Почему тормозит “Майдан-2”?

Коли невеликі, але добре згуртовані колони малих та середніх підприємців рушили з Майдану до Банкової, а там вже тривав мітинг, у багатьох почали виникати аналогії з подіями 2004 року.
Однак, пройшло вже багато часу, але акція обурених проектом Податкового кодексу підприємців так і не стала загальносуспільним явищем.
Не кажучи вже про можливість повалення влади, нової революції, змін у житті країни і так далі і тому подібне.
Втім, як бачимо, мітингувальникам вдається досягти певних тактичних успіхів.
Президент Янукович наклав вето на ухвалений проект Податкового кодексу, спрямувавши його зі своїми зауваженнями до Верховної Ради. Йдуть складні переговори, підписуються певні “меморандуми”, на загал влада йде на поступки.
Обсяг цих поступок наразі важко оцінити, тим більше, що не всі представники протестуючих підприємців згодні з ходом переговорів та підписаними “меморандумами”. Все ж, акція підприємців має локальний успіх.
Однак, в перші дні протестів лунали значно більш радикальні вимоги, які мали, скоріше, політичний, ніж економічний характер. І все ж, владі вдалося зупинити розгортання протестного руху, обмеживши його суперечками про проект Податкового кодексу.
Аналогії з подіями 2004 року довелося поки що відкласти. Схоже, що “Майдан-2” не зможе стати каталізатором політичних змін, обмежившись конкретними економічними питаннями.
Чому так відбувається, адже у суспільстві наявний протестний потенціал?
Мабуть, що у відносної невдачі акції під умовною назвою “Майдан-2” є кілька причин. В даному разі ведемо мову не стільки про прийняття чи неприйняття Податкового кодексу, скільки про можливість політичних змін внаслідок масових протестів. Змін, які наразі здаються малоймовірними.
По-перше, намагання організаторів акції дистанціюватися від відомих політичних сил дали протилежний ефект. Так, у деякої частини українців склалося враження, що на Майдан вийшли представники нової хвилі громадянських активістів, які не мають нічого спільного з опозиційною елітою.
Хоча, аналіз списку народних депутатів та представників “опозиційного уряду”, які днюють та ночують на Майдані не дає підстав вважати, що акція не має ніякого стосунку до однієї політичної сили. Сили, яка могла зараз бути при владі.
Але слабким місцем акції підприємців стала якраз відсутність яскравих лідерів, здатних згуртувати людей та повести їх за собою. Судячи з постійних суперечок, які мали місце у координаційних органах акції, згуртувати не вдалося навіть саме наметове містечко.
За більш ніж тиждень протестів українці не побачили серед лідерів підприємців людей, здатних “запалити” суспільство, вулицю, як робили свого часу Луценко чи Томенко.
В даному разі автор вжив ці два прізвища зовсім не від любові до цих політиків, а лише як приклад успішної роботи з вуличними протестами.
Коли у “революційної” акції, яка погрожує референдумом про відставку президента та парламенту, немає сильних вуличних лідерів, така акція не має значної перспективи.
По-друге, сподіватися на зміну влади лише за рахунок революційних мігрантів складно. Київ не прийшов на допомогу до наметового містечка, і цьому можна знайти кілька пояснень.
Найпростіше з них полягає в тому, що життя в місті почало налагоджуватися якраз у останній період, коли зрушили з мертвої точки деякі дорожньо-інфраструктурні проекти.
Звісно, що після Черновецького будь-яка людина з досвідом керівної роботи буде здаватися нормальним мером. Тому зараз, після чотирьох років “леонідо-черновецького” гніту киянам важко об’єктивно оцінити якості Попова як господарника.
Але, факт залишається фактом: у поточний період киян складно підняти на масові протести, бо є невеличке заспокоєння після зміни влади на міському рівні. І от тут підходимо до ще однієї причини політичних помилок “Майдану-2”.
Отже, по-третє, на відміну від подій 2004 року, коли увесь потенційний “середній клас” піднявся на масові протести, зараз цього не відбувається.
Справді, дрібні підприємці мають власність та гроші, які треба захищати. Справді, вони, напевно, є найбільш бойовим загоном українського “середнього класу” (якщо він є у природі).
Справді, згуртований виступ цих людей є небезпечним для влади. Однак, лише за дотримання однієї важливої умови.
Якщо, гасла підприємців підтримає інша велика частина “середнього класу”. Йдеться про найманих робітників, які, можливо, не є власниками наметів з харчами чи одягом. Але ці люди отримують непогану за вітчизняними стандартами зарплату, мають роботу, яка їх влаштовує та цим людям небайдуже яким шляхом піде країна у майбутньому.
Проблема навіть не в тому, що значна частина таких “середньокласників” живе у Києві, а як вже було сказано, кияни зараз дезорієнтовані.
Біда в тому, що наймані працівники сприймають власників дрібного бізнесу, особливо тих, що працюють на ринку, як класових ворогів. Можливо, що підприємці цілком слушно виступають проти проекту Податкового кодексу.
Але для людини, яка приходить на ринок, часто-густо дрібні підприємці виглядають як спільники влади, які просто деруть з людей зароблені власною працею гроші. Тим паче, що багатьом відомо, як складно відкрити в Україні будь-який навіть найдрібніший бізнес, і як для цього треба мати підтримку хоча б у місцевій владі.
Тому кваліфіковані найманці не завжди ототожнюють себе з дрібними та середніми підприємцями та їхніми вимогами.
Якщо представникам малого та середнього бізнесу, які не хочуть йти з замерзлого Майдану, вдасться нав’язати владі ревізію проекту Податкового кодексу, це стане гарним прикладом для інших “локальних” акцій.
Можливо, що зараз у суспільстві немає потенціалу для політичних змін. Однак, як це трапляється у напівавторитарних країнах, коли гучно висунуті суто економічні вимоги, влада може йти на поступки.
Для неї так навіть краще, бо таким чином рух протестів перетворюється на з’ясування стосунків, пошук компромісів та біганину за дрібницями. І вже мало хто пам’ятатиме про що думали у перші дні “Майдану-2”.

Юрій Корогодський, для УП