Такі затуркані, що про весну забули!

ПОНЕДІЛОК, 23 ЛЮТОГО. Прилетіло по “Мануфактурі” чи десь неподалік. Нікого не вбило. Я навіть не почув, бо був у цей час аж на Василівці, але люди сказали раніше, ніж потрапив додому і почав шукати новини у інеті. Інформація іноді розповсюджується без використання соцмереж. Земляки, які виїхали за кордон, значно відстають щодо осмислення подій у Сумах. Дзвінок: “Слухай, чим їм хоч “Сан-Ремо” не вгодив, як думаєш?”. Та коли він був, той приліт по “Сан-Ремо”! А вони досі переживають. І не питають, навіщо росіянці влупили, наприклад, по дитячій лікарні, а ось такий об’єкт зачепив за живе! Біля Сум справи не дуже веселі – русня повільно суне на Краснопільщині. З прикордоння евакуюють людей.

ВІВТОРОК, 24 ЛЮТОГО. По усіх каналах – тільки й розмов про те, що, мовляв, пішов п’ятий рік російської агресії. Жодних емоцій, тільки втомивсь згадувати, що не п’ятий, а більше. Пам’ятаю, що лютий тоді був такий само похмурий, із мокрим снігом. І атмосферу загальної розгубленості і невизначеності у перші години. Тепер такого немає, ситуація зрозуміла, хоча й не проста.
СЕРЕДА, 25 ЛЮТОГО. Багато подорожував пішки. На зупинках спілкувався із незламними пенсіонерами, які терпляче чекали свій тролейбус. Побалакаю отак, перекурю, підбадьорю літніх людей, та й швендяю собі далі. Рухаючись, відчуваю себе більш живим, ніж коли сиджу й чекаю. Щоправда, серед тих, кого залишав на зупинках, багато таких, хто, делікатно кажучи, вже не дуже бігає. Один дід мене навіть хлопцем назвав. Увечері читаю у новинах за день: “Транспортний колапс у Сумах”. Наче підсумок моїх особистих пригод і вражень. Навіть не читав, хто там винен і що тепер робити. Без офіційної статистики помітно, що людей у Сумах поменшало, а таких, що здатні везти, а не кататись, майже зовсім не залишилось. Але геть песимізм, незабаром почнеться сезон самокатів і велосипедів!

ЧЕТВЕР, 26 ЛЮТОГО. Дві години із світлом – це замало. Весь цей час – із ноутбуком, бо треба ж не тільки читати, але ще й писати щось – така роль випала у цьому житті. Коли вмивавсь і голивсь, забув у ванній біля дзеркала увімкнутий ліхтарик. Він посвітив і здох, звичайно. От телепень! (Це не про ліхтарик). Чую вибухи без коментарів у “Новинах”. А офіційні новини сумні – кацапи руйнують все підряд у прикордонних селах, ще й полюють на людей дронами. Від мешканки з бєлгорода довгими путями, через Європу, через спільних знайомих, прийшло питання: “За что нас так, развє так можно?!”. Тему ні з ким не обговорював, бо не маю втішної відповіді.

П’ЯТНИЦЯ, 27 ЛЮТОГО. Поки спав-ночував – подвійний удар дронами по готелю “Україна” на Воскресенській. Другим дроном, мабуть, хотіли дістати рятувальників. На щастя, нікого не вбили. На жаль, будівля добряче погоріла. Згадав, що тепер готель зветься якось інакше, але для мене він завжди – “Україна”. Разом із рестораном. Спомини юності не підлягають перейменуванням. У далекому й великому світі знов усе про війну – афганські таліби напали на Пакістан. Якщо чесно, на таке в мене не вистачає ані нервів, ані цікавості. Може їм там нудно?!

СУБОТА, 28 ЛЮТОГО. Ще одна війна, цього разу справжня – США із Ізраїлем проти Ірану. До того все йшло, бо півроку тому не доробили. За одними джерелами, аятолу хаменеї вже уграли масовим бомбардуванням, інші твердять, буцімто ховається чи втік. Він тепер як той кіт Шредінера – мертво-живий. Втім, я йому не заздрю і не співчуваю у будь-якому разі. У путіна нема ще одного “другана”, а у росії – союзника – ось що гріє мою егоїстичну хуторянську душу.

НЕДІЛЯ, 1 БЕРЕЗНЯ. НА Суми падають дрони. Не дуже рясно, але регулярно. США відмовились підписати якусь там резолюцію ООН на підтримку України – а якби підписали, то що нам з тієї резолюції?! Завершено черговий раунд безглуздих переговорів з росіянцями, призначено ще один. А хаменеї, схоже, таки вбили. Більш нічого у світі суттєво не змінилось. Хоча ні, весна почалась! Забули за метушнею!