Модерніст, ідеаліст і неспокійний харизматик

Микола Хвильовий (справжнє ім’я Фітільов Микола Григорович) — український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози. Один з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!». Народився 1 грудня 1893 року у Тростянці, навчався в початковій школі, де вчителювала його мати. Згодом продовжив навчання в Охтирській чоловічій гімназії, але звідти його виключили за участь у «так званому українському революційному гуртку». З Богодухівської гімназії, куди його вдалося влаштувати, теж був виключений за зв’язки із соціалістами. Потім працював на Донбасі чорноробом, вантажником. З 1914 по 1916 рік воював на фронтах Першої світової.

Починаючи з 1917 року він публікував свої фейлетони та вірші у воєнних фронтових газетах під псевдонімом «Дядько Микола». На початку 1921 року, залишивши дружину з маленькою дочкою, письменник переїхав до Харкова. Спочатку працював слюсарем на заводі, потім влаштувався у видавництво «Червоний Шлях» і з головою занурився в літературну роботу. Невдовзі він став одним із засновників багатьох тогочасних літературних організацій: спочатку це був «Гарт» (1923), потім – напівофіційна студія «Урбіно», що збиралась у нього на квартирі, ВАПЛІТЕ (1926) – Вільна академія пролетарської літератури, яка проіснувала до 1928 року. У 1927 році Микола Хвильовий брав активну участь у діяльності Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП), а з 1930 року – став організатором літературного об’єднання «Пролітфронт».

У розпалі літературної дискусії про шляхи української літератури, яка точилася у 1926– 1928 роки, друкував полемічні статті з роздумами про болючі проблеми національного буття і національно-культурного відродження України, які були піддані нищівній критиці з боку радянської влади. Як наслідок, за Хвильовим був встановлений нагляд, поширилося цькування його творів і поглядів у пресі, врешті-решт його змусили публічно каятися за «помилки».

Весною 1933 року письменник побував на Полтавщині, де на власні очі побачив трагедію Голодомору. Повернувся з цієї подорожі фізично й морально розбитим. А після арешту свого товариша – письменника Михайла Ялового, на знак протесту проти масових репресій української творчої інтелігенції покінчив життя самогубством. Це сталося 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників «Слово». Твори та ім’я Хвильового були забороненими до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні. Його поховали на міському цвинтарі. Невдовзі там розбили парк, а могилу Хвильового зрівняли із землею.
Микола Хвильовий був постаттю номер один в українській літературі доби Розстріляного відродження. За світовідчуттям він був романтиком, свої твори писав у стилі імпресіонізму, а літературним учителем вважав Михайла Коцюбинського. Найповніше талант Хвильового розкрився в жанрі новели та короткого оповідання з імпресіоністичним забарвленням.