Насмішка долі. Український вотум довіри

Сталося. Українці, які довгі двадцять вісім років очікували на свого месію-реформатора, який приведе країну до процвітання, обрали президентом шоумена-коміка, абсолютно некомпетентного в жодному з питань державного значення. Українці мріяли про нове, молоде обличчя, освічену людину, яка знається на міжнародній політиці та має тверді переконання. А проголосували за недоука-юриста, повного профана в політиці без жодних не те, що переконань, а навіть уяви про те, якою мусить бути ця держава. Українці хотіли мати справжнього самостійного лідера, який має свою команду, яка може проводити справедливу соціальну та вигідну економічну політику. А проголосували за людину, яка читає запитання з папірця і не може публічно самостійно зв’язати між собою кілька речень не тільки державною – українською, але й своєю рідною – російською мовою, і є ставлеником олігархів. Українці хотіли чесного президента, а проголосували за людину, яка протягом всієї передвиборчої кампанії маніпулювала суспільною думкою та брехала. Люди хотіли президента громадянина, а обрали людину, яка 31 березня 2019 р. перший раз за своє досить довге життя сходила на вибори.

Але якщо ви вбачаєте в цьому парадокс, то помиляєтесь. Бо, можливо, люди хочуть зовсім іншого.

Народні мрії
Згідно опитування КМІС, більше 60% опитаних українців очікують від нового президента зменшення тарифів. Тобто більше, ніж половина людей не бажає платити за газ, воду і т.п. стільки, скільки коштують ці послуги. Далі йдуть політичні побажання – закон про імпічмент президента і зняття недоторканності народних депутатів. Очевидно, люди вважають, що з прийняттям цих законів правоохоронна і судова системи запрацюють краще. Наступне побажання – зменшення зарплат чиновників.

Наївні марення. Сподіватися, що ставленик олігархів Зеленський здолає олігархів

Але мало кому цікаві долі реформи правоохоронних органів, медичної реформи, реформ місцевого самоврядування, реформа ЖКГ, реформа середньої та вищої освіт, тобто реформи галузей, що мають ключовий вплив на якість життя кожного громадянина (мешканця) і наше майбутнє.

Ще одна цифра: більше 60% українців не прочитали за минулий рік жодної книги. Україна знаходиться на останньому місці в Європі по кількості придбаних книжок на душу населення. Лідери: Німеччина, Франція, Швейцарія.

25% виборців готові проголосувати на наступних парламентських виборах за фактично неіснуючу партію «Слуга народу». Партію, програма дій якої невідома, хто є її учасником – невідомо, хто її фінансує – невідомо, чи буде продавати вона душі виборців дияволу – невідомо.

А ще люди дуже сподіваються, що ставленик олігархів Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ переможе олігархів.

74% підтримки виборців не мав жоден із кандидатів у президенти України.

Закономірність вибору
Тому, як ми бачимо, взятися молодому принциповому реформатору, готовому робити правильні речі і відповідати на виклики часу, взятися в Україні немає звідки. Суспільство просто не в змозі генерувати таку особистість, а коли вона навіть з’явиться, то не зможе мати підтримки більшості. Суспільство обрало того, хто нічого не обіцяв, і наповнило порожнечу своїми мріями та баченням того, як мусить бути влаштований світ навколо. Обравши Зеленського, його виборці віддзеркалили своє ставлення до держави, буття і подальших перспектив у міру свого бачення та розуміння світу. Їх в основній масі не турбує пихатість, ганебність, брехня, хамство та некомпетентність нового президента, їх навіть не турбують наслідки його правління (поки що), бо всі ці риси, на жаль, притаманні переважній більшості нашого суспільства і вважаються, швидше, чеснотами, якщо вони приводять до успіху, ніж недоліками.

Тому Зеленський – справедливий ментальний вибір. Для молодших він – няшка Вовочка, для старших – успішна людина, яка може послати президента. Принаймні, по телефону.

І не потрібно називати Зеленського клоуном. Клоун – неймовірно тонка робота, смішити дітей – це мистецтво, а не дешеве шоу. Зеленський – артист комічного жанру, який веселив доросле населення переважно тупими жартами, політична частина яких завжди була спрямована на дискредитацію українського політикума та всього українського.

Головний переможець. Не очікуючи на формальну перемогу свого ставленика Володимира Зеленського, олігарх Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ заявив, що бажає отримати компенсацію за начебто незаконну націоналізацію «Приватбанку» у 2 млрд. доларів із бюджету України. Суди вже почали приймати рішення на користь олігарха

Ці вибори дійсно були демократичними і вільними. Вся брудна робота по дискредитації поки що діючого президента робилася заздалегідь.
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ, Арсен АВАКОВ і Ко хотіли отримати всю повноту влади одразу після Майдану. Однак навесні 2014 р. їхні ставки не зіграли, а держава почала повертати собі активи, які привласнив олігарх: «Укрнафту» та Одеський НПЗ. Тому в 2015 р. з прицілом на рік 2019 був запущений серіал «Слуга народу». І ця ставка зіграла майже на 75%.

Що буде далі
Вибори пройшли максимально демократично, а ОВК і ЦВК просто ставлять рекорди у встановленні підсумків голосування. Експерти говорять, що такий поспіх обумовлений не стільки бажанням швидше завершити свою роботу, скільки бажанням тих, хто поставив між «чорним» та «червоним» на «зеро» закріпити перемогу і повністю заволодіти владою в Україні. Для цього, на хвилі народної любові, потрібно розігнати під будь-яким приводом Верховну Раду і оголосити дострокові парламентські вибори. Якщо олігархи дійсно підуть на такий крок – говорити, що Зеленський приймає якісь рішення самостійно, абсолютно безглуздо – то на країну очікує дуже серйозне протистояння. Навряд чи народні депутати і опозиція (а це, як мінімум, частина блоку Петра ПОРОШЕНКА і «Народного фронту») погодяться на такий розвиток подій. Аргументація опозиції абсолютно зрозуміла – чергові вибори до парламенту мусять відбутися, згідно законодавства, 31 жовтня 2019 р., трохи більше, ніж за 6 місяців від 21 квітня. І згідно закону, розпускати ВР у цей термін недопустимо. Але вже чуються голоси про Печерський або який інший суд, що може прийняти рішення про розпуск, а якщо депутати не погодяться, то треба розігнати їх силою.

Тут потрібно згадати сцену із серіалу «Слуга народу», де герой, якого грає Зеленський – президент Голобородько – розстрілює парламент. І треба сказати, що немало є людей у цій країні, які виступають за те, щоб депутатів розстріляти, олігархів – розолігархити, куркулів – розкуркулити, а інтелігенцію (яка, до речі, майже стовідсотково підтримувала Порошенка) – розвішати на ліхтарях. А потім додому – і втикати в кретиноскоп на «Квартал 95».
Будь-яка атака на діючий парламент – це атака на демократію і парламентаризм. Ніщо не може і не зможе виправдати таких дій. До того ж, 25% опозиції – це не так вже й мало, і ці люди налаштовані захищати завоювання Революції Гідності. Тобто, атакуючи парламент, олігархат стане на дуже тонку кригу. Це може спричинити по-справжньому тектонічні зрушення в суспільстві, торпедувати не тільки парламентську систему, а й незалежність країни.

Глибина компромісу
Оскільки до влади в країні прийшли люди глибоко цинічні, талановиті і дуже розумні, відкритим залишається питання, якою є глибина компромісу між ними та Кремлем, якщо такі перемовини мали місце? Бо політика, як правильно зауважують, це – лише продовження економіки, а гроші – це продовження економіки. В нашому випадку ця формула скорочується до «політика – це гроші», бо, напевне, ніхто навіть з найпалкіших прихильників Зеленського не зможе сказати, які ідеї той проповідує, хто він – консерватор, ліберал, лівий, правий? Отже, про такі речі, як ідеї, не йдеться.

Але з приводу перемовин між Кремлем і тими, хто стоїть за Зеленським, нам нічого не відомо, окрім того, що весь антиукраїнський російський бомонд його палко підтримує. Ми можемо тільки прогнозувати і розмірковувати з цього приводу. Отже, якщо такі перемовини вже велися, то в найближчому майбутньому президент Зеленський та його оточення розпочнуть спекуляції на тему звільнення українських полонених, а точніше – моряків, захоплених у Керченській протоці. По них російський суд ще не виніс рішення, отже звільнити їх буде значно простіше. В обмін потрібно буде проголосувати яке-небудь спірне питання щодо окупованих територій. На ваги буде покладено, з одного боку, свобода конкретних людей, а з іншого – далеке від більшості людей рішення, яке нічого начебто не варте. Такий от морально-політичний вибір. Але це лише прогноз, підкреслимо.

Ваш вибір
Майже 25% виборців вирішило, що Україна йде правильним курсом, і діючого президента – Петра Порошенка – варто підтримати. Вони оцінили започатковані реформи, безвіз, Томос, незалежність газового ринку, інші реформи, звісно, не завжди і не в усьому вдалі – тим не менш. Ці 25% вирішили, що лідеру нації варто пробачити його певні невдачі й надати можливість йти тим самим курсом далі та виправити помилки.

Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії (Небесна Сотня, АТО), другий раз – у вигляді фарсу

75% вирішили, що все неправильно, а треба інакше. Що гірше не буде. Що аби хто, лише не Порошенко. І так далі, так далі, так далі. Вони поставили на «зеро». Але це не звільняє їх від відповідальності за власний вибір. Бо за голосування за Януковича країна заплатила великою кров’ю.

Кажуть, історія повторюється: перший раз у вигляді трагедії (Небесна Сотня, АТО), другий раз – у вигляді фарсу. Головне, щоб цей фарс не перетворився на ще більшу трагедію. Бо, кажуть, що по-справжньому сміється той, хто сміється останнім.