Два постріли

Стріляли в кандидата у президенти Дональда Трампа, а влучили в президента Джо Байдена. Так приблизно можна описати загальне тло, лейтмотивом якого є думка, що тепер Трамп точно переможе у президентських перегонах. Замах, за думкою політиків та тих, хто про політику пише, має мобілізувати електорат Трампа, тож тепер його перемога невідворотна.
Хлопця, до речі, який так влучно поцілив Трампу у вухо, застрелила поліція. Дивно це все виглядає. Дуже якось театрально. Але вже як є.
Зрозуміло, що вибори президента США, які мають відбутися у листопаді, є найголовнішою подією року для світу. Наймогутніша держава (поки що) обирає шлях, яким піде далі. Але справи в наймогутнішій державі йдуть зовсім не так добре, як здавалося. Не нам обговорювати їхні проблеми і тикати пальцем, але про головне сказати варто. Два кандидати в президенти, два лідери. Обидва вельми похилого віку. Обох навряд чи можна назвати людьми, фізично і ментально готовими тягнути лямку планетарної відповідальності. Зрозуміло, що разом з ними працюють потужні команди, але… але.
Російські медіа і політики одразу почали реалізовувати план: «У всьому винна Україна!». Зрозуміло, що зробити українців винними в замаху на Трампа – просто ідеальний для путіна варіант. Звісно, в Америці у це ніхто не повірить, але для кремля головне, щоб вірили в росії. Чим більше нісенітниць, тим краще. Але реально складається таке враження, що перемога Трампа там сприймається як перемога у війні з Україною. Чи так це?
Невідомо.
Трамп після своєї перемоги обіцяє закінчити війну за 24 години. Можливо, вже існують якісь попередні домовленості, які влаштовують росію. Натомість, його оточення майже повністю антиросійське. І готує план закінчення війни, який путін може не прийняти. І вони елементарно можуть не домовитися. І тоді розлючений Трамп продовжить підтримувати Україну, але в більш радикальний спосіб. Принаймні, так стверджує екс-прем’єр Великої Британії Джонсон, якого так люблять і поважають в Україні через його підтримку і допомогу, яку він у свій час надавав.
Тож, якщо Трамп стане президентом (що далеко ще не факт, між іншим), козирі (трамп із англійської – козир) можуть прийти на руки зовсім не тим гравцям. І війна набуде значно більш інтенсивного характеру.
Але на сьогодні домінує думка, що Трамп домовиться з путіним за рахунок України. Деталі, зрозуміло, невідомі, але, знову ж таки, йдеться, перш за все, про припинення вогню і фіксації кордонів по лінії фронту. Тій лінії, зрозуміло, що буде на той момент, тобто орієнтовно на січень 2025 р., коли відбудеться інавгурація Трампа як президента США.
Звісно, що, окрім США, існує ще ЄС. І його лідери можуть не погодитися з таким планом і продовжити підтримку України. На відміну від Америки, вибори в ЄС пройшли не за сценарієм москви, хоча провал був і близький. Натомість, європейці наче відчули всю небезпеку моменту, тож праві партії в підсумку не отримали переваги, на яку розраховували. І, на відміну від США, європейці дуже швидко відновили воєнну промисловість, проводять заходи по актуалізації військовозобов’язаних, та що там говорити – Європа всерйоз готується до війни з росією. 2029 рік, наприклад, називають як ймовірну дату нападу на Німеччину. Іншими словами, в Берліні розраховують, що українці протримаються до 2028-2029 рр. Тобто дають нам 3-4 роки від сили.
Не треба боятися про це казати: Європа і НАТО розглядають спротив України як можливість краще підготуватися самим. І з точки зору армії, і з точки зору економіки, а, головне, з точки зору готовності населення до війни. Психологічної, перш за все. Не виключено, що вже цієї зими росія проведе в Європі (спробує, принаймні) кілька терористичних актів на об’єктах критичної інфраструктури, як до цього організовувала вибухи на військових заводах. І недарма отримав розголос план росіян убити керівників воєнних підприємств Європи, що виготовляють зброю для війни в Україні. Ситуація загострюється дуже швидко, і не в інтересах кремля відтягувати конфлікт з Європою. Їх завдання якнайшвидше захопити Україну (або її більшу частину, головне, щоб із Києвом) і вже, використовуючи територію України, почати війну з НАТО. Тут якраз і тактична ядерна зброя стане в нагоді – лупанути по Вільнюсу чи по Варшаві – і подивитися, як там в НАТО відреагують. Але без переможних реляцій в Україні ці плани будуть існувати лише в терористичних актах.
За всім цим уважно спостерігає Китай. Від успіхів росії залежить, коли китайці нападуть на Тайвань. Логічно передбачити, що станеться це якраз тоді, коли росія розпочне експансію в Європу. Тоді європейці захищатимуть ЄС, а США кине своїх військових у Тихий океан, де у війну також вступлять обидві Кореї, Філіппіни, можливо, Японія та Австралія.
Ну, як вам перспективка?
І вся історія не розпочинається лише тому, що тримається Україна.
Ось чому в світових медіа заговорили про два постріли. Другий, зрозуміло, в Трампа. А перший, той самий знаменитий – в кронпринца Фердинанда, здійснив серб Гаврило Принцип. Після чого почалася Перша світова. Принаймні, так вважають історики. Ми можемо тільки молитися і сподіватися на те, що історія не повториться. Або так: перший раз – це трагедія, другий раз історія повторюється у вигляді фарсу. І так, безумовно, цей вислів ідеально характеризує обидва наші випадки: Фердинанд мертвий, Трампу поцілили у вухо. Трагедія і фарс. Але результат у підсумку може бути один – війна.
Тож, якщо вже ми вдалися до таких узагальнень та історичних паралелей, варто позначити, де приблизно ми знаходимося в часі, щоб було зрозуміло усім, порівняно з Другою світовою. Ми вже писали цю думку: ми напередодні Мюнхенських угод, тобто це 1938 рік. Попереду вторгнення у Фінляндію і в Польщу, тобто самий початок.
Будьте пильними. Допомагаємо ЗСУ. Перемога буде за нами.