Семен Салатенко: «Всі повинні розуміти, що війна – це справа кожного»

Фортифікаційні спорудження у Сумській області в більшості не відповідають умовам ведення бойових дій, а ще, в більшій кількості випадків, вони просто не побудовані. Зараз доля Сумщини і Сум залежить від героїзму і лопати українського солдата. Так вважає колишній голова Сумської обласної ради Семен Салатенко, який уже багато років на війні. Кілька разів був поранений, а зараз командує підрозділом на одній з найгарячіших ділянок Північно-Слобожанського напрямку.

R: Яка зараз ситуація на вашій ділянці?
С.С.: Важка ситуація. Не критична, але непроста. Триває наступ противника, десь успішний, десь ні. Десь відбиваємо, десь не відбиваємо. Частину позицій нам вдалося повернути. Але треба розуміти, що це не наступ ворога 2022 року, коли за день заїхали у Суми. Такий наступ може тривати декілька місяців, а то й років, як наступ на Покровськ триває уже більше року.

R: Де найгарячіше?
С.С.: Те, що я бачу – це Юнаківка. Йдуть бої за Юнаківку, за сам населений пункт, навколишні посадки, навколишні території. Противнику треба захопити Юнаківку для створення плацдарму для подальшого наступу на Суми. Їм потрібно зайти в Битицький ліс, щоб мати можливість, використовуючи рельєф місцевості і ліс, просуватись до Сум там, де дрони не будуть мати тієї ефективності, яку мають вони зараз.

R: Дрони, артобстріли, КАБи, прориви груп – росіяни використовують усе, що можуть. Як ми цьому протидіємо?
С.С.: Знову скажу, що це не 22, не 23 рік, коли противник мав шалену перевагу в артилерії, у боєприпасах, у інших засобах ураження. Коли на один наш снаряд прилітало десять, а інколи й сто десять. Зараз такого немає. Скажімо, по артилерії практично паритет, і по боєприпасах. Дуже сильно «рубають» логістику ворожі дрони, в тому числі і на оптоволокні, їх дуже багато, і ворожі КАБи, проти яких поки що немає протидії. Але, наприклад, бронетехніка у противника або закінчилася або її залишилося мало. Тому використовуються мототехніка і піші групи, завдання яких просочитися між нашими бойовими порядками, закріпитися у будь-якій шпарині і вмерти, але дати дорогу наступним. Це достатньо жорстока, безжальна тактика, але вона ефективна, коли в тебе «м’яса» багато, а наші ресурси трішки обмежені. Спочатку йдуть їхні невеликі групи піхоти, від двох до шести людей. Задача – пробратися між нашими бойовими порядками. Там, де є можливість проскочити на мототехніці, намагаються проскочити. Далі ці групи накопичуються, і пробують штурмувати наші позиції, з різним успіхом. Отака ситуація. Використовують велику кількість FPV дронів, особливо на оптоволокні. Ця тактика у росіян незмінна по всій лінії фронту – від Запоріжжя до Сум.

R: У Сумах буває чути відлуння КАБ, які падають на Хотіньску та Юнаківську громади.
С.С.: У принципі, тактика росіян з 2022 року не змінилась. Спочатку вони, навіть знаходячись на достатній віддаленості від міста, як, наприклад, у Красногорівці, Торецьку, Покровську, наносять удари потроху. А потім уже йде вся номенклатура, що у них є, незалежно від того, мають вони успіх у просуванні, не мають. Тобто спочатку спорадичні обстріли, потім це все нарощується і поступово, якщо опір триває, місто стирається з лиця землі. Для противника неважливо захоплення якогось населеного пункту з людьми, для них важливо просто розвалити. Характерний приклад – Маріуполь. Їм неважливо – було там населення, яке їх підтримує, не було. Вибили всіх, заселили з Середньої азії, тепер всі їх підтримують.

R: Як Ви вважаєте, чи можна було не допустити захоплення тих територій прикордоння, за які зараз йдуть бої? Що для цього потрібно було зробити?
С.С.: Я з 2022 року неодноразово казав і у приватних розмовах і у ФБ писав, що ми повинні витрачати всі наші зусилля – і це стосується і тих у владі, хто були раніше, і хто є зараз, і населення в цілому – на підготовку до оборони. Я говорив: «Панове, готуємось до оборони, до важких подій». Але ми не готувалися. Ми робили дороги, щось там ремонтували, робили що завгодно, окрім бомбосховищ, укриттів, нормальних фортифікацій, дронів.
Могли зберегти? Могли. Але для того повинні були весь свій час, всі наші можливості, починаючи зі звільнення Сумщини у березні 2022 року, витратити на обладнання нашого прикордоння, побудову нашого захисту. Ми це зробили? Ні.

R: Болюча тема – фортифікаційні, оборонні спорудження на кордоні і у прикордонні.
С.С.: Фортифікаційні спорудження в більшості не відповідають умовам ведення бойових дій, а ще, в більшій кількості випадків, вони просто не побудовані. Зараз, скажемо так, доля Сумщини і Сум залежить від героїзму і лопати українського солдата.

R: Що б могли порадити жителям Сум, як бути, чи є загроза захоплення Сум?
С.С.: У першу чергу, допомагати нашим Збройним силам. Ситуація не є критичною, але непроста. І ми повинні зрозуміти, що час грає проти нас. Якщо ми хочемо втримати Суми, то ті сумчани, які можуть доєднатися до Збройних сил, Сил оборони, повинні це зробити. А ті, які не можуть, повинні віддати всі свої сили, щоб їм допомогти. Тому що сховатися ніхто не зможе. Ворог – як людожер. Будь-які спроби домовитися з ним – лише до обіду, на якому ми – головне меню. На жаль, весь світ проспав створення в росії такої людожерської ідеології, яка залежить не від волі однієї людини, а від волі цілої нації – граб, вбивай, захоплюй. Тому, в разі навіть нашої капітуляції, український народ, не залежно від того, лояльний він до росії, нелояльний, буде знищений або відправлений кудись у сибір. У разі такого сценарію, противник не зупиниться, і наступними його кроками будуть балтійські країни, Польща, можливо, частина Німеччини. Тим, хто вірить в НАТО і тому подібне, треба просто порахувати. Всі сухопутні армії європейських країн сукупно не дорівнюють навіть загальній чисельності ЗСУ. При цьому вони не мають у більшості випадків жодного досвіду ведення бойових дій у сучасних умовах, не мають відповідних підрозділів дронів, не мають навичок боротьби з противником, який має перевагу у засобах ураження і так далі. А більшість повітряних сил не має навичок ведення боїв з противником, у якого щось більше ніж «калаш» і гумові тапки. Тому всі європейські країни, або разом або поодинці, програють у такій війні дуже швидко, незалежно від того, проведуть вони мобілізацію чи ні. Тому, як би це пафосно і гордо не звучало, але ЗСУ і український народ – єдина надія Європи вистояти. Цей монстр не зупиниться.
І потім буде те ж саме, що відбувається зараз на окупованих територіях, коли насильно мобілізують у збройні сили агресора в якості «м’яса», використовуючи в таких ось штурмах. У мене у 2022 році був випадок, коли у вбитого окупанта, з Донецька, знайшли два військових квитки – український і російський. В українському квитку було записано ще у 2010 році, що він непридатний до військової служби, а в російському був лише один запис – придатний. У тому російському квитку, який він отримав за три тижні до загибелі, навіть зброю та військову частину не вписали, дали йому автомат з одним магазином і відправили штурмувати наші позиції. Тобто, держава Україна його від військової служби звільнила, а окупантам було плювати на його здоров’я. Його завдання – один штурм, і він «двохсотий».
У принципі, окупантам і на своїх абсолютно плювати – нам зараз попадаються і під 60, і за 60 років. Самий старий був – 63 роки, це було на Куп’янському напрямку. Раніше судимий, в армії до цього не служив. Два тижні якоїсь базової підготовки – і на штурм. Перший для нього і останній.

Всі повинні зрозуміти, що війна – це справа кожного. Долучайтесь до Сил оборони. Якщо ми не відіб’ємося, Європа не відіб’ється точно.