На майстерню ЗОШ № 21 у мера Мінаєва коштів немає, а на макулатуру 65 тис. грн. є

Мова йде про путівник ,,Суми.Запрошуємо до знайомства” автора Дмитра Валерійовича Кудінова. Кажу зразу, що моя мета не показати автора чи мера в негативному світлі, а мені набридла ця суцільна міфологізація нашого краєзнавства, а скоріше невігластва. Подібні видання поширюються по школах і створюють хибне уявлення про історію нашого краю. Вперше я почув про книжку на презентації книжки С. Тихенка ,,Розвиток банківської справи на Сумщині”, коли він вказав на хибну інформацію стосовно палацу школярів. Друге, що мене дратує це те, що на книжку гроші знайшли, коли стільки невирішених проблем в місті. Невже вона була так потрібна нашому місту?

Я знав Кудінова як викладача сумновідомого Інституту післядипломної освіти, цього зібрання невігласів і самодурів. Раніше на курсах вчителів технічної праці при цьому інституті давали креслення, опір матеріалів, методику викладання, а тепер змушують робити сайти, блоги і випускати електронну газету. Учителі обурюються подібними дурницями, бо сайт на токарний верстат не повісиш, стругати і пиляти учня електронною газетою не навчиш, а блогом не посвердлиш. У відповідь чути, що можете писати до міністерства освіти. Ну, це все одно, як колись писали на село дідусям. Інститут просто рясніє одіозними викладачами. Є там така викладач Крот. Вона отримує садистське задоволення від знущання з учителів. Немає чітко визначених вимог, які повинен виконати учитель. Мені Крот тричі змінювала вимоги завдань. Щоб все це підтвердити я вимагаю від начальника управління освіти Інеси Пісоцької, щоб мені видали карточку з тими вимогами, що я не виконав, бо саме вимагання виконання сайтів, блогів, поштових ящиків і т.д., де треба ставити персональні дані суперечить закону про збереження персональних даних. Як американські спецслужби, так і наші постійно відкривають електронні документи користувачів Інтернету, а я не хочу щоб втручалися в моє приватне життя. Ви спитаєте, а яке все це відношення має до краєзнавства. Вроді, там є особа в інституті, що займається краєзнавством, а от Кудінов, кажуть, захищав якусь роботу по робітничому руху. Це, мабуть, вже і є основою вважати себе великим краєзнавцем. Я приносив свої 33 краєзнавчі книжки до цього інституту, але вони нікого там не зацікавили. Замість того щоб стати одним із центрів по вивченню історії рідного краю, проводити виставки краєзнавчих книжок, конференції, творчі змагання Інститут перетворено в консервативний заклад по проїданню коштів. Я за рік видаю більше книжок, ніж весь цей інститут. Я не раз підіймав питання про недоцільність його існування і закриття. Краще б ці гроші пішли на ремонт садочків і шкіл. Ні, в мене не честолюбство говорить, а що є певні вимоги до книжки, бо в цьому путівнику відсутній навіть розділ про використану літературу і немає посилань на авторів. Немає посилань і на використані сайти. Це є грубим порушенням авторського права. Я не знаю про, що писали рецензенти, бо самих рецензій немає. Обіцяють надрукувати в науковому журналі СумДУ. Цікаво буде почитати. У мене дуже великий сумнів в їх фаховісті, бо наукові звання не завжди є показником знань. В сьогоднішній українській науці знання і звання це зовсім різні поняття. Ось вони рецензенти.

Одним словом, пішов я у видавництво «Рідний край», і вирішив попросити в них цю книжку, щоб більш детально про неї розповісти. На мій великий подив мої думки у видавництві підтримали і розповіли скільки вони виправили йому ляпів у книжці. Розмова з ним була дуже важка і тепер у видавництві жаліють, що це зробили, кажуть, що краще якби все так і залишилося, як у Кудінова. На питання, де він брав матеріал відповів, що з Інтернету. Сьогодні переважна більшість населення користується Інтернетом і всі знають, що довіряти безапеляційно інформації з Інтернету не можна. Мені було дивно читати цитати і думки вкрадені з моїх книжок, бо не було жодного посилання.

Кудінов подає фото будинку і дає його назву. В переважній більшості немає ні історії будинку, ні автора проекту, ні підрядчика. Відсутні в книжці зруйновані школи, заводи, лікарні, будинки, а з цим гостей міста теж треба знайомити, бо це обличчя нашої влади. Давайте візьмемо конкретні приклади. Я буду давати цитату з книжки Кудінова і її коментувати. Читаємо.

Ну, що можна сказати на цю дурницю. Нічого! Читайте газету Сумський вісник за 3 березня 1913 року. Там написано наступне:

,,Состоялось освящение вновь выстроенного здания Общества взаимного кредита Сумского уездного земства. Здание банка строилось по проекту архитектора Г. К. Шольца и обошлось оно в 80 тыс. рублей. Новое помещение просторное и светлое”.

Я думаю, що коментувати тут нічого.

Те, що стосується вулиць Соборної і Воскресенської, то тут суцільна дурниця. Рік тому мене попросив Биков написати книжку про центр міста і сказав, що інших краєзнавців він теж запросить. Я сказав, що я не краєзнавець, а дослідник і попросив щоб він дав мені когось зі своїх працівників. Ми пішли в ДАСО, а так як я дуже довго працював в архіві, то ми дуже швидко знайшли документи стосовно цих вулиць. Після цього сфотографували ці документи на основі яких і була зроблена книжка. Понесіть Бикову книжку Кудінова і хай він порівняє відповідний рівень однієї книжки з іншою. Те, що стосується історії церков, то краще користуватися не сумнівними туристичними сайтами, а книжками Івана Самойловича за 1904 і 1908 рр. ,,Довідкові книжки для Харківської єпархії” і ,,Харківськими календарями” за 1865-1917 рр., а також матеріалами ДАСО. Ну, так працюють дослідники, а ті хто себе називає краєзнавцями, від сантехніка до кандидатів історичних наук брутально переписують весь смітник з Інтернету, та ще на цей непотріб отримують бюджетне фінансування.

В історії міста було два перекопи. Перший був викопаний ще задовго до приходу сюди Кондратьєва, але за його часів поновлений. З часом осипався и перетворився на вулицю. Тому і писали церква на перекопі. Бо та перша дерев’яна стояла біля сучасного перехрестя у центрі міста, а цегляну збудували вже за 50 метрів далі. Другий перекоп, той що частково зберігся біля прокуратури, був зроблений за вказівкою Катерини ІІ, коли вона вела війни з турками на місці кладовища кінця ХVІІ і початку ХVІІІ ст.

Позитивним в цій книжці є високохудожні світлини Ройченка і добра поліграфічна робота друкарні. Ну, спитайте у Ройченка кому належав цей будинок. Не хочете питати в нього запитайте в Олександра Алфьорова. У 2009 р. вийшла книжка Олександра Алфьорова ,,Старшинський рід Альфьорових, де розповідається про родовід Альфьорових.

Будинок був збудований в другій половині ХІХ ст. Будинок збудував Костянтин Павлович Альфьоров. Окладні книжки збереглися в ДАСО починаючи з 1902 р. і точно визначити дату побудови будинку неможливо. Після смерті чоловіка будинок перейшов у власність Марії Олександрівни Алфьорової. Звичайно, що таке велике приміщення здавалося оренду кому завгодно. Ця табличка на будинку зовсім недоречна, бо ми ведемо мову за власників будівлі, а не за орендарів.

Наступний будинок належав княгині Смірновій. Після націоналізації їй відвели саму маленьку кімнату в якій вона і померла в 30-х роках. Вона теж здавала будинок в оренду і там дійсно було багато всяких орендарів. Більш детально я розповім за це в книжці ,,Сумські міфи і їх творці”.

Цей міст історично завжди звався Троїцьким і ніколи не був мостом Харитоненків. Це буйна фантазія Єпіфанова.

Тепер погляньте на ці дві світлини. Старий Троїцький міст і новий. Що в них спільного? Немає нічого. Пілони абсолютно різні. Металеві пілони Єпіфанова в народі прозвали шибеницями Столипіна. На старій фотографії на перилах чавунні віночки, а не вензелі Харитоненків. Яке міфічне і принизливе було відкриття цього нового мосту. ,,В предвкушении випивки и закуски все на перебой перед микрофонами радио и телевидения хвалили благодетеля Епифанова. Нанятые жалкие актёришки изображали из себя Ивана Герасимовича Харитоненко на фоне здания бывшей конторы фирмы ,,Харитоненко с сыном изуродованной перестройкой и растерзанной на куски усадьбой с какими-то силосными башнями во дворе”.Я впевнений, що так би написав про цю подію журналіст дореволюційної газети ,,Сумський вісник” Югов.

Чи тепер не соромно дивитися на цю архітектурну брехню?

Я в своїй книжці про кадетський корпус подаю спомини кадета Серікова про святкування 100-ї річниці Вітчизняної війни 1812 р. у 1912 р. на Петропавловській площі. Є і світлина цих заходів, де на фоні учнів і городян проходять війська. Ніяких дерев немає. На плані міста початку ХХ ст. не показано ніяких насаджень, а от сад реального училища позначено. На площі проходили загальноміські заходи, і тут же був перший стадіон. Тут же був склад сіна, яке заготовляли на площі для драгунського полку. Правила озеленення вулиць міська дума прийняла тільки в 1906 р.,і на це стали виділяти кошти. Кінець ХІХ ст. є дуже сумнівним. В журналах повітового земства і міської думи за липову алею немає ніяких відомостей. За сквер перед гімназією є відомості скільки, і в кого купували дерев. У дружини була сусідка бабуся Романова, що дівчинкою працювала в дитячій лікарні. Вона казала, що дерева липи посадили в 1905 р., за відро води платили копійку. Тут же на площі була свердловина водогону з колонкою. Набирай в бочку води і вези поливай Навіщо надриватися дітям. Всі ці спомини сумнівні. Є документ, є історія. Немає – не придумуйте дурниць. В період паливної кризи в місті 1917-1919 рр. всі дерева були порізані на дрова. Крім самостійного посіву відновлення зелених насаджень в місті почалося в кінці 20-х років.

Дмитро Валеріанович! Ось перед тобою план мозаїчної підлоги з підписом внизу архітектора Карла Густовича Шольця. 03.02 1901 р.Хто з майстрів працював на будівництві церкви, хто отримав підряди, хто які роботи виконав можна знайти в архівних фондах ДАСО.

Використані документи по церкві

Архівні матеріали ДАСО: ф. 211, оп. 1, спр. 2, ,,Балансовий зошит”; ф. 211, оп. 1, спр. 9, ,,Переписка з головною конторою”; ф. 744, оп. 1, спр. 35 і спр. 98, метричні книжки; ф. 2, оп. 1, спр. 8а, ,,Окладна книжка”; ф. 367, оп. 1, спр. 6, ,,Оборотний баланс”; ф. 70, оп. 1, спр. 1,2, 3, метричні книжки; ф. 70, оп. 1, спр. 4, ,,Книжка обліку витрат по Троїцькій церкві”; ф. 1, оп. 1, спр. 5, ,,Книжка обліку з постачальниками будівельних матеріалів”; ф. 70, оп. 1, спр. 6, ,,Матеріальні записи приходу і розходу при побудові Троїцької церкви”; ф. 746, оп.1 спр. 207, ,,Рапорт старости Троїцької церкви”; ф. 363. оп. 1, спр. 1, ,,Кошторис”; ф. 363, оп. 1, спр. 2, ,,Місячні рахунки”; ф. 363. оп. 1, спр. 3, ,,Звіт про поставки і витрати”.

Треба елементарно йти до архіву і працювати, а не нишпорити по смітниках Інтернету. На 90 % роботи по будівництву церкви виконали місцеві майстри. З іноземців був, мабуть, тільки автор проекту Карл Шольц. Я вже два роки, разом з нащадками Шольців готую книжку ,,Троїцька церква і родовід архітекторів Шольців”. Це дуже важка і кропітка робота, але це буде єдина достовірна книжка, зроблена виключно на основі архівних матеріалів.

Далі в мене терпець увірвався, бо треба переписувати всю книжку. Я хочу, щоб Мінаєв з власної кишені оплатив витрати на її видавництво, а не з міського бюджету, бо кажуть: коні не винні, винний візник.

Для підготовки статті використані власні краєзнавчі книжки в кількості 33 шт.