Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Мовчання влад

162

Де Всі? / Люди На межі Паніки / Злочинна Бездіяльність / Гнати Ссяними Ганчірками

Удень 14 лютого 2022 року моя дружина плакала.
Причина її сліз полягала не в сімейній сварці чи в якихось інших негативних особистих обставинах. Просто в цей день, понеділок, 14 лютого, у початковій школі, де навчаються двоє наших менших синів, проводили тренінг – як правильно реагувати на алярм «бомбардування!». Ні-ні, педагоги все зробили правильно, згідно з інструкціями. Але для нас, людей, які не знають, що таке війна, сам факт такого вишколу є шокуючим. Напевне, для нас, як і для інших батьків, усвідомлення слів «війна», «бомбардування», «окупація» починається з думки про своїх дітей. Через те, як відреагують на можливі події діти, як їх вберегти, що з ними станеться, ми, батьки, і сприймаємо нинішню ситуацію.

Ми розпитали наших дітей, як їм велося під час умовної евакуації, – все ж таки ми їх заздалегідь попереджали і давали інструкції, як реагувати на подібні моменти – наші діти почувалися більш-менш спокійно. Але на загал реакція дітей була різною. І це – нормально.

Ненормально лише те, що до можливого негативного розвитку ситуації городяни абсолютно не готові. Ні психологічно, ні фізично, ні побутово – ніяк.
Немає сенсу насправді розводити дискусії на тему, буде війна чи ні, нападе Путін чи не нападе, зачеплять Суми чи пройдуть повз.

Ніхто не знає, як буде. Навіть Зеленський, який самовпевнено заявляє, що все під контролем. Тільки чомусь йому не вірять українські олігархи, депутати ОПЗЖ та інші, які масово покинули Україну. Та й родину Зеленського ми щось давненько не бачили.

У 1941 р. Сталін теж був переконаний, що про все домовився із Гітлером, і відмовлявся вірити даним розвідки, що з точністю до години повідомляла дату вторгнення. На всі запити СРСР німецькі дипломати відповідали, що їхні війська біля радянського кордону просто переховуються від англійської авіації.

Тому, навіть коли Коломойський та інші олігархи разом із Зеленським вважають, що вони про все домовилися – це ще нічого не значить.

А єдине, що має наразі вагу, – це російські війська на кордонах України. І кожного дня і кожної ночі там щось відбувається. Військ помалу, але стає все більше – кожної доби. І кожної доби російські війська підходять – мало-помалу – все ближче і ближче.

І це не якісь геополітичні змови. Це – факти. Тож народу України треба діяти відповідно до цих фактів. І народ України мусить отримати від влади – як місцевої, так і державної – притомні пояснення та інструкції. Що робити. Куди йти. Як допомогти. Де знайти своє місце. Де бомбосховища. Чи буде налагоджений підвіз харчів у разі чого. Підвіз води, якщо відключать електроенергію. І так далі, так далі, так далі.

Звісно, спокійно. Без паніки. По-діловому. По-нашому, по-господарськи, по-українському раціонально підійти до проблеми.

Об’єднати людей. Звернутися до людей. Показати, що влада – в курсі справи, контролює процеси, робить все необхідне.

Але що робить влада? Якісь хаотичні рухи. Влада боїться показатися перед начальством (читай – Офісом президента) людьми, які йдуть поза курсом Зеленського.
І це огидно.

Тому що, можливо, на кону – здоров’я наших дітей. Сльози наших дітей. Життя наших дітей.

Ніхто не знає, що буде завтра. Тому так беззастережно ігнорувати загрозу – злочин. Особисто б я за вухо викидав тих діячів із керівних посад, які сміють патякати про «геополітичну шахівницю», «велику гру», «складну передвиборчу ситуацію у президента Франції» та таке інше замість того, щоб мовчки зранку до ночі ретельно працювати над мінімізацією наслідків можливого негативного сценарію.

Проте нічого, за великим рахунком, не відбувається. А ну так. Виділили приміщення для терооборони, молодці. Тепер говорять, що треба виділити гроші на ремонт, що треба на це та інше два місяці. Який ремонт? Які два місяці? Ви з дубу рухнули?!

В результаті подібних дій або, швидше, бездіяльності місто сповнене нажаханих людей, які не знають, чого й очікувати. А ті люди, які готові брати участь в обороні рідного міста, надавати будь-яку посильну допомогу елементарно не розуміють, куди йти і до кого звертатися.

А ми дивуємося зараз: як же так сталося, що у 1918 р., коли більшовики сунули до Києва, в усій Україні знайшлося лише 300 студентів, які прийняли бій під Крутами? Де ж були інші – патріоти, ветерани, просто чоловіки, чому їх ніхто не організував, не покликав, не дав зброю?
Та отак і сталося.

Як навесні 2014 р., коли до військкоматів стояли черги, а до лав ЗСУ мало хто міг потрапити.
Не дай бог, війна ступить на нашу землю, в наше місто, і ми будемо абсолютно не готові. Де будуть ці розумники, що патякають зараз про «війни не буде»? Кому ми висловимо тоді претензії? Та й кому ті претензії будуть потрібні? Зберуться 300 власників зброї – і героїчно загинуть де-небудь на проспекті Бандери — та й усе.
Страшною може бути ціна за цю пихатість та самовпевненість влади.

Невідплатною.
Тому робити потрібно те, чого вимагають факти та обставини. А факти та обставини, як уже говорилося, очевидні – це військо Путіна біля кордону.
І якщо влада робить вигляд, що нічого не відбувається, то Суми – не те місто, люди якого сидітимуть і чекатимуть, що, може, пощастить і омине. Такі люди візьмуть ініціативу до власних рук і робитимуть те, чого вимагає час.

А влада заробить собі репутацію боягузів і втратить навіть той авторитет, який має. І це будуть її останні дні. Незалежно від того, піде Путін війною чи ні. Таку владу люди ніколи більше не виберуть, бо навіщо нам очільники, які ставлять політичну лояльність до президента і власні шкурні інтереси вище за сльози наших дітей навіть у такі кризові дні?

Ссяними ганчірками треба буде прогнати таку владу, якщо вона не схаменеться і не візьметься зараз за оборонну роботу.

Будьте пильними. До нових прекрасних зустрічей. Щоб він здох.