Про користь англійської

До кінця серпня для польотів на американських винищувачах F-16 будуть повноцінно готові лише шість українських пілотів. Про це пишуть американські медіа. Напевне, американські медіа знову щось наплутали і перебільшують (тобто применшують), бо українські медіа ще минулого літа повідомляли, що американські літаки ось-ось змінять хід війни. Не виключаємо також, що це може бути хитрим ходом конем президента Зеленського, щоб увести в оману тупих москалів.
Але якщо серйозно, то дійсно, коли вже будуть у ЗСУ американські літаки? Чому так довго? Казали ж начебто очільники, що наші люди в кілька разів швидше освоюють західну техніку, ніж солдати хваленого НАТО.
Дуже рекомендую з цього приводу статтю від 20 липня 2024 р. військового аналітика Тома Купера (є в українському варіанті в мережі). Якщо коротко, то це «сага про непрофесіоналізм». Отже, для того, щоб керувати літаками і спілкуватися з пунктами управління (будь-якими, цивільними чи військовими) пілот мусить знати англійську мову. Пілот мусить володіти міцним базовим рівнем (згадайте радянський фільм «Міміно», наприклад, як погано без англійської почувався чудовий герой Вахтанга Кікабідзе, який потрапив на міжнародні авіарейси другим пілотом, за великим рахунком, завдяки корупції). Так сталося, що англійська вже давно є офіційною мовою міжнародної авіації.
Але звичайного базового рівня С1 для військового пілота мало. Вся документація по літаках – англійською. Інструктори говорять англійською. Тобто англійську треба знати на дуже високому рівні, і тільки тоді пілот може розпочинати працювати не на тренажері, а з літаком.
На жаль, базова англійська – не найсильніша сторона української середньої освіти. В країнах Скандинавії та Нідерландах діти закінчують школу з вільною англійською. Ні, не гімназії чи спецшколи, а звичайні середні. Плюс знають другу іноземну (іспанська, німецька, там можна вибирати) приблизно на рівні англійської нашого випускника с високим середнім балом.
Але нашим пілотам англійську довелося вчити майже з нуля. При тому, що вони закінчували профільний військовий виш. Тобто на те, щоб вийти на базовий рівень, вони витратили мінімум три-чотири місяці інтенсивних занять. І, напевне, щоб вивчити англійську до необхідного рівня управління літаком і спілкування з інструктором, пілоти витратили ще півроку, не менше.
Цікаво, що з 2014 р. відколи почалася війна і стало зрозуміло, що війна лише ширитиметься, нікому з військових не прийшло в голову якось заповнити цей пробіл в освіті хоча б пілотів.
Зате ми читали чи не кожного дня, що Україна хоче в НАТО, що Україна вже однією ногою там і так далі.
Але це далеко не всі проблеми. Ще гірше справа з обслугованям літаків. Західна техніка – річ примхлива, тут все потрібно робити за інструкціями і вчасно. Від цього залежить життя пілотів і цілісність літака. Знову ж таки, вся документація англійською мовою. Інструктори говорять англійською. Тобто, фактично весь персонал необхідно або відразу набирати англомовним і вчити обслуговувати літаки (що насправді видається менш складним завданням), або вчити англійську. Історії про те, що нехай вони (в сенсі НАТО) дадуть нам своїх техніків, не працюють. Ясно, що певний час іноземні техніки супроводжатимуть обслуговання літаків в Україні. Але кожен день роботи такого спеціаліста коштуватиме чималих грошей, та й треба ще пошукати тих, хто згодиться ризикувати життям. Бо що? Саме так. Бо американські літаки в першу ж секунду перебування на українській території стануть пріоритетними цілями для ворога.
І тут ситуація ще гірша. Хоча є один плюс – для того, що збудувати укриття і злітні смуги, не потрібно знати англійську. Вже набагато легше! Але допомогло мало. Не знаю, чи насправді Том Купер так гарно володіє ситуацією, але, якщо виходити з написаного ним (і якщо це не відома дезінформація), то поки що американські літаки нам особливо-то й немає, куди приткнути.
До речі. Як ви, напевне, знаєте, на Покровському напрямку ворог має серйозні успіхи. Майже кожного дня ЗСУ відступають. Знову ж таки, це війна, і навряд чи можна вірити в кожну інформацію на 100%, але причини називаються наступні: недостатня комплектація підрозділів особовим складом, недостатня кількість озброєння і… саме так – погана якість фортифікаційних споруд. При тому, що місцева влада проводить багатомільйонні тендери з усіма ознаками корупції на «поліпшення інфраструктури міста».
І тут би нашим очільникам уважно придивитися, чому російська армія, така недолуга в перший рік війни, раптом стала ліпше за нашу озброєна, екіпірована, чому там будують такі укріплення, які захопити можна лише з великими втратами?
Тому що купа військових і цивільних, які займалися поставками до армії, виготовленням озброєння, будівництвом фортифікацій наразі там арештована і віддана під суд. Ворог зробив висновки зі своїх поразок. Ворог зробив правильні кроки, щоб уникнути повторення помилок. Ворог наразі все робить правильно. У ворога, звісно, є проблеми, але ворог демонструє, що ці проблеми він здатен ефективно вирішувати.
У наших медіа з подачі українських спецслужб люблять писати, що ворог скоро вичерпає ресурси. Що ракет у нього залишилося на два дні, БМП закінчилися вже давно, а танків стає все менше і менше. Для чого або для кого ця інформація? Це мусить когось підбадьорити чи це просто комплекс «двох-трьох тижнів»?
В Європі і НАТО зовсім інші настрої і зовсім інша інформація. Тут на рівні міністрів оборони озвучують, що за 3 роки кількість танків у росії перебільшить кількість, яку вони мали до лютого 2022-го р. Що кількість ракет зростатиме. Кількість солдат також. І що максимум в 2029 р. росія матиме достатньо сил, щоб атакувати НАТО. А дехто говорить, що й раніше, в 2027-му р.
Насправді всі дати – умовність. Є один конкретний термін початку Третьої світової – коли впаде Україна. Тому хоч Гарріс, хоч Трамп, хоч чорт лисий чи волохатий – підтримка України триватиме до останнього українця, здатного тримати в руках зброю. Де б він не був сьогодні і скільки б років не мав. Такий вигляд має місія українського народу перед західною цивілізацією. Хотілося б мені помилятись насправді.
Четвертий недорейх мусить бути зруйнований. До нових захоплюючих зустрічей.