Віктор КУЗЬМЕНКО: «Україна неодмінно переможе, бо ми на стороні добра»

Всі, мабуть, чули, або читали, що в перші дні повномасштабного вторгнення, коли росіянці були на околицях нашого міста, знайшовся у Сумах музикант, трубач, який щовечора виходив на балкон свого помешкання і грав Гімн України. Багато хто чув ту музику і підхоплював гасло “Слава Україні!”. В майже оточеному місті це був заряд позитиву. Ми познайомились с цим незламним музикантом. Виявилось, що Віктор КУЗЬМЕНКО ще й поет, спортсмен, майстер різьби по дереву, столяр, патріот, захисник України. Закінчив музичне училище у Сумах у далекому 1979 році. Одружений, має двох дітей і трьох внуків.
Розповідь про себе пан Віктор, за нашим проханням, почав не в хронологічному порядку, а саме з тих яскравих і гучних виступів на балконі.

r: Чому народилась така ідея – виконувати Гімн України, наче звертаючись до перехожих?
В. К.: Інтуїтивно відчув, що людей треба налаштовувати на позитив. Згадати ті дні, коли нічого не було відомо про майбутнє, ворог майже зайшов у місто, а ми не мали вдосталь ані людей, ні зброї — звичайно, треба було підбадьорити людей, нагадати, що “Ще не вмерла…”. Всі дні, поки росіян не відігнали від Сум, я близько восьмої вечора виходив і грав, а потім гукав: “Слава Україні!”. Бачив, що це на людей діє, вони підхоплюють, відповідають, емоційно перелаштовуються. Гадаю, що робив це не дарма.

r: Ну а тепер про більш ранні часи. Як взагалі складалось життя після закінчення музичного училища і до початку війни?
В.К.: Воно було дуже різноманітне. Почав працювати викладачем у першій музичній школі по класу мідних духових інструментів. Настав час – призвався до армії, тоді, звичайно, до радянської. В перший рік служби були тренування, бо я після училища мав розряди по шести видах спорту. На другий рік мене почали використовувати “по музичній лінії”. А місць роботи змінив багато. Працював в обласній філармонії, довелось також працювати в Театрі ім. Щепкіна. Після філармонії поїхав у Хабаровський край, там працював у «Ліспромгоспі». Повернувся в Суми – тоді грав у театрі. Взагалі довелось грати в різних оркестрах, завершальний поки що – оркестр Сумського кадетського корпусу. Одружився у 1985 році. Звичайна історія: гроші потрібні, а їх немає. Певний час працював в трьох місцях водночас: в Білопіллі, в нашому маштехнікумі і в театрі. Скрізь зарплату нараховували, але не платили. Почав займатись роботою по дереву, поступово вдосконалювався в справі, засвоїв станки, почав виконувати замовлення. Навіть за кордоном відзначився, у 2018 р – робив замовлення у Нідерландах, у 2019 — в Естонії. А ще я завзятий рибалка.

r: Тепер докладніше про спортивне життя, будь ласка
В.К.: Я вже казав, що мав розряди з шести видів спорту: спортивна гімнастика, зимове багатоборство, волейбол, баскетбол, лижі, настольний теніс. Але найбільше захоплення з 40 років – футбол. Відіграв вісім чемпіонатів України і три Кубки України в номінації ветеранський футзал. Та й зараз виходжу на майданчик, граю за одну з команд у чемпіонаті міста.

r: Розкажіть, як складались стосунки з поезією, коли й чому почали писати вірші?
В.К.: Досить заплутана історія. Мені довелось прочитати серію книжок Володимира Мегре на філософсько-духовну тематику, написані своєрідною мовою від імені сучасного мадрівника. Така філософія серед дикої природи і духовне переродження. У першій з книг було сказано, що той, хто її прочитає, сам захоче писати книги. Ось щодо мене – збулося! Тільки в мене не філософська проза пішла, а вірші. Самі собою почали підбиратись римовані рядки. Різні – серйозні, ліричні, іронічні. Дуже пишаюсь, що на мої вірші композитор Валерій ПОПЕРЕЧНИЙ написав музику, і гімн міста “Суми – любов моя” виконували на Сумському міжнародному фестивалі “Сурми Конституції”. Пишеться досі легко і багато. У 2023 р. вийшла збірка “З любов’ю до України”, 120 віршів. На жаль, в мене не лишилось жодного примірника. Можливо, будуть ще книги, після війни.

r: Де Вам довелось зустріти війну?
В.К.: Про перший напад росіян у 2014 р. дізнався в курську, на митниці. Саме тоді влагоджував там деякі справи із замовленням. А хлопці мені кажуть: “Які там замовлення, танки вже на платформах стоять! Ну а про повномасштабну агресію ми вже говорили. У перші дні робив те єдине, як мені здавалось, що може зробити музикант – грав для людей те, що треба і так, як треба. А потім тероборона, брав участь у боях під Сумами в ті, перші дні. Тепер – командир загону Сумського ДФТГ “Бойові Гноми». Виконуємо різні завдання на території області.

r: Що є для нас найголовнішим тепер?
В. К.: Мужність, гідність, плюс ще крихітку зброї. Ми саме зараз формуємось як гідна нація. І зверніть увагу, кожен мій вірш має позитивний фінал, це показово!