Олімпійські ігрища

О, Спорт, Ти – Війна / Українська Криза / Наш Геракл – Гераскевич / Війна Триватиме

У Давній Греції на час Олімпійських ігор зупиняли всі війни. Ми достеменно не знаємо, чи відкладали Ігри, якщо війна не припинялася, але принцип, закладений в основу спортивного свята, був саме таким. П’єр Куберетен, «батько» сучасного Олімпійського руху, оспівуючи Олімпіаду і в цілому спорт як явище, в його розумінні, здатне привести людей і нації до порозуміння, якщо не зупинити війни, писав: «О, спорт, ти – мир!».

На жаль, сучасний олімпійський рух наповнений далеко не ідеальними прикладами щодо дотримання базових принципів, закладених від початку, і став інструментом політичним куди більше, ніж, напевне, очікували його засновники.

Олімпіади в Берліні 1936 року і Сочі 2014, які проводили диктаторські режими і після яких розпочиналися великі війни – яскраві приклади. Найбільші спортивні змагання використовувалися гітлером і путіним як можливість посилити лояльність до своїх режимів як всередині своїх країн, так і на міжнародній арені. Не йдеться, відомо, про уряди і більшість виборців США чи Великої Британії, Німеччини чи Франції, та йдеться про так званих «лівих» і «правих» у цих країнах, йдеться про країни «третього світу» або Глобальний південь. Та чи мало на світі людей, яким наплювати на справедливість чи вбивства, терор та насилля, якщо це не стосується особисто їх?
Та ми, українці, й самі чудово про це знаємо. Хіба більшості співвітчизників не було байдуже до війни в колишній Югославії і на чиїй стороні були симпатії, коли росія знищувала чеченський народ?

Це не дорікання, це – нагадування. Ми вимагаємо безапеляційної підтримки всього світу і засудження загарбницької політики росії, але само собою це не працює. На жаль.

Виступи українських спортсменів в Мілані, Кортіно на нинішній зимовій Олімпіаді поки що зовсім не радують. На цьому святі спорту Україна поки що має вельми блідий вигляд. І тут не у війні справа. На двох останніх зимових Олімпіадах єдині медалі для країни брав у фрістайлі Олександр Авраменко, але пік його кар’єри позаду. В усіх інших видах спорту потрапляння в десятку найкращих можна вважати за неймовірний успіх. Та українські результати сьогодні – переважно в межах двадцятки-тридцятки. Навіть у біатлоні, за який неймовірно прикро. Коли років десять тому спортивний журналіст «Панорами» Олександр Грінка, оглядаючи резерви українського біатлону, прогнозував системну кризу і різке падіння результатів (нагадаю, в Сочі-2014 Україна мала «золото» в жіночій естафет та “срібло” у жіночому спринті, та і в цілому на всіх змаганнях наші біатлоністи були конкурентоспроможними), ми в редакції поставилися до цього скептично. Та треба довіряти спеціалістам. Олександр Грінка вірно тоді поставив діагноз, розгледівши провали як в спортивній, так і в організаційній підготовці юних спортсменів. Біатлон і досі залишається, напевне, найпопулярнішим (принаймні, якщо довіряти рейтингам телетрансляцій із Кубку світу) зимовим видом спорту, але, на жаль, це, швидше, данина часам, коли українці демонстрували світовий клас.
Найгучніше проявили себе українські спортсмени на Олімпіаді в Мілані ,Кортіно поза змаганнями. Точніше, це зробив один спортсмен – скелетоніст Владислав Гераскевич. Його «Шолом пам’яті» назавжди увійде в історію Олімпіад. Скажімо прямо – спортсмен знав, на що йшов. Правила МОК не залишали йому шансів продовжити змагання в «Шоломі пам’яті», що і підтвердив спортивний апеляційний суд. МОК навіть пішов на небачений компроміс – дозволив Гераскевичу використовувати шолом на інших локаціях Ігор, та не на змаганнях. Та Гераскевич компромісів не прийняв і був дискваліфікований. Справедливо? Щодо букви правил Ігор, то так. Щодо духу Олімпіад – то ні.
Насправді ця історія акцентувала увагу світові не тільки на тому, що росія вбиває українців, в тому числі, і спортсменів. Це давно не новина, з 2014 року. А от те, що на Олімпіаді виступають спортсмени з росії, нехай і під нейтральним прапором, спортсмени, які публічно підтримують путіна і війну, 12 з яких є діючими військовослужбовцями армії рф – це ганьба для олімпійського руху.
І саме в цьому контексті демарш Гераскевича має значення. Бо далі – ще гірше. На Паралімпіаді, що традиційно починається одразу по закінченню Ігор, прийме участь команда росії, в складі якої, як пишуть, є люди, які ще вчора вбивали українців. Тобто, колишні військові, військові злочинці. І так, ми добре чуємо, як президент ФІФА говорить про можливість повернення росіян до міжнародних футбольних змагань. Та що тут відбувається, агов?!

Тож Владислав Гераскевич зробив неймовірну річ. Йому вдалося привернути увагу більшості провідних світових медіа і показати, як зло, прикриваючись спортом (літературою, мистецтвом – і це окрема тема), повертається туди, звідки, здавалося, його вигнали назавжди.

Але далі все було суто в українському стилі: «всенародна підтримка» з кострубатим зачитуванням звернень до МОК із листочків та телефонів; долучання негідників – Андрій Єрмак, екс-очільник ОП недарма отримав нещодавно адвокатську ліцензію – намагався надавати правову допомогу; президент поспішно, наче дотримуючись медіа-плану події, вручив Гераскевичу «Орден свободи» ледь не в день дискваліфікації; сам Гераскевич заявив про заснування благодійного фонду допомоги родинам загиблих і вже мандрує інтернетом його фото поруч із мільярдером Віктором Пінчуком. Все наче по писаному.

Олімпіада тим часом триває. І війна в Україні триває. І немає на сьогодні жодних підстав думати, що буде мир чи перемир’я. Бо немає для путіна сенсу. Найближчі роки, якщо вірити економічним прогнозам, несуть росії багато проблем, але глобальної кризи не передбачається, на відміну від закінчення війни на даному етапі, тобто, без параду перемоги, що несе непрогнозовані ризики. Китай підтримуватиме росію на плаву до тих пір, поки йому це вигідно. Європа гарантувала Україні 90 млрд євро підтримки в 2026-27 рр., і сподівається за два-три роки наростити мілітаристичні м’язи, щоб бути готовою. США продовжать поставляти Україні зброю за європейські гроші. Все більше людей із усього світу за нормальні для себе гроші наймаються воювати по обидві сторони конфлікту, перетворюючи війну якщо не на світову в класичному вигляді, то на міжнародну. Так що воювати є чим, є, за що і є кому. Навіть в Україні є достатньо впливових людей, для яких війна – стан, який дозволяє збагачуватися і почуватися вільно. Так що війна в Україні сьогодні вигідна для дуже багатьох. Окрім пересічних українців та держави Україна, звісно. Та це теж не новина.

Бережіть себе. А на зимовій Олімпіаді ми ще колись переможемо. Бо що-що, а зима в Україні є.