Микола АНДРЄЄВ був одним з основоположників сучасної акустики і працював над таємними розробками у військовій сфері
У віці п’яти років Микола АНДРЄЄВ, майбутній науковий світило, осиротів і тому виховувався у досить заможних родичів. Закінчив спочатку гімназію, а потім 3-й Московський кадетський корпус і відразу вступив до Імператорського Московського технічного училища (нині – Московський державний технічний університет ім. Баумана). Але незабаром його виключили за участь у студентських заворушеннях і заслали на один рік у Саратовську губернію під нагляд поліції.
Закордонні мандри
Уродженець с. Курмани Полтавської губернії (нині село в Недригайлівському р-ні) невдовзі знову опинився у Москві, працював конторщиком, помічником землеміра, був вільним слухачем у Московському університеті. Серйозно зайнявся математикою, переклав російською мовою одну з основних робіт видатного французького математика А. ПУАНКАРЕ. Але оскільки здобуття вищої освіти в Росії для нього після виключення з МВТУ стало неможливим, у 1904 р. він виїхав за кордон, навчався в Геттінгенському, а потім в Базельському університеті. Його випускна дисертація була високо оцінена і після доопрацювання видана окремою працею.
Згодом молодого вченого призначили начальником акустичної лабораторії при Державному (потім Всесоюзному) експериментальному електротехнічному інституті. З цього часу почалися фундаментальні дослідження Миколи Андрєєва в галузі акустики. Одночасно він викладав у Московському державному університеті, згодом став керівником робіт в області фізичної та технічної акустики в СРСР, де домігся видатних результатів.
Мінних справ майстер
Микола Андрєєв керував роботами по створенню акустичних тралів для боротьби з неконтактними акустичними мінами, брав участь у випробуваннях цих тралів у бойових умовах на Чорному морі. Розроблені в найкоротші терміни, ці трали були поставлені на озброєння радянського ВМФ в 1942 р.
У роки Першої світової війни Микола Андрєєв працював над створенням протигазів і приладів для вимірювання кількості отруйних газів в повітрі
Через кілька років він вже завідував акустичною лабораторією Фізичного інституту ім. Лебедєва АН СРСР. Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Уфі, а також організував кілька науково-технічних груп, які працювали під його керівництвом на діючих флотах (Чорноморському, Балтійському, Каспійському).
Згодом – вже професор Всесоюзного заочного енергетичного інституту. Добився створення на базі очолюваної ним лабораторії Акустичного інституту АН СРСР. За його пропозицією керівником інституту став його учень Л.БРЕХОВСЬКИХ, а сам Андрєєв завідував лабораторією фізико-акустичних досліджень Акустичного інституту АН СРСР. Став членом Міжнародної акустичної комісії.
Визнаний світом
Наш земляк був автором багатьох наукових праць з фізичної та технічної акустики. Створив радянську наукову школу акустиків, яка під безпосереднім його керівництвом розробила теорію поширення звуку в рухомому середовищі, розв’язував проблеми поширення акустичних коливань в атмосферному та водному середовищах, проблеми архітектурної акустики, електроакустичної апаратури. Важливими є роботи з вивчення шуму літака, з фізичних основ акустики музичних інструментів.
Його називали творцем вітчизняної школи акустики і гідроакустики. За видатні заслуги в розвитку радянської науки і в зв’язку з 90-річчям від дня народження академіку Миколі Андрєєву надати звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот» (нагороди були вручені до смерті вченого).
Отримав він і міжнародне визнання: іноземний член Польської Академії наук (1964), почесний доктор Базельського університету (Швейцарія, 1964), Технічного університету в Дрездені (НДР, 1964), Вищої технічної школи в Дрездені (НДР, 1959).
Микола Андрєєв відомий також як педагог та популяризатор наукових знань. Він заснував і редагував науково-популярний журнал «Іскра», був головним редактором «Акустического журнала» АН СРСР.
Жив уродженець Недригайлівщини у Москві. Помер 31 грудня 1970 р. Похований в Москві на Новодівичому кладовищі.
Андрєєв Микола Миколайович (1880 – 1970) – фізик, один із засновників сучасної акустики, член-кореспондент (1933), академік (1953) АН СРСР, іноземний член Польської АН(1955). У 1940-1953 р. р. – завідувач Акустичної лабораторії Фізичного інституту імені П. М. Лебедєва АН СРСР, а з 1954 р. – завідувач відділом Акустичного інституту АН СРСР (створеного на базі Акустичної лабораторії Фізичного інституту). Герой Соціалістичної праці. Нагороджений чотирма орденами Леніна.