Час збирати, щоб поділитись

ПОНЕДІЛОК, 9 ГРУДНЯ. Страшні звістки по себе отримав з Парижу: “росіянці вдерлися на Сумщину! Тримайтесь там!”. Перевірив, переконався, що це звичайний фейк, яких блукає в соцмережах безліч. Заспокоїв друзів. Але ж дивно увімкнути інет вранці і дізнатись, що тобі вже гаплик! Бадьорить неабияк.

ВІВТОРОК, 10 ГРУДНЯ. День складається з ранку та вечора. В хаті орієнтуюсь добре, навіть з ліхтариком замість повноцінного освітлювання досить успішно читаю й навіть пишу. Ось на вулиці – біда. Світло тільки від машин, які пхають назустріч, заважає бачити те, що просто під ногами. Ідеальні умови для травмування! Втім, коли вуличне світло подекуди вмикають, помічаю гірлянди та все таке передноворічне – ялиночки, календарики на наступний рік, місцями – сезонні знижки і повсюди – повільне, але неухильне подорожчання геть усього. До свят обіцяно “всім – по тищі”. Радіємо заздалегідь всенародним хором.

СЕРЕДА, 11 ГРУДНЯ. Вирішив сьогодні не швендяти під дощем, займаюсь господарством. Серед робіт у хаті найсерйозніше – ремонт каналізації з бетонуванням. Для супроводу вмикаю новини і слухаю розмірковування аналітиків про те, куди подівся асад. Гіпотези різноманітні – чи вбили, чи то сам вбився, або вже обіймається з путіним та януковичем. Мені він не приятель і не родич, але чомусь приємно, що загубився. Де та Сирія і де Суми, а ось бачите, не байдуже.. Засинаю у думах про цього дядька, радію, що путін отримав по пиці хоч там.

ЧЕТВЕР, 12 ГРУДНЯ. Маю дрібні проблеми з банком, які перетворились на серйозний клопіт. До паспорта нового зразка, такого пластикового, сучасного додається довідка платника податків, яка друкується на жалюгідному папірці. З’ясувалось, що моя вже непридатна, бо потерлась у гаманці. Йду до податківців – не приймають відвідувачів, бо немає світла. Доводиться дві години блукати темними вулицями. Поки гуляв, звернув увагу що у магазинах, кафе, деяких майстернях з побутового обслуговування – у подібних закладах вмикають генератори і роботу не припиняють. У державних чиновників простіше: немає світла – немає роботи, заробітна плата від клієнтів не залежить, бо вона ж з наших податків, а не від оплати конкретних послуг.

П’ЯТНИЦЯ, 13 ГРУДНЯ. У магазині розмова: «Щось у нас у Сумах давно тихо! – Та що ви таке говорите, вчора так бахкало! – Тю, я, мабуть, проспав!». Зізнаюсь, що не чув і я, теж проспав. Життя наше таке зробилось, що якусь повітряну атаку можна просто не помітити, якщо це не по твоїй хаті, а десь подалі. По Україні стабільно летять і БпЛА, і ракети, росіянці не збираються зупинятись.

СУБОТА, 14 ГРУДНЯ. У ліфті зустрів сусіда з чималеньким пакетом. Дядько не звичайне сміття виносив, а вирішив розвісити на дереві біля смітника різні речі, які для нього зайві, а комусь – “ще хороші”. Пропонував мені: “Ось чоботи не треба? А штани? Ось ще дитячий рюкзачок, ціленький”. Речі дійсно цілком придатні для вживання, але ж в мене таке є, або не потрібне. Зараз добрі часи для того, аби збирати, щоб поділитись, а не накопичувати в хаті всілякий мотлох.

НЕДІЛЯ, 15 ГРУДНЯ. У Сумах наче тихо, але по Україні все ж таки прилітає і вбиває. А мєдвєдєв серйозно пропонує українцям зробитись частиною росії або зникнути. Коли чую, що росіянці – це дикуни без сучасних технологій і з рептильним інтелектом, думаю, що це не повна правда. Деякі технічні засоби в них таки є, а вивести їх з дикого стану можна тільки об’єднаними зусиллями всього адекватного людства. Технічні можливості є, бракує усвідомленого бажання.