Дощ, чоботи, ліхтар, аптека

ПОНЕДІЛОК, 11 ВЕРЕСНЯ. Обстрілюють потрошку, але це якщо дивитись з мого дивану. Там, куди прилітає – так дуже незручно. Поховали жіночку з просп. Козацького, яку русня вбила своєю ракетою минулого тижня. Сама по собі вирішилась проблема з моєю особистою комп’ютерізацією – один ноутбук поїхав за кордон шукати кращої долі, інший оселився у мене. Він теж кватирант, але самому в хаті сумно. Хоч воно і війна, але спостерігаю наполегливе засипання стаціонарних ям і латання дірок, які залишились від епічних ремонтів мирного часу. Сезон перебудов і реконструкцій в останній фазі, проходячи вулецею, в якийсь ремонт можна потрапити раптово. Але навіщо я для цього вдяг білу куртку?
ВІВТОРОК, 12 ВЕРЕСНЯ. Що не кажіть, а зачіска змінює людину! Блискуче лисий персонаж, хитаючись, вимовляє моє прізвище і розкриває обійми. Намагаюсь не виявити зацікавленості, якої, чесно кажучи, немає і близько. Таємничий незнайомець оперує іменами спільних товаришів, примушує згадати давні пригоди. Капітулював. Дав 20 грн. Що пам’ятаю про нього? Колись він був рудуватим блондином, більш нічого не згадаю.
СЕРЕДА, 13 ВЕРЕСНЯ. Сьогодні дізнаюсь тільки про неприємне. Схожі неприємності у таких скромних осіб, як селищний голова та інженер з технагляду з Шосткинського району, і таких “мегазірок” як аж цілий Коломойський і Шуфрич. Їх”придавило” статтями Карного Кодексу України. Це, звичайно, не під “шахеди” потрапити, але теж, мабуть, некомфортно. Мої справи не такі кепські – лише знов немає гарячої води з ранку. Точніше, вона є, тільки дуже холодна, але таке триває вже тиждень. Утиски та знущання!
ЧЕТВЕР, 14 ВЕРЕСНЯ. Натрапив на графік вимкнення світла від “Сумиобленерго”.Як пояснюють, “на випадок непередбачених ситуацій”. Досвід підказує: “Графік є – ситуації згодом забезпечать”. Не розмінюватись на консерви і макарони, більше свічок в кожну хату!
П’ЯТНИЦЯ,15 ВЕРЕСНЯ. Дощ, чоботи. “Ліхтар, аптека” – це з іншого життя, наразі тільки дощ і вулиця неподалік від центру міста, але не балувана асфальтом. Потрапив сюди не в пошуках романтичних пригод, а через вихиляси життя – тут мама товариша, який зараз далеко, а деякі справи залишив на маму і добрих людей. Та то пусте, мене таке не перевантажить. Миючи чоботи у свіжій калюжі, бачу іншого товариша, в якого проблеми протилежні – термінові справи у Польщі, а він тут. “Безнадійно тут!”, – акцентує бідака. Йому 59. В березні 2022-го ходив до військомату, просився до ЗСУ або хоч у тероборону – відправили додому,сказали, що старий. Знайшов роботу за кордоном, хоче їхати – кажуть, щоб сидів тут, бо за віком ще військовозобов’язаний. Разом згадали ще одного приятеля, який непридатний ані до військової служби, ні до цивільного життя, бо майже сліпий, ходе з палицею, заробляє на вулиці з гітарою і не має житла. Але це вже зовсім інша казка, малята.
СУБОТА, 16 ВЕРЕСНЯ. Неприємності тривають, але вони, на щастя, не мої. Проблеми у Коломойського і Шуфрича, проблеми у цілого російського флоту від “безфлотної” України, владивостоксько-корейський перформанс – це спостерігаю, як цікаві мультики в дитинстві. Але сирени не замовкають, в Україну знов щось летить. Боже, пронеси.
НЕДІЛЯ, 17 ВЕРЕСНЯ. У квартирі навпроти переїзд, що дорівнює не просто пожежі, а ще й землетрусу. У коридорі щось гупає і совається, чутно відповідні репліки чоловіків. Перше звернення до мене: “Вам нічого не треба? А то забирайте”. Повен коридор всілякого мотлоху, з якого можна вибрати собі все, що сподобається. Мабуть, таки я якийсь не справжній українець, бо нічого з цих скарбів не хочу. Друге звертання вже ввечері від чоловіка, якого покинули всі товариші: “Допоможи по-сусідському! Задовбався сам!” Думаєте, на вхідчини запросив? Ага! Пхаємо холодильника, та він такий здоровий, що невідомо, як потрапив до цієї “малогабаритки”. Ввечері мазав поперек чимось смердючим – сусіди казали, що це зміїна отрута. “Аби не “новичок”.