Інший бік війни

Існує теорія, за якою росія розпочала війну через тривале відставання у сучасних технологіях, що вже в найближчому майбутньому – за 20-30 років, на фоні розвитку «зеленої», атомної та інших видів нової енергетики – могло привести до краху. Саме тому путін і повторює, наче мантру: «Ми не мали іншого вибору!». До відставання у технологіях і падінню попиту на нафту та природний газ варто додати падіння кількості населення (низька народжуваність, висока смертність, алкоголізм), зниження якості освіти і, як наслідок, зниження кваліфікації робочої сили. Напевно, росія має ще дуже багато проблем, проте, це головні. Але для майбутнього важливо – для розвитку країни, для стабільної економіки, які є пропозиції для розвитку. Що країна може запропонувати світу, окрім природних копалин і застарілих військових та космічних технологій? Як зароблятиме собі на життя після того, як світ перейде на відновлювані джерела енергії?

Єдине, що може запропонувати людству росія на даному етапі свого розвитку – війну і руйнування. Це завжди було її сильними сторонами, козирями, коли, не рахуючись із життям ні громадян інших країн, ні своїх, росія перевертала історію у зворотний бік.

Тут варто зауважити, що у Європі вкрай уважно ставляться до енергетичного питання. Свої помилки, пов’язані з тісною співпрацею з росією (у тому числі і «Північні потоки») німці побачили значно раніше, ніж росія напала на Україну. Канцлер Шольц, якого так люблять критикувати у нас, оголосив нову енергетичну програму для Німеччини ще напередодні свого обрання на посаду. Суть програми – німецькі електростанції в 2034 році мають споживати мінімум природного газу і перейти на водень. І це не просто зменшувало б залежність країни від російського газу, а робило б його непотрібним для країни. А сумнозвісні газопроводи мали працювати для інших країн Європи, які вчасно не подбали про свою енергобезпеку, німці перепродавали б туди газ і заробляли незлі гроші. Франція ж будує потужну атомну електростанцію суперсучасного покоління, що зможе забезпечувати електроенергією третину споживачів. Тобто дві великі європейські країни (додаємо сюди й Польщу, як заздалегідь подбала про свою енергетичну незалежність) досить скоро мали б стати повністю вільними від російського газового зашморгу.

І путін робить свій крок, сподіваючись заскочити Європу на половині шляху до енергетичних реформ у надії, що економічні інтереси і плани візьмуть гору над міфічною солідарністю і справедливістю. Напевне, такі висновки російський лідер робив не на порожньому місці. Швидка перемога, бліцкриг, «стрибок мангуста», Київ за три дні, окупація більшості території України, нова окупаційна влада на чолі з професором януковичем або адвокатом медведчуком – і хто буде сильно смикатись, коли все вирішено і народ України зустрічає з квітами?

Натомість не так сталося, як гадалося.

І тепер на росію чекають два найболючіших удари по економіці, два удари у саме серце. Перший має прийтися на 5 грудня. Пишу «має», бо насправді домовитися про встановлення стелі ціни на російську нафту – вельми важка історія. Досі тривають переговори, але шанси на успіх вельми високі. Це завдасть потужного удару по росії. Обмеження мають на меті не припинити здобич у росії, бо це б поставило світ на межу кризи, але обмеження на продаж, щоб росія продавала нафту з невисокою націнкою. Тобто, щоб грошей на війну з Україною ставало набагато менше.

Можливо, саме тому путін і його оточення заговорили про те, що росія відкрита до перемовин із Україною. Проте, тут, швидше за все, сукупність різних причин.
Другий удар по економіці росії має бути нанесений 5 лютого, коли має вступити в силу заборона на купівлю нафтопродуктів усіх видів із росії. Звісно, це спричинить свої наслідки у світі, наприклад, подорожчає дизельне паливо, проте, у світі реально оцінюють ситуацію – військова перемога України, тобто вихід на державні кордони, ніяк не вирішують загальну проблему і не знімають потенційну загрозу як повторного нападу, так і нападу на інші країни з боку росії. Тому країна-терорист мусить бути поставлена у максимально складні економічні умови.

Ще один інший бік війни – культурний. В Україні багато людей дивуються, чому багато людей у Європі чи США досі так лояльно ставляться до росії? Хм. А ви згадайте, скільки 23 лютого 2022 року людей в Україні лояльно ставилися до росії? Не менш ніж 30%, і це попри те, скільки зла причинила росія українському народові протягом останніх 400 років.

Ви навіть не уявляєте, скільки грошей, дипломатичних та інших зусиль прикладала росія для просування своїх наративів. Яким впливам піддавалися західні інтелектуали, яким доводили на Достоєвському та інших, що росія – велика країна. Скільки кафедр у провідних університетах світу профінансовано, скільки курсів російської мови та мистецтва оплачено. Достатньо лише побачити російські стенди на провідних літературних фестивалях, щоб зрозуміти, які кошти витрачаються на просування «руского міра». Українська культура якщо і існувала, то навіть не на маргінесі і не в тіні, а десь там, дуже далеко. Тобто, вона є, але ніхто її, за великим рахунком, не знав і не бачив. За невеликою кількості перекладачів і зацікавлених осіб. Те саме стосується історії країни, історії стосунків між Україною та росією. Мало хто чув про УНР, про Голодомор, про розстріляне українське Відродження, знищене селянство і т.п. Настільки мало, що сучасні претензії путіна виглядають в очах багатьох західних виборців майже законними. Ні, вони не підтримують війну та убивства, але вважають, що Україна сама винувата, що путін напав. Типу, не мав іншого виходу.

І так, Захід нам зараз дуже сильно допомагає, попри необізнаність своїх виборців, уряди країн роблять усе можливе. Але терпіння необізнаного виборця при перших же складнощах може луснути і він скаже своїм урядам: «Забирайтесь або домовляйтесь з росією! Ми хочемо жити в теплі і при світлі!». І тут дуже важливу місію зараз виконують наші письменники і діячі культури, які присутні на всіх провідних подіях у Європі та світі і ведуть діалог із пересічними німцями, французами, норвежцями, усіма тими людьми, хто знає про Толстого і Достоєвського і , але ніц нічого не знає про Шевченка і Франка. З тими, хто знає про роль рускіх у перемозі над нацизмом, і ніц нічого не знає про роль українців у Другій світовій. У провідних газетах і на популярних телеканалах виходять інтерв’ю з нашими письменниками, і таким чином ми змінюємо баланс на користь України. Відкриваємо Україну для світу. І робимо роботу урядів Заходу трохи легшою.

Будьте пильними. Слава ЗСУ та українському народові!