Лариса Івшина: «Фотовиставка – позитивний сигнал читачам «Дня» в Сумах»

R: До 20-річчя «Дня» було відкрито 18-ту фотовиставку в Києві. Чому саме Сумам пощастило стати першими після Києва?
Л.І.: Рада, що фотовиставка відбудеться в Сумах. Під час одного з попередніх візитів я говорила, що Суми для мене – «українська цитадель на прикордонні». Думаю, що завдання всіх – зміцнювати цю «цитадель» і дбати про свої «фортеці» та кордони. Треба, щоб дух людей був міцним, щоб у них була енергія, щоб вони відчували, що і вся інша Україна з ними. Наша фотовиставка – це позитивний сигнал від люблячої газети «День» своїм читачам у Сумах. Звісно, тут зіграла роль і наполегливість сумчан, тому що приймати фотовиставку першими після Києва хотіли дуже багато міст. Ми віддали перевагу саме містам, які близькі до прикордонних зон. Адже в нашій газеті всі 20 років було правило – попереду європейської інтеграції повинна йти внутрішньоукраїнська. Тобто ми повинні себе відчувати більш єдиною Україною, і не лише в Дні Злуки, а просто мати відчуття «плеча», доброго погляду. Наша виставка це транслює. Вона щоразу передає в концентрованому вигляді, чим жила країна за рік.
R: 20 років «Дню». Якою стала роль газети за ці роки? Якою вона є зараз та, на вашу думку, має бути через 5, 10 років?
Л.І.: У газети були два помітні етапи. Перший – це гостро опозиційна політична робота напередодні виборів 1999 р. Я називаю її можливістю політичного квантового стрибка. Ми билися за це, як леви. Але, на жаль, тодішній стан суспільства і великий адміністративний тиск не дозволили цьому шансу відбутися. Проте ми не опустили руки, я сформулювала завдання так: «Ми будемо займатися суспільством». І «День» виробив величезну кількість інструментів для того, щоб обробляти «ґрунт», «саджати» і «доглядати». Наше «Дерево досягнень газети «День», дерево плодів – це цілком очевидний результат цілеспрямованої роботи з суспільством (його можна роздивитися за адресою incognita.day.kiev.ua/books/derevo). Це і наша бібліотека «Україна Incognita», якій у 2017 р. виповнюється 15 років. У цій серії 30 книжкових позицій і загальний тираж майже 150 000 прим. Наша мета – щоб вона була в кожній бібліотеці, найперше – в прифронтових, щоб вона була в школах, щоб усі вчителі і журналісти мали змогу пройти історичне перенавчання. Адже для нашої бібліотеки творили тексти кращі філософи, історики України. Думаю, вона заслуговує активного використання в роботі.
Наша фотовиставка, уже вісімнадцята, цінна ще й тим, що ненав’язливо запрошує глядача прилучитися до світу газети «День». Є дуже багато людей, які зацікавилися нашою газетою спочатку через інтерес до фотовиставки.
Наша Літня школа журналістики – у цьому році 15-та.
Є ще багато проектів, наприклад два наші сайти, наші віртуальні екскурсії музеями, наші поїздки… У 2015 р. вийшла у світ «Новітня історія для чайників» – публіцистичний триптих, у якому Іван Капсамун, Валентин Торба і Марія Семенченко виступили упорядниками й авторами надзвичайно цінних матеріалів для розуміння причин катастроф у нашій новітній історії і можливостей їх подолання.
Це все показує, що поряд із щоденною газетою трьома мовами ми здійснювали своїми проектами потужний гуманітарний вплив і хотіли б тільки, щоб суспільство його підтримувало, не чекаючи, що це зробить держава, яка, можливо, ще не в тому стані, щоб за це взятися. Нам потрібна підтримка небайдужого бізнесу і місцевих влад. Вони повинні бути зацікавлені, адже чим більше газети «День» і чим вищий рейтинг якісного читання в регіоні, тим здоровіша в ньому атмосфера. Якщо б свого часу активно допомагали якісному читанню в Донбасі і Криму, там не сталося б катастрофи, російський агітпроп не пройшов би. Тому це, зрештою, питання національної безпеки. Якщо ми будемо жити в країні, яка вже не воюватиме, а займатиметься нормальним облаштуванням життя, звичайно, газета може бути зовсім іншою. А поки що «День» – «фронтовий підрозділ».
R: Як ви оцінюєте стан суспільства на сьогодні?
Л.І.: Стан суспільства складний, бо було багато ілюзій. Треба намагатися вчити журналістів, що вони повинні працювати із суспільством, щоб воно дивилося на світ більш реалістично. Я давно говорила про те, що журналістика відповідальна за ту політичну картину, яка в нас була в країні. Тому що вона не була достатньо стійкою проти маніпуляцій і технологій. Журналістиці потрібен дуже серйозний характер. Тоді вона зможе оздоровити суспільство. Журналістика, особливо телевізійна, не повинна бути «хронікою катастроф». Тому що в нас поряд є величезний пласт того, чим країна може пишатися. Коли відвідала Харків, я була страшенно вражена тим, скільки всього там відбувається цікавого, чого країна не знає. Зокрема, там не так давно відкрили «Ландау-центр» – перший приуніверситетський центр інтелектуального дозвілля, а я не бачила жодного повідомлення про це на українських телевізійних каналах. Або коли буваю в Луцьку, Івано-Франківську чи Дрогобичі, теж бачу, які там є цікаві ідеї. Мені хочеться, щоб усім цим ділилися не лише ми в газеті «День», а вся журналістика здатна була бачити яскраве в позитивах. На жаль, заведено вважати, що вражає тільки негатив. Ні, треба вражати інтелектуальним парадоксом, вражати позитивом. Звичайно, залишаться проблеми, але тоді буде більше сил для їх подолання.