Ми у Європі, чи де

ПОНЕДІЛОК, 6 ЖОВТНЯ. Центральний ринок сьогодні не працює, проте т. з. “стихійна торгівля” конкурує з супермаркетами досить впевнено. Цибулька-петрушечка, картопелька, морква – просто на вулиці. Бабусі заробляють. З покупцями спілкуються більш доброзичливо, ніж буває у деяких магазинах. Щодо технічного забезпечення бізнесу також не пасуть задніх. Підслухав на Троїцькій: “Нема готівки? То не страшне, зробіть мені переказ на картку, ось номер! Ми ж у Європі, чи де?”. У бабусі крутий телефон, розрахунок відбувається миттєво. Неподалік щось димить над пологовим будинком. Люди кажуть, прилітав БпЛА. Постраждалих немає, тільки матеріальні збитки. Тут у нашому кутку Європи золота осінь і трішки війни.

ВІВТОРОК, 7 ЖОВТНЯ. Зранку потух ноутбук. Без попередження і тривожних симптомів. Хоч у світову гармонію й не вірю, але до такої халепи не готовий! Пів години намагався усвідомити, як оце мені тепер жити. Дійшов висновку, що ніяк. Протягом дня виявилось, що причина незначна, пошкоджений кабель живлення можна замінити, що й було зроблено, завдяки колегам. Тобто, Кінець Світу – це ще не сьогодні. Аж від серця відлягло. Увімкнув – працює. Відразу дізнаюсь про чергову атаку БпЛА, пошкоджений тролейбус. Потім вже чув від людей, що після вибуху, коли тролейбус зупинився із вибитими вікнами, начебто, одна пасажирка спитала: “Так ми далі не поїдемо?!”. Оце я називаю належним ставленням до викликів життя. А то надумав собі світову катастрофу через відключений ноутбук!

СЕРЕДА, 8 ЖОВТНЯ. Під час чергової повітряної атаки перебував у самому центрі міста, прямував від ринку на Соборну. Звуки справжнього повітряного бою: вибухи, кулеметні черги і оте огидне характерне дзижчання над головою, про яке знаєш, що воно таке. Зізнаюсь, нервує. Більшість перехожих позирнуть ото у небо, та йдуть собі далі. В укриття, яке біля базару, сховались кілька жінок. Рятувались вони таким чином: набились у тамбур, який перед входом, тобто саме у безпечну зону не заходять, визирають вгору круглими очима і кажуть: “Ой, божечки!”.

ЧЕТВЕР, 9 ЖОВТНЯ. Повітряний бій слухав всю ніч. Зранку попередили про газову небезпеку, гасло світло, але дуже не довго. Словом, що було, те і є. Ще бувають прикрощі, які не від людей. Біля будинку викопали якусь аварійну яму, огородили її, як годиться, поставили попереджувальні знаки. І ось тут увімкнувся дощ! І яма така, що не закриєш, і дощ у неї ллє серйозний – як пороблено! Робітники – чоловіки у яскравих жилетах, вживають усіляку лексику. Гостро співчуваю!

П’ЯТНИЦЯ, 10 ЖОВТНЯ. Сьогодні – Всесвітній день психічного здоров’я. Вирішив не перейматись дурницями і маячнею, які чую щодня. Мене не цікавить день народження путіна, про який досі торочать, наче про значну подію. Байдуже до двох його дітей, яких сюди ж прив’язали. Нобелівська премія для Трампа – пофіг! Ось “Томагавки” – тема серйозна, та й про них краще почути тоді, коли вони потраплять за адресою. Маю на увазі ту саму, остаточну, кінцеву адресу. Це десь на росії, напевно. Частина міста без електрики. Мене це не торкнулось, але подекуди бачу темні вікна і світлофори, що не працюють. Втім, це вже не про психічне здоров’я.

СУБОТА, 11 ЖОВТНЯ. День почався вдало. Подзвонили з незнайомого номера і повідомили, що я виграв 400 тисяч грн. Добре знаю, що ні з ким ні у що не грав, усвідомлюю, що шахраї хочуть обдурити, але ж, погодьтесь, приємно таке хоча б почути і на мить уявити! Друзі пригостили чудовим салом – оце вже суттєво і цілком реально.

НЕДІЛЯ, 12 ЖОВТНЯ. Знайомий фотограф зробив виставку – про красу і про життя. Знайомий музей – експозицію про європейського футуриста, українця Давида Бурлюка. Натяк на те, що нормальне життя ще десь існує. Але з росії знов щось летить.