Алчевські в Сумах на Соборній: ким був перший український мільйонер

Ми часто бачимо на Соборній, як місцеві амбасадори проводять екскурсії. Я іноді слухаю теж їх, але більше хвилини не витримую. Якась казка своїх сюжетів з інтернетівського смітника. Ніхто не подає переліку власників будинків в різні періоди часу, списку орендарів, власників лавок і магазинів, етнічного складу населення вулиці, архітекторів, які все це проєктували. Сьогодні я вам розповім за Алчевських.
Алчевські походили від діда козака, який чумакував, як і багато хто з колишніх рядових козаків, бо земля, що дісталася у спадок, була вже не раз поділена серед спадкоємців і не могла прогодувати. Це велика помилка, коли думають, що чумаки возили тільки сіль. На південь везли збіжжя, полотно, сало, а на зворотному шляху – вина, сіль, рибу. Частіше всього місцем збуту цих товарів були не тільки Суми, а Харків, Київ, а іноді і до Петербургу добиралися.
Головний талант чумака полягав у синхронізації своєї діяльності з ярмарковою торгівлею. Дома чумак бував тільки проїздом або восени. Рано на весні він вже ладнав свого воза і по весняному черепку, коли вночі дорога підмерзала, вже мандрував на південь, а разом з потеплінням, ярмаркуючи по дорозі, рухався на північ. Як відчайдушно не опиралися чумаки, але будівництво залізниць поклало край цьому промислу. За накопичені гроші дід на Соборній вулиці в Сумах придбав садибне місце з дерев’яним будинком і відкрив бакалійну лавку, де почав працювати його син Кирило. Дід з ярмарків привозив різний товар, що був дешевший ніж на ярмарках в Сумах і це дало змогу закріпитися йому серед місцевих купців. Після смерті діда його син Кирило, маючи двох дітей Миколу і Олексія, сам відвідував ярмарки і брав їх з собою.
З 1835 і по 1857 роки Кирило Олексійович був титарем Покровської церкви. На церкву він пожертвував 4906 карбованців і це були найбільші пожертви за всю її історію. Більшість купецьких дітей навчалася тоді у повітовому училищі, що було навпроти садиби Алчевських. Олексій і Микола допомагали батьку торгувати колоніальними товарами. Мандруючи по ярмарках з батьком, Олексій вираховував конкурентну спроможність всіх товарів. Висока ціна і малий об’єм чаю, що мав добрий попит, наштовхнули його на думку відкрити торгівлю в Харкові. Не треба думати, що Алчевський торгував тільки чаєм. Коли я готував свою книжку ,,Історія преси і журналістики”, то продивляючись газету ,,Харківські губернські відомості” знаходив багато оголошень, що давав Олексій. ,,Продаются крытые дрожки, прочно обновлённые, за сходную цену. Узнать на Екатеринославской ул. в маг. Алчевских”. ,,Продаётся фаэтон. О цене узнать на Екатеринославской улице д. Тарасенко, в чайном магазине Алчевских”. Транспортні засоби теж були предметом торгівлі.

Довідка

Олексій Кирилович Алчевський (1835, Суми— 7 травня 1901, Санкт-Петербург) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських. Купець Харківської 1-ї гільдії. Власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині. Засновник міста Алчевськ. Ініціатор створення в Харкові «Громади».

Я думаю, що батько в місті Суми залишив Миколу торгувати, а Олексію спадщину віддав грошима, бо якби Олексій залишився в Сумах, то вони б заважали один одному працювати.
У ,, Харківських губернських відомостях” за 1869 р. теж є оголошення, що ,,Кандидат права Михаил Данилович Журавлёв берет на себя защиту гражданских и уголовных прав.
Жительство имеет в доме Н. Алчевского в Сумах”. Михайло Данилович стане головним юристом земельного банку. Можливо, це родич Христини Данилівни Алчевської
(Журавльової).
Олексій народився в Сумах у 1835 р., а розпочав свою справу в Харкові у 1862 р. в 27 років. Брак обігових коштів для розвитку власного бізнесу, високі ставки лихварів, відмова державних банків у фінансуванні дрібних купців – все це Олексія навело на думку про створення у 1866 р. Харківського товариства взаємного кредиту. У 1871 р. було створене друге товариство взаємного кредиту. Ініціаторами створення цього товариства були О. К. Алчевський і М. І. Дранкін. Членами правління були міщанський староста І. С. Іванов, ремісничий голова С. І. Кольченко. Першим головою правління був Дранкін. Члени товариства мали кредити від 5 крб. до 25 000. У середньому приходилося на кожного по 3 476 крб. Всього чистого прибутку за 24 роки було отримано 677 544 крб.
У 1868 р. Олексій Кирилович створює разом з місцевими підприємцями Харківський торговий банк. Основний капітал банку складав 500 тис. крб. Банк був третім закладом акціонерного комерційного кредиту після Петербурзького приватного і Московського купецького банку. У 1872 було випущено ще акцій. Чистий прибуток складав 143 652 крб.
У 1871 р. О. Алчевський і великі землевласники створюють Харківський земельний банк. Харківський Земельний банк, перший за часом заснування з десяти російських акціонерних
земельних банків, був відкритий на основі Височайше затвердженого статуту від 4 травня 1871 року. Свою роботу розпочав 2 вересня 1871 р. Засновниками банку, як значиться в
примітці №1 до параграфа №1статуту, були: І. В. Вернадський, Г. Д. Колокольцов, землевласник Харківської губернії, камер-юнкер Двору Його Імператорської Величності, А. Ф. Бантиш, землевласник Харківської та Катеринославської губерній, потомственний почесний громадянин Білгородської 1-ї гільдії купець Ф. Н. Добринін і Харківський 1-ї гільдії купець О. К. Алчевський. Головними ініціаторами створення банку були О. К. Алчевський і професор І. В. Вернадський, які по зразку статуту земського банку Херсонської Губернії склали проект статуту Харківського земельного банку. 1879 р. Алчевський заснував Олексіївське гірниче товариство з капіталом 2 млн. крб. Товариство скупило землі в Слов’яносебському повіті Катеринославської губернії. У 1900 р. товариство добуло 45 млн. пудів вугілля і вийшло на 3 місце в Донбасі. У 1895 р. біля станції Юрійовка був заснований
металургійний завод Донецько-Юрійовського товариства. Основний капітал складав 8 млн. У будівництві заводу важливу роль відіграла провідна металургійна фірма Селезії «Friedenhutte», яка стала акціонером разом з банкірським домом «Э. М. Мейер и К°» в Петербурзі, що мав заводи по виробництву дроту і виробів з заліза. Завод був збудований за
новітньою технологією і розташовувався в оточенні шахт Олексійовської компанії. У 1896 р. почала діяти перша домна, а в 1899 р. почалася виплавка мартенівської сталі. Інше товариство ,,Русский Провиданс” збудувало завод у Маріуполі. Контрольний пакет належав бельгійським підприємцям. Руду добували на орендованих землях в районі Керчі і
Кривого Рогу. Дев’яності роки – період найбільш неприборканого капіталістичного грюндерства, біржового ажіотажу і зростання спекуляції. Лихоманка засновництва охопила
найрізноманітніші галузі промисловості та транспорту. За десятиріччя було створено 677 акціонерних компаній. Основний капітал акціонерних товариств збільшився на 825 млн. крб., а сума капіталовкладень у всю промисловість склала 1 200 млн. крб.
Велику роль по відношенню до великої промисловості відігравала політика уряду, яка сприяла її зростанню і збільшенню доходів. У 1891 р. зросло мито на паперові тканини в 2 рази, на чавун в 10 разів, на рейки в 4,5 рази.
Справи у Алчевського йшли добре, поки не почалася криза. Мильна булька іпотечних банків, що дозволяла скупати землі колишніх дворян і селян лопнула. З одного боку
концентрувалась нерухомість і землі, з іншого – йшла пролетаризація суспільства, купівельна спроможність населення різко падала, доходи казни впали, державні замовлення на рейки Алчевський не отримав, а металургійний завод на станції Юрійовка ще вимагав додаткових вкладень. Кошти брали з банків і Олексійовського товариства. На засіданні товариства металургійного заводу 26 квітня 1901 р. було вирішено просити Міністерство фінансів про випуск облігацій товариства на 3 млн. крб. с правом позики під облігації. Алчевський особисто звернувся з цим проханням до міністра фінансів Вітте. Отримавши 4 травня відмову, він 7 травня об 11 годині кинувся під потяг на Царськосельському (Вітебському) вокзалі. Це було свого роду протестом, бо інші товариства у подібній ситуації дозвіл отримували. Бельгійці пропонували викупити в нього завод, але він їм відмовив, бо хотів отримувати не дивіденди, а управляти товариством. Крім фінансової і промислової діяльності Алчевський очолював і харківську організацію української ліберально-демократичної інтелігенції, займався освітньою і культурологічною роботою. На власні кошти будував церкви, лікарні, школи. Дав кошти на спорудження першого пам’ятника Т. Г. Шевченку, але я вам вже показував його прибутки і ті жалюгідні гроші, що виділялися на все це. З іншого боку, діяльність таких банків як в Алчевського, вела до переходу землі від дворян і селян у власність невеличкої купки людей, а дворяни з селянами ставали звичайними пролетарями. Якраз в цей час у Харкові у 1893 р. відкрилося губернське дворянське товариство допомоги нужденним дворянам. Очолила товариство графиня В. В. Капніст. Той, хто не бажав ставати пролетаріатом, шукав землю за кордонами України. Це стараннями Харитоненків, Терещенків, Алчевських у Канаді, США, Латинській Америці утворилися потужні діаспори. Це вони вигнали мільйони українців з рідної землі. Це іпотечні банки, як тоді, так і зараз, створили кризу, за яку розраховується все суспільство. Ще не одна благодійність не врятувала людей від несправедливого суспільства. Сьогодні колишні заводи Алчевського опинилися в руках ,,Індустріального союзу Донбасу”. Що це за союз і кому він реально належить, пояснювати не треба. Чи будують вони за власні кошти школи і лікарні, теж пояснювати не треба
Кирило Алчевський, який займав посади в міському управлінні, скупив значну частину землі у фортеці, але його сини йшли своєю дорогою і мали свою справу, а після загибелі Олексія Алчевського вони почали продавати свою власність.

«Дворовое место, имеющее по смежности со сторонами: 1. Соборной улицы 17 сажень, 2 аршина, 10 вершков; 2. по Монастырскому переулку 24, 5 саж.; 3. По владению Ивана и Петра Курносовых, а ныне Левенко 17 саженей, 1 вершок и 40 владению купца Альтшулера и бывших наследников Алчевских, а ныне Сафронова 25 сажень 2 вершка. Оценено в три тысячи пятьсот рублей».

Цей документ відноситься до 1903 р. Завдяки цьому документу ми реально можемо уявити садибу Алчевських, яка і сьогодні не має ніяких інформаційних табличок. Немає і пам’ятника Алчевському у Сумах.

Олексій Ленський, Панорама, №7-2023