Все буде добре! Необгрунтований оптимізм

ПОНЕДІЛОК, 13 ЛЮТОГО. Не довіряю понеділкам, особливо, якщо на них припадає тринадцятка. Отакий забобонний матеріаліст “совєтського розливу”. Але ж з самого ранку – нічого гіршого, ніж було вчора. У пошуках неминучої халепи виходжу на вулицю, проходжу крізь натовп біля світлофору – ну хоч би штовхнув хто, або щось бовкнув нечемне. Зелений засвітився синхронно з першим кроком на дорогу, машини дисципліновано гальмують. Ні, щось не те. Минаю улюблену кафешку, раптом відчуваю, що роблю не те. Повертаюсь, замовляю капучіно і хачапурі – хай саме на них закінчаться всі гроші. Вони мають закінчуватись раптово і несподівано, принаймні з моїми фінансами завжди зникали саме так. Тепер не буде двох кіло картоплі та ще й чай питиму без цукру. Але ж це вже проблеми передбачувані, заплановані мною особисто, вони в рахунок акції “Понеділок,13” не йдуть. Вдома ще лишились запаси макарон, картоплі, олії і дві цибулини. Аж дві, бо здорові, мов кавуни. До чого це розповідаю?! Та просто, хай у всіх добрих людей раптові неприємності не будуть серйозніші. А з передбачуваними якось впораємось.
ВІВТОРОК, 14 ЛЮТОГО. Маленький, наче дитячий тракторець гребе сніг у сквері ім. Тараса Шевченка. “Привіт, Слава Україні! Воюєш?”, – намагаюсь пожартувати. “Я ж не “Леопард” воювати, мій фронт – ось”, – не сприймає гумору залізяка. Ні, це не шизофренія, просто уява розгулялася на малолюдних вулицях. Суми кам’яні та залізобетонні живуть особистим і особливим життям. Обдерті стіни прикрашаються муралами – дивовижні звіри, квіти, таємничі обличчя і прозора символіка. Два портрети – Джамала і Джоконда схожі на оригінали не більш, як на мене, але хай вже будуть – тонкий шар гламуру не брутальній реальності. Серед гасел найчастіше западають в очі зауваження про путіна і слова “Суми вистоять!”. Людей на вулицях поменшало коли б не наполовину. Саме місто нікуди втекти не може, отже стоїть.
СЕРЕДА, 15 ЛЮТОГО. Чергові росіянські ритуальні рухи з ракетами та дронами. На новину це вже не тягне. Фантазії в них як у інфузорій, але ж тупої впертості – на стадо баранів. В небі щось бахнуло. Мабуть, ППО спрацювала, бо якщо б влучили кудись по місту, було б гучніше. Ввечері з новин дізнався, що так воно і є, але від цієї чергової істерики, за попередніми даними, постраждали одесити і загинула людина в Харкові. Все одно, все це наше.
ЧЕТВЕР, 16 ЛЮТОГО. Попри всі зусилля сусідів світло не вимикають. Один знайомий бідкався, що, мовляв, витратив останні гроші, купив собі такий ліхтар – цілий освітлювальний агрегат з двома переносками, фотопідзарядкою – аж за 4 тисячі. “А електрику не вирубають ні вдень, ні вночі, ну чи не зрада”, – ображається чоловік. Заспокоїв, як умів, пообіцяв, що все погане, що може трапитись, трапляється неодмінно і неоднаразово. Це добро є аномалією.
П’ЯТНИЦЯ, 17 ЛЮТОГО. Екстремальні обставини впливають на людей по-різному. Один з сусідів зробився зосереджено-похмурим, нікого не помічає, ні з ким не вітається, навіть у ліфті не чекає попутних пасажирів – тисне кнопку перед самим носом і їде усамітнений, немов йог. Інший заходився переобладнувати хату – ні, не дрібний ремонт робить, а справжню перебудову. Протягнув якийсь кабель, гуркотить різними електроприладами, але дисципліновано – до 22.00. Чи бункер будує на своєму 6-му поверсі? Жіночки збираються пташиними компаніями і відверто цвірінькають про все на світі. Не хочеш, а будеш знати, почім в аптеці які ліки, де кому дають гуманітарку і куди чиї діти-онуки поїхали. Вони не їдуть нікуди, бо треба ж комусь берегти місто.
СУБОТА, 18 ЛЮТОГО. Розмовляв з другом, який доїхав до Іспанії. Каже, що там тепло, сонячно, все гарне, якісне, дешеве, але іспанське. Відповів йому, що у нас все навпаки. Радився, чи можна навідатись у Суми. Мабуть, простіше, ніж мені – туди.
НЕДІЛЯ, 19 ЛЮТОГО. Тиждень минув без особливих новин, тому вважаю його умовно вдалим. Все колись буде добре,бо погано вже бувало.