Мова калинова

Де Взяти Мультики? / Людіна лізеть по драбінє / Совість І Мова / Наше Нещастя І Наша Сила
Коли, як не в День української писемності поговорити про українську мову, правда? Мову калинову, мову рідну, співучу (кажуть, друга за мелодійністю в світі після італійської? Ну, не знаю, не знаю, як на мене, китайська звучить, наче музика. Тим більше, слів однак не розібрати). Словом, коли мова заходить про мову (вибачте за тавтологію), відразу в офіційні установи, чи то дитячий садочок, школа або якась мерія, набігає натовп у шароварах та вишиванках, який супроводжується хором у віночках і парою штатних чиновників-брехунців. І як давай клястися в любові до рідного краю! Просто страшно стає за них, такі патріоти.
Тим часом спробуйте знайти в Сумах анімаційні або художні фільми українською, і ви зрозумієте, наскільки сумно йдуть справи на мовному фронті. Хіба що книжки виручають, але з масовим мистецтвом і спілкуванням – просто біда. Навіть, якщо родина говорить українською, то скрізь – на вулиці, в громадських місцях, а також у садочку поміж дітьми (а інколи і поміж вихователями і вчителями) дитина чує російську. От і приходять наші синочки додому і кажуть: «Людіна лізеть по драбінє…»
Виходить, що українська мова в нашому місті – це мова офіціозу, телебачення і навчання. Погодьтеся, навчитися нормальній українській мові в таких умовах вкрай складно. По-перше, що не цікавий сам по собі контекст, по-друге, якість мовників вельми посередня, м’яко кажучи. Тому і піднімається питання про анімацію і кіно з якісним дублюванням – через гру, розвагу дитина значно легше сприймає мову.
Але, попри двадцять п’ять років незалежності, наше місто переважно російськомовне – факт. Проте не варто саме зараз робити з цього трагедію. В наших реаліях це не гарно і не погано. Так сталося, так розвивалося місто в радянські часи, і всі ми добре пам’ятаємо, яке місце тоді в школі займали українська мова і література, при тому, що обов’язково кілька людей в класі з різних причини були «освобождены» від вивчення української мови. І замість того, щоб споглядати, як на нещасних калік, діти дивилися на них із заздрістю. І перевчати цю величезну юрбу людей з російської на українську немає жодного сенсу, тим більше, що вони все розуміють, тільки правильно сказати не можуть. Переважна більшість з них навіть писемні, тобто, спокійно можуть працювати з документами, писати коротенькі звіти, але в побуті говорять і говоритимуть російською. І в цьому немає ніякої безвиході. Головне, що ці люди аж ніяк не менше докладають зусиль до здобуття свободи і незалежності, не кажучи вже про те, що російськомовні громадяни України, не вагаючись, йшли і йдуть на війну. Тому мовне питання, яке перманентно піднімали політики різного штибу і напрямку, намагаючись розколоти країну, на сьогодні втратило свою актуальність. І як тільки якесь мурло почне говорити про тих українців, які спілкуються російською мовою, дурниці, видаючи себе за щирого патріота неньки-Батьківщини, то запитайте у нього, чи був він в АТО, чи учасник він бойових дій, як десятки тисяч тих, хто говорить російською, але від того не менше за інших любить Україну.
По суті, перша головна поразка Путіна в Україні полягає саме в тому, що російськомовні українці центру, сходу і півдня взялися за зброю на жовто-блакитному боці, а не на боці «руського міру», як на те сподівалися в Кремлі. Більше того, навіть етнічні росіяни-громадяни України, в переважній більшості зберегли вірність Батьківщині – знайомий з багатьма такими людьми, справжніми героями. Багато з них загинуло, на жаль. То що, докорятимемо їм, що загинули вони, прощаючись з життям не українською?
В той же час, згадайте, скільки негідників – так званих патріотів-«вишиватників» ми перебачили за ці роки? Гребуть вони під себе, як з’ясовується, не гірше зрадників-регіоналів. Так, може, не стільки в мові справа, скільки в совісті?
Тому сьогоднішню мовну ситуацію в країні мусимо прийняти такою, якою вона є. І зробити все, щоб наступні покоління українців говорили українською мовою. І от саме для цього батьки, навчальні заклади, громадські організації, держава мусять робити все можливе. Дуже правильними виглядають в цьому контексті ініціативи уряду щодо спілкування в навчальних закладах виключно українською мовою. Бо виходить справжня дурниця: вчитель на уроках говорить українською, а на перервах, тут же, в класі – російською. Діти реально дезорієнтовані, тож якщо ми хочемо суттєво просунутися в мовному питання, то в дитячих садочках і школах від вчителів і адміністрації стовідсотково повинна звучати тільки українська мова.
Насправді, ніхто не мусить нікого обмежувати, якою мовою говорити на вулиці чи вдома. Наприклад, в США в багатьох штатах ви побачите скрізь написи на двох мовах: англійській та іспанській, вам обов’язково нададуть перекладача в суді або поліції, ваше право не знати державну (англійську) мову в побуті буде збережено. Проте ви ніколи не влаштуєтеся без гарної англійської в державні органи, не вступите до університету і т.п. Жити-бути в країні – без питань, але займати державну посаду без мови, отримати вищу освіту – вибачте, їдьте собі до Мексики. Права людини захищені, але і право держави і американської нації – також. Справедливий підхід, можливо, навіть, який можна взяти з часом за взірець.
Шкода також, що багато батьків у Сумах, які гарно володіють українською, говорять зі своїми малюками російською. Де, як не в родині, закладаються основи? Це не закид, швидше, заклик. Бо російської наші діти навчаться і так, її навколо – значно більше, ніж мало б бути. Тим не менш, дуже добре, що наші діти знатимуть і російську. «Щоб перемогти ворога, потрібно знати його мову», – казав, здається, Горький. Це по-перше. А по-друге, британські вчені довели, що природні білінгви (а частина населення Сумщини якраз такими і є) засвоюють на 10% більше інформації, ніж люди, які з дитинства володіють лише однією мовою. Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне. Ну де ще, в якому іншому місті, вас би закликали вчити дітей українській мові, як не в Сумах, в російськомовній газеті?! І в цьому – наш парадокс, наше нещастя, але в цьому також, як показує практика, і наша сила.