Хоча б кілька годин буденності!

ПОНЕДІЛОК, 13 КВІТНЯ. Після Великодня перші новини – міжнародні. Про сусідню Угорщину. Орбан впевнено вилетів. Кажуть, що майбутній прем’єр Мадяр не дуже такий “проукраїнський”, але байдуже, аби не пропутінський. Скажу банальну річ: угорський лідер в першу чергу має дбати про інтереси Угорщини, тоді з ним можна налагодити сусідські стосунки на розумних засадах. Втім, ловлю себе на тому, що аналітик з мене поганенький. До сьгодні не вірив, що вибори там пройдуть більш-менш мирно, Орбан так собі візьме й піде. Думав, без “Майданів” не минеться. Ну а в нас нічого нового – вночі росіянці атакували Сумщину дронами, намагаються просунутись і суходолом, “по землі”, як кажуть. Вдень чув два потужних вибухи в місті, поки ще не знайшов пояснень у місцевих джерелах.

ВІВТОРОК, 14 КВІТНЯ. Знову удар БпЛА з пожежею. Про постраждалих не повідомляється. Зазвичай путін б’є по цивільній інфраструктурі та беззбройних людях. Вгадується бажання розхитати нерви, підвищити “панічний градус”. Відкрилась нова фотовиставка у Міській галереї. Людей багато. Не дуже багато світлин “про війну”, здебільшого – про життя у різних проявах, хоча сьогодення тут таки присутнє. Треба повернутись ще раз, бо побіжного перегляду замало.

СЕРЕДА, 15 КВІТНЯ. Знову “прильоти», влучання. Чую характерні звуки, схожі на “шахеда”, кулеметні черги, здається, він просто над будинком. Лячно. Увімкнув голосніше новини про атаки на росіянські нафтотермінали, НПЗ, ще про обвал їх економіки, відключення інтернету. Сиджу, палю люльку, ховаючись, як вчили, за двома стінами і не навпроти вікна. Ні, нервові клітини мені не потрібні, хай лишаються тільки спокійні!

ЧЕТВЕР, 16 КВІТНЯ. Прочитав, що вчора то була масштабна атака по всій Україні. Знову вбили наших людей. Особливо чіпляє, коли чуєш про малих дітей. Казяться, нелюди. Кажуть, що над містом росіянці розкидають листівки. І міни також.

П’ЯТНИЦЯ, 17 КВІТНЯ. Дощ, похмуро. Такий саме й настрій. Лише з далекого Близького Сходу добра звістка: рудий Донько сказав, що йому ціною титанічних зусиль вдалося відкрити Ормузьку протоку. Наче перед тим, як він доклав туди своїх зусиль, вона була закрита! Ані біса я не розуміюсь на великій політиці.

СУБОТА, 18 КВІТНЯ. Вирішив витягти себе на прогулянку без визначеної мети й маршруту, просто для розширення світогляду. У міському парку голуби поставились до мене з презирством і зневагою, щойно переконались, що тримаю в руках пакет із тютюном і люлькою, а не щось поживне. Проте звичайна галка – я погуглив, вона так і зветься: “галка звичайна” – приділила мені більше уваги. Виявляється, я наступив на гілочку, яка їй дуже потрібна – тягне й тягне з-під черевика, ще й голосно обурюється. Довелось поступитись. Вони зараз, мабуть, “строяться”, гнізда облаштовують. На Петропавлівській руїни виглядають досить живописно на тлі чорнющих хмар, які ось набігають, та ніяк не набіжать. А на “Сотні” з’явився надувний рожевий ведмедик зростом із справжнього ведмедя. Ще й гуляє “жива лялька”, в якій впізнається звір Єдинорог, але, чомусь з рисами корови. Діти радіють, дорослі роблять селфі, словом, все ніби у стародавні мирні часи. Повернусь додому – дізнаюсь про чергові прильоти, бо сирени ж таки вили, але це згодом, потім. Хай кілька годин все буде неймовірно нормально.

НЕДІЛЯ, 19 КВІТНЯ. Одна бабуся розповідала, як у селі виламали двері у покинутій хаті та геть усе повиносили, а що не забрали, те потрощили. “І ладно б, кацапи, а тож хтось із своїх!”. Не наважився розпитувати, в якому саме селі, але зрозуміло, що десь тут, у нас. Страшні вісті з Києва – чоловік стріляв по людях, є загиблі, дитина серед них. Хто такий, чому – поки невідомо, бо його застрелили під час затриманняя. Це все про те, що війна має ще приховані наслідки, чи, так би мовити, шари, страти. Не про все навіть здогадуємось.