Як укладається шлюбний договір

Право на укладення шлюбного договору передбачено ст. 92 Сімейного кодексу (далі — СК).
Він може бути укладений особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
На укладення такого договору до реєстрації шлюбу, якщо однією зі сторін є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або опікуна, засвідчена нотаріусом.
Вітчизняний кодекс не містить визначення шлюбного договору, тому будемо оперувати визначенням, яке дає законодавство РФ.
Так, згідно зі ст. 40 СК Російської Федерації: «Брачным договором признается соглашение лиц, вступающих в брак, или соглашение супругов, определяющее имущественные права и обязанности супругов в браке и(или) в случае его расторжения».
Порівнюючи зміст ст. 92 СК України та визначення ст. 40 СК РФ, можемо сказати, що останнє є досить вдалим та коректним для шлюбного договору.
Непогано було б, щоб і наш законодавець дав своє визначення шлюбного договору.
Зміст шлюбного договору визначений у ст. 93 СК України:
«Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.
Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.
Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації».
У шлюбному договорі, враховуючи поняття свободи договору, визначене Цивільним кодексом (ЦК), можуть бути передбачені умови, які не визначені прямо ст. 93 СК.
Так, у шлюбному договорі може бути занотовано, з ким залишаються діти після розлучення, фінансові санкції на випадок розлучення і т. ін.
Отож у шлюбному договорі можуть бути врегульовані лише майнові права та обов’язки подружжя.
Шлюбний договір обов’язково укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94).
Укладення шлюбного договору з порушенням вимог щодо його форми (укладення у письмовій формі) та відсутність нотаріального посвідчення як наслідок тягне його нікчемність.
Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу.
Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності в день його нотаріального посвідчення.
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків.
У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Звичайно, укладаючи шлюбний договір, особи в першу чергу мають на меті убезпечити свою власність у майбутньому.
Заради такої мети законодавець прописав у ст. 97 кодексу: «У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60… кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства».
За таких умов подружжя може визначитись і з частками особистої приватної власності на майбутнє, і з правовим статусом майна, яке перебувало у кожного з них до реєстрації шлюбу або було набуте у зв’язку з його реєстрацією.
Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить іншому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим із них, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу з виплатою грошової компенсації або без неї.
Сторони в договорі можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.
Сторони в шлюбному договорі можуть домовитися про утримання одного з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі на умовах, визначених договором. Якщо в договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається (ст.100).
Натомість, виходячи з розуміння загальних засад цивільного законодавства, вважаю: якщо в шлюбному договорі прямо прописано односторонню зміну його умов, то така зміна можлива.
Шлюбний договір може бути змінено подружжям.
Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.
Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі за вибором подружжя права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.
Відповідно до ст. 102, «на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання».
Тобто фактично шлюбний договір може бути розірваний за позовом одного з подружжя.
Інші особи, в тому числі батьки або зацікавлені особи, не мають права звертатися з такими позовами.
У позові слід керуватися положеннями ст. 651 — 654 ЦК, в яких вказано підстави розірвання договору.
Окрім загальних підстав, визначених ЦК, слід керуватися і ст. 102 СК.
Такими підставами можуть бути, зокрема, каліцтво, важкий стан або хвороба одного з подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій щодо виконання шлюбного договору, знищення майна, яке було джерелом доходів.
При розірванні договору в судовому порядку правовідносини за зазначеним договором припиняються з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ст. 203 ЦК: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних

ітей.
Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він залишиться чинним. Договір визнається недійсним повністю або частково з моменту його вчинення.

Адвокат Александр ПОКУТНИЙ
Газета 2000