Важкі часи рідного міста

Тривога Нонстоп / Курська Авантюра / Ворог Наступає Скрізь / Немає Кому воювати

Важко наразі рідному сіті. Що не ніч – шахеди, ракети, влучання. Наші бійці боронять місто, як можуть, але очевидно, що й засобів ППО недостатньо, та й близько дуже. Настільки, що збити балістичну ракету вкрай складно. Звісно, все це напряму пов’язано з військовою операцією, що проводять ЗСУ в курській області. І якщо на початку, коли були успіхи, серед українців панував ентузіазм аж до маразму, то тепер, коли ворог підтягнув туди великі сили, ситуація корінним чином змінюється буквально щоденно. І не на нашу користь. Хоча, навіть якщо говорити про територіальні здобутки, то хвалитися особливо й нічим: ширина захоплення – до 40 км, глибина – 16-18 км. І тепер майже по всьому цьому периметру ворог тисне. Враховуючи, що місцевість погано знайома, а населення налаштоване, м’яко кажучи, не по-приятельськи, зважаючи на маневрений характер бойових дій і те, що укріплень наші бійці не зводили і не окопувалися, бої мають дуже виснажливий характер. І втрати ЗСУ на цій ділянці фронту перший раз за всю війну перевищують втрати ворога. Принаймні, втрати техніки, зафіксовані і підтверджені відео або фотозйомкою на сьогодні приблизно такі: ЗСУ – 250, москалі – 150. Номенклатура втраченої техніки у сторін досить різна, але самі по собі цифри досить красномовні. Можна думати, що втрати особового складу мають приблизну ж таку пропорцію. Нагадаю, що на курському напрямку воюють наші найкращі підрозділи. Як сказав один військовий, ця операція нагадує йому Бахмут, де ЗСУ у великій кількості і з невідомою метою втрачали кращі підрозділи ССО. Дійшло до того, що один із військових журналістів після чергового успішного прориву ворога нагадав, що до Сум від місця ведення бойових дій всього на всього 58 км і що треба гарно подумати над обороною міста.

Цікаво, що одна з американських газет опублікувала уривок розмови між Залужним і Зеленським на засіданні Ставки, здається, річної давнини. «Добре, отримаєте ви плацдарм. А що далі?», – запитав тоді Залужний. І дійсно: що далі?
Зараз уже не говорять про поповнення обмінного фонду, не говорять про відтягування і відволікання військ з інших ділянок фронту (хіба наших, бо у ворога людський ресурс значно більший). Говорять хіба про стратегічний геній Сирського, який непомітно підготував і блискуче провів цю операцію. «Курська операція – це явище цієї війни!», – гордо заявив Зеленський. Тобто наші військові там для того, щоб створювати «явище»? Щось тут не те.

До речі. Не так і давно була новина, що українські військові знайшли в захоплених російських бліндажах документи, які підтверджували, що росіяни знали про можливість українського наступу на курську область. Як завжди, коментарі були такі: знали, але не змогли підготуватися, як слід, розікрали гроші на оборонні споруди та інші дурниці, які наші медіа полюбляють з подачі ОП писати про «недолугих чмобіків»-росіян.
І нікому чомусь в голову не прийшла проста думка: а, можливо, росіяни спеціально нічого не зробили для захисту цих територій? Зважили всі плюси та мінуси і вирішили дати можливість ЗСУ зайти рівно туди і настільки, що це не вплинуло не лише на стратегічні моменти, а й навіть і на тактичні. І так насправді воно і вийшло. Ні кореневе, ні глушкове, ні білгородський напрямок вони не віддали. Оборонялися і готували пастку. І тепер ця пастка може закритися і наше угруповання опиниться в оточенні.

Ми можемо скільки завгодно розмірковувати і мріяти про суджу як козацьке місто і «споконвічні українські землі». Споконвічні хіба що з 1640-1650 рр. Проте неважливо наразі взагалі, що було тоді. Важливо те, що зараз це територія іншої держави. І люди там живуть абсолютно не наші.

Сумно, але ЗСУ відступає майже по всій лінії фронту, де ведуться інтенсивні бої. Ще трохи, і Покровськ потрапить в оточення, Селидове потрапить в оточення, Часів Яр тримається з останніх сил. А далі – Краматорськ, Слов’янськ і до Дніпра – чисте поле, майже без стратегічних панівних висот, а, значить, і без можливості збудувати ефективні фортифікаційні споруди. Більше того, ворог активізується на півдні, в районі Работиного, на Кінгбурській косі. А все почалося з падіння Авдіївки, найбільш укріпленого і стратегічно вигідного району. Чи можна було тримати Авдіївку? Та хтозна. Залужний тримав. А коли Залужного звільнили, а за ним – і двадцять генералів, вважайте, весь командний склад, який вів цю війну з 2022 р., і почалися невдачі ЗСУ.

Ви пам’ятаєте, яку цифру назвав Залужний Зеленському, коли постало питання, скільки потрібно мобілізувати наразі людей, щоб забезпечити міцність фронту і нормальну ротацію особового складу? 500 тисяч. І що сказав Зеленський, пам’ятаєте? Що не бачить необхідності в такій кількості. А потім війна показала, що Залужний правий, і вони почали гребти всіх підряд, навчати людей, які ніколи не тримали в руках автомат, 35 діб максимум – і відправляти на передову. Але Залужний давно в Лондоні, щиро дякує юним сумським художникам і художницям за майстерність звідти, а ЗСУ і країна опинилися в глухому куті. Як і, головне, хто зупинить ворога?

Все гучніше розмови про те, що вік мобілізації потрібно знизити до 23. Не сумніваюся, що за півроку звучатиме й 21. Бо інакше доведеться кидати в бій десятки тисяч військових, які ніколи не були на передовій, натомість весь цей час знаходяться в тилу. Бо інакше доведеться мобілізувати ветеранів міліції, збройних сил, податківців, прокурорів та інші категорії громадян, які давали хабарі і ставали інвалідами, студентами та переходили в інші категорії громадян, які мають відтермінування.

Єдине, що я хочу запитати: хто створив цю систему і перетворив мобілізацію на комбайн для хабарів?

Будьте пильними. Україна переможе.