Приречений на еміграцію

Олександр Олесь (Кандиба) – український поет, драматург, представник символізму. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича.

Народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Закінчив початкову школу й двокласне училище, а у 15 років вступив до хліборобської школи у містечку Дергачі неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але незабаром через матеріальні нестатки змушений був залишити його. Працював у херсонських степах. У 1903 Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту.

У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.

Перша поетична збірка Олександра Олеся мала назву “З журбою радість обнялась”. У 1907 році одружився з Вірою Свадковською, яка народила йому сина Олега Ольжича. За 1907–1918 рр. поет створив шість книг.

У 1912 р. подорожує Гуцульщиною, де отримує незабутні враженням. Він познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І. Франком, з В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським. У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів про свої враження.

Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном. Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.

Восени 1941 р. син Олеся Олег Ольжич побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен.

22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина. Був похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

29 січня 2017 року прах Олеся і його дружини було перепоховано на Лук’янівському кладовищі у Києві.