Війна – “нє вздохі на скамєйкє”

ПОНЕДІЛОК, 5 СЕРПНЯ. На минулому тижні був поголос, що нормальні літаки від союзників нарешті вже в нас і працюють. Не згадував, бо не дуже вірив. Тепер про це говорять впевненіше і серйозніші джерела. Отже, справи йдуть у вірному напрямку, тільки дуже повільно. Це краще, ніж було б навпаки. Отримав дивний дзвінок: “Ваш телефонний номер обраний електронною системою…”. І про якісь гроші, які можна виграти. Під три чорти, хай вибачають! Вже сил немає, бо таке чую раз на місяць, що опинився серед “обраних”.
ВІВТОРОК, 6 СЕРПНЯ. Між 4 і 5 ранку вибухи. Незвичайно потужні. І так цілий день. Не знахожу жодних повідомлень на сайтах, такого ще не було. Вже надвечір дізнаюсь, про масовану повітряну атаку, наче ми не чуємо. Із неприємних деталей – росіянці застосовують КАБи, тобто таке, що не перехоплюється ППО. Під час одного з прильотів був на ринку серед звичайного базарного товариства. Гепнуло, кілька жіночок закричали на різні голоси: “Мама!”, “Божечки!” і, вибачайте, “Бля!”. Дуже гармонійно прозвучало. Про F-16 кажуть, що їх кілька штук і всі працюють по Криму і Півдню. Люд на сумському базарі обізнаний, навіть скзали, що ВСУ пішли на Суджу. Підтвердження знайшов тільки від росіянських джерел, але ж люди кажуть.
СЕРЕДА, 7 СЕРПНЯ. Гримає. З кожним “Бах” виникає думка, що можливо когось вбило. Моторошно так жити. Помітив, що Ярославу Мудрому на одноіменній вулиці відбило пів голови. Я й раніше не був у захваті від пам’ятника, а так виходить зовсім непристойно. На Воскресенській сиділи собі бронзові хлопчик і дівчинка біля мішка з цукром, та дівчинку вкрали! Щоправда, вже давно. Я до того, що це все наслідки цілеспрямованих дій, не саме відбулося. Схоже, вночі, під час комендантської години, на вулицях присутні не тільки патрулі, там якесь дивне нічне життя вирує!
ЧЕТВЕР, 8 СЕРПНЯ. Повертаючись додому, був перехоплений дивним чоловіком. Такий собі, вищий від мене на півтори голови і вдвічі ширший. Довелось відповісти на кілька питань, серед яких головним було про те, чи я “За ВДВ”. ВІдповідати довелось ствердно. Взагалі нічого не маю проти ВДВ, неодноразово писав про аеромобільні війська, маю серед десантників друзів, але це опитування не було цілком незалежне. Бо опитувач ставив питання вимогливо і кулаки мав – як в мене голова.
П’ЯТНИЦЯ, 9 СЕРПНЯ. Після всього не вистачає мирних вражень, так ось тобі, маєш. Самокат впевнено увійшов в наше життя як вид транспорту і елемент молодіжних розваг. Під один ледве не потрапила якась тітка з торбами, дуже сварилась. А я ось від цього двоколесного дива ухилився і навіть посміхнувся. Справа в тім, що самокат, зазвичай, використовується однією особою, а тут був екіпаж аж з трьох дівчат. Найстарша керувала, найменша стояла попереду, мабуть, була за стрільця-радиста, а середнього віку знаходилась позаду водія, мабуть, за командира машини. Отаке веселе товариство промайнуло, навіть віртуозно об’їхали. Приємно, що триває звичайне життя, не зважаючи на війну.
СУБОТА, 10 СЕРПНЯ. Повідомлення про наступ на Суджу підтверджуються. Не поспішав вірити, бо різні фейки бувають. Ні, таки зайшли на росіянську територію. Смішить визначення з того боку: “Провокація”, – кажуть. Котрий рік воюємо і ото так! То що ж, хай звикають, що війна – “Нє вздохі на скамєйкє”.
НЕДІЛЯ, 11 СЕРПНЯ. Чую вибухи. Сплю тільки в штанях і пристойній футболці. Більше жодних новин. Завершено тиждень.