Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Нотатки з приватного бліндажа

67

ПОНЕДІЛОК, 1 ЛИПНЯ. Спека вдарила, немов за розкладом – липень, значить так потрібно. На порожній Соборній слухаю самотнє караоке. У захваті від мужності виконавців. У міській галереї нова виставка на вшанування пам’яті людини, з якою завжди хотів познайомитись. Та не буде цього, бо чоловіка вбили на війні. Погано на душі. Сусідки біля під’їзду обговорюють черговий корупційний скандал з участю, буцім то депутатів і військової адміністрації. Перечитав новини і нічого не зрозумів. З хуліганських міркувань порівняв суму, про яку йшлося в новинах, з власною пенсією та статками тих самих тіток, від яких про це вперше почув. Це Космос, друзі. На ніч думав про зоряне небо над головою. Про моральний імператив – вже ні. Не мій це рівень.

ВІВТОРОК, 2 ЛИПНЯ. Від спеки рятують спеціальні рамки-розпилювчі. Геніальний винахід, премію авторам! У фонтанах купаються дітлахи, а мені не можна, бо несолідно. Закатували вже ці комплекси і забобони! Попри всі тривожні новини, найгірше горе – власне. І не моє одноосібне, а всього нашого будинку – капітально поламався ліфт. Сусіди розповіли, що хтось виламував двері і виламав таки. Якщо це так, то лазитимемо пішки довго. Мені воно ще не критично, навіть корисно, але сусіди різні. Є серед них люди з дуже обмеженими можливостями. З одним бадьорим дядьком-інвалідом курив і обговорював політику на третьому поверсі, де він зупинився на плановий перепочинок. Обставини сприяють простому неквапливому спілкуванню, був би ліфт цілий, так було б тільки “здрстє”, та й по всьому!

СЕРЕДА, 3 ЛИПНЯ. Вологе прибирання. Вилив на підлогу, мабуть, відро води, на балконі – волога завіса з мокрої білизни. Вистачило рівно на годину. На Сумщину системно лізуть росіянські ДРГ. Масштабного наступу, мабуть, не буде. Майже щодня читаю в новинах щось на кшталт: “У Сумах прощались з загиблим бійцем…” Страшно, що це поступово стало сприйматися, як щось пересічне. У магазині жіночка плакала в голос, бо у неї вбили сина. Показувала фото і плакала.

ЧЕТВЕР, 4 ЛИПНЯ. У маршрутці спалахнула дискусія на актуальну тему: “Дме чи дихати нічим”. Тобто, відкритим чи закритим бути лючку. Дуже цікаво було, хто ж переможе, але не дочекався. У нашому транспорті можна якісні телешоу знімати. Виліз на озері Чеха. Ага, ось де ви всі, земляки! А я все думав, що місто спорожніло! Увечері присутні жваво спостерігали щось, схоже на пожежу, десь у напрямку вул. Героїв Крут. Ефектне задимлення. Потім дізнався, що горіли шини. Як на Майдані, тільки без відчутних результатів.

П’ЯТНИЦЯ, 5 ЛИПНЯ. Відпочинок від спеки. На прогулянці мене обганяють “бігуни”, та мені нема куди поспішати. Принаймні, роблю вигляд, що воно так. А насправді ходити пішки – це найдоступніша для мене фізична вправа, бо якщо побігти, можна впасти. Задля маскування тримаюсь бадьоро, посміхаюсь оптимістично.

СУБОТА 6 ЛИПНЯ. Лука. Город-“фазенда”. Сусіди вважають мене ледарем, бо все позаростало, а я тільки смалю люльку та годую котів з їжаками. Більшість моїх дописів написано саме тут, на папері, без ніякої техніки, а вимкнуть світло – є окопна свічка. Так і воюю у власному бліндажі, на більше не здатен.

НЕДІЛЯ, 7 ЛИПНЯ. Здається, світло вимикають вже не так часто. За графіками не слідкую, бо багато переміщаюсь містом, та суб’єктивне відчуття таке, що наша енергосистема виявилась міцнішою за росіянські “хотєлкі”.