представники секретної частини активно знищували документи. Приміщення покинула навіть поліція охорони, хоча пізніше вона повернулася.

«У січні 2022 р. я підписав контракт із 117-ю бригадою ТРО. Напередодні вторгнення, до 23-00 23 лютого ми клеїли топографічні карти області у нашій зоні відповідальності. Не було жодної інформації про те, що завтра розпочнеться вторгнення. Ми роз’їхалися по домівках. Прокинувся від вибухів о 6 ранку, зібрався і поїхав у частину. Там ніхто не знав, що робити, про жодні плани на випадок вторгнення керівництво нам не повідомило», – розповідає Микола Велітченко. Він був офіцером 117-ї бригади ТРО . В частині також знищували документи, а потім почали видавати легку стрілецьку зброю бійцям бригади, що прибували, а також представникам підрозділів бригади із районів. На ранок 24 лютого вони ще безборонно могли проїхати і виїхати із Сум. Під вечір бійці бригади перемістилися в один із пустуючих корпусів Військового інституту артилерії. « У нас була інформація, що містом просуваються російські війська, але єдиного рішення, що робити – не було», -пригадує Микола Велітченко.

«З початку серпня 2021 року я розумів, що широкомасштабна війна неминуча. Тому готував рідних до виїзду у разі її початку. Також підготував все необхідне, у тому числі запас пального. Заздалегідь завантажили машину дружини необхідними речами. У ніч на 24 лютого прокинувся о 3 ночі. Подивився новини – там повідомлялося про аномальну активність на трасах бєлгород-Харків та на виїзді із Криму», – пригадує Олег Медуниця, депутат обласної ради, тоді голова бюджетної комісії облради. Він розбудив дружину і дітей, вони зібралися і машиною виїхали на Західну Україну. «О 6-й ранку вже було чутно канонаду. Взяв нагородну зброю і трохи пізніше поїхав на роботу у облраду. У приміщенні висів дим. З’ясувалося, що у ОДА знищують секретні документи у підвалі. Голова облради Віктор Федорченко був на місці. Він був абсолютно розгублений і не знав, що робити», – говорить депутат. У другій половині дня він разом із депутатом міськради Володимиром Чепіком перемістилися на базу однієї із агрофірм під Недригайлів і почали розгортати розвідувальну мережу, яка мала інформувати українську розвідку про переміщення росіян по області.
«Зранку дружині телефонує подруга з Києва: «Нас бомбардують, що у вас?».

Час на електронному годинникові – 05:25. Але замість кави дістаю речі, що залишились з попереднього контракту резерву та те, що докупив, очікуючи повномасштабного вторгнення, пакую все до наплічника. Сніданок у тиші, одні думки і очікування. О 7:00 нарешті телефонний дзвінок від командира роти контрдиверсійної боротьби: «Бути о восьмій в приміщенні штабу, по можливості мати однострій, спальник, аптечку»,- пригадує Юхим Коломієць, на той момент боєць 117-ї бригади ТРО. Після прибуття до бригади йому видали автомат Калашникова замість кулемета по штату. «О 14:00 – чуємо бій на вул. Герасима Кондрат’єва, виходимо до порожнього на той час артучилища. Там зустрічаємо десант 81-ї бригади, строковиків 15 ОМСБ 58-ї бригади, домовляємось за сектори оборони. Мене направляють на роботи із приведення кулеметів до робочого стану після консервації і зберігання. О 18:00 починається формування мобільних груп на передмістя та груп за викликом. Потрапляю до групи заправки техніки 81-ї бригади. Всю ніч заправляємо і все це під звуки бою. У п’ятій ранку падаємо на підлозі і миттєво засинаємо», – говорить він.

Перші бої
У середині дня 24 лютого до Сум прибула одна із батальйонно-тактичних груп 81-ї окремої аеромобільної бригади. За багатьма свідченнями, саме вони першими відкрили вогонь по російських військах на вул. Білопільський шлях. Подробиці того бою досі достеменно невідомі.

Другий бій розпочався о 16:36 біля колишнього Військового інституту артилерії. Бійці, що зібралися в приміщеннях інституту, атакували невелику колону, що увійшла у Суми із району аеропорту. Щодо того, кому належала ця колона, досі немає єдиної думки. Вячеслав Печененко стверджує, що це була російська колона, однак у мережі ще із 2023 р. шириться інформація, що колона належала 81-й бригаді, але через відсутність зв’язку стався випадок дружнього вогню.
Третій бій розпочався о 22:15 у тому ж районі. На цей раз бійці різних підрозділів атакували повністю ідентифіковану російську колону і вщент її спалили. Бій тривав до 1:30 25 лютого. На цьому довга доба початку вторгнення для Сум завершилася. Попереду було півтора місяці героїчного спротиву, але це тема іншої статті.