Місячник дестабілізації

Нападе Чи Ні? / Українські Пофігісти / Жахіття Кібератак / Готовність №0

Світова спільнота не на жарт стурбована можливою розширеною агресією Росії проти України. Перемовини на всіх рівнях не привели до якогось очевидного результату. Риторика Росії залишається агресивною, військова напруга біля кордонів підвищується, але Захід на поступки Росії не йде. Для потенційного агресора приготували «вбивчі» економічні санкції, для України – багато слів підтримки. «Ми дамо вам парабелум!» – каже Захід Україні. Як тільки, так і одразу.

Хоча насправді допомога, яка нам надана союзниками, – величезна.

Цікава деталь – чим гарячіше протистояння і ближче гаряча стадія, тим, виявляється (згідно соціологічних опитувань), менше і в самій Росії бажаючих воювати. Одна справа – біля телевізора котити бочку на «зарвавшихся хохлов» і кричати «это наша земля!», а зовсім інша – опинитися в окопі під «градами». А як же Туреччина, відпустка, університет, пиво і дівчатка?

Отож.

Чи насправді напад Росії на Україну відкриє двері для Третьої світової війни? Не факт. Якщо паралельно не відбудуться напади Ірану на Ізраїль, Китаю – на Тайвань, а Північної Кореї – на Японію, то війна в Україні стане виключно східноєвропейською. Можливо, Захід розраховує, що Україна стане для Росії щось на кшталт Афганістану для СРСР, тому і говорить про «зброю для повстанців». У такому випадку неминуча поразка Росії (років за 10-15) призведе до розвалу імперії.

Але що стане з нами? Скільки жертв ми ще мусимо принести?

Проте українці на порозі потенційно наймасштабнішого військового конфлікту з часів Другої світової війни демонструють приклади справжнього дзен-буддізму. Переважна більшість, за спостереженнями, взагалі не переймається новинами. Хоча що тут несподіваного? Ця ж сама переважна більшість так само ставилася ці сім років і до військових дій на Донбасі. Реально ж – люди з усього світу пишуть, говорять і переймаються, а населення України, на території якої і будуть з великою вірогідністю падати бомби, живе своїм звичайним життям і ніяк не готується до можливих кардинальних змін. Можливо, люди, які не збираються ставати на захист Батьківщини, думають, що біда їх омине? Ну, висів один прапор біля фонтану «Садко» – нехай повисить й інший. Що це змінить у моєму житті, за великим рахунком? Аби не чіпали. У Криму ж минулося. На Донбасі, звісно, не так все просто пройшло, але ж і там люди живуть, і нічого.
Але так не буде.

Буде так, як під час Другої світової, бо Росія не подумає зупинятися, тому їй потрібні солдати. Багато солдатів. І ті, хто не захотів служити в українській армії, служитимуть в російській і воюватимуть проти іншої України. Тієї, що не здалася. І не допоможе начебто погане здоров’я, хабарі або посади. Серед тих солдатів, що мерзнуть уже третій місяць на полігонах з того боку кордону, напевне, ж є хлопці, призвані в Криму, які народилися вже за незалежної України. Росія призвала їх на строкову службу, дала в руки зброю і наказала: «Іди вбивай!» І вони пішли.

Проте чи варто дивуватися настроям широкого загалу, коли сам президент країни поводиться у вищому ступені дивно? Такий собі розслаблений чувачок, якого хвилюють проблеми звільненого футбольного тренера, але зовсім не хвилює те, що відбувається з країною. Зеленський справляє враження людини, яку лише ставлять до відома про події, що мають відбутися, а його головне завдання – не сіяти паніку і насолоджуватися життям.

І ми бачимо, що, попри реально загрозливу ситуацію, роботи з населенням ніякої не проводиться. Раптом що, не дай бог, станеться, ніхто не знає, що можна робити, а що ні. Як поводитися? Як рятуватися? Можливо, варто спакувати аптечку? Аптечка завжди знадобиться насправді, так що гроші ці не будуть витрачені марно в будь-якому випадку. Можливо, варто придбати необхідний мінімум продуктового запасу? На два-три дні – нехай лежить, нікуди воно не дінеться. Сірники, свічки, ліхтарик. Можливо, треба чітко знати, де найближче бомбосховище?

Можливо, варто повідомити, що найімовірніший сценарій – це паралізована банківська система, відсутність мобільного зв’язку, електроенергії, опалення, води, газу, палива для транспорту? Бо будуть атаковані і паралізовані всі комп’ютерні мережі — взагалі, всі важливі об’єкти життєдіяльності. Тобто буде холодно в квартирах, темно, санвузлами неможливо буде користуватися.

Що робити людям? Як виживати в таких умовах?

А паралельно спеціально навчені люди підуть під мерію і ОДА і сіятимуть недовіру до влади (тут старатися довго не потрібно) і паніку серед населення. Бо мобільний зв’язок не працюватиме, а у провокаторів і диверсантів уже готова розгалуджена система комунікацій і рознесення чуток. Бо ми хіба забули, як у 2014 році біля Вічного вогню насипали сміття, а за годину вже йшов сюжет по російському телебаченню? Як розбили меморіальну дошку ветеранам на Соборній – і знову сюжет на росТВ. Люди, що це робили, нікуди не ділись. Навпаки, вони отримали вишкіл, новий досвід, їх куратори врахували помилки – і тепер вони готові на всі сто.

Так, ворог став значно сильнішим. А ми?

Все, що ми побачили і почули, – це інструкцію «Як діяти при артилерийсько-ракетному обстрілі» на сайті Сумської ОДА. Все, що може у людей викликати такий підхід, – це паніка. І розуміння, що у керівництва області проблеми з адекватністю оцінки ситуації і донесенням важливої інформації до населення.
На сайті Сумської МР ми можемо прочитати «Дії населення у надзвичайній ситуації», де розлого розповідається, куди в яке бомбосховище бігти. Прочитали цю інструкцію на момент написання «підвальчику» аж 144 людини.

Тим часом запущено місяць дестабілізації. Активне псевдомінування метро, ТЦ, вокзалів і аеропортів, кібератаки на урядові сайти, потенційний арешт Порошенка та інші дії, направлені на розкол суспільства. Поки що це все там, далеко – у Києві. Поки що.

Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне.
З великим сподіванням, що біда омине нас стороною. Нас – це всю Україну.