У Сум есть повод для гордости – волонтеры и артиллеристы (фото)

Вести с передовой: волонтер из Сум Андрей Букин вернулся из очередной гуманитарной экспедиции. Вот его рассказ об этом.

Вночі наше місто дуже тихе. Коли перестають їздить автомобілі і вештатись молодь по закуткам, місто стає таким тихим, що можна почути за пів кварталу, якийсь рух чи шум. Здавалося б така дрібниця, просто звуки чи навпаки відсутність звуку, а це величезний показник. Це місто мирне, воно спокійне, вночі мешканці тихенько сплять в своїх оселях, переживаючи лише за робочі проблеми наступного дня. У той час як я сідав в автомобіль, у місті Щастя тривав запеклий бій, який вже точився декілька годин.
З розповідей солдата.
Місто в ночі схоже на роздовбаний мурашник. І не зважаючи на те, що кожний підрозділ знає свої функції та місце утримання (ділянка, клаптик землі, укрепрайон), це схоже на хаос. Таке враження що місто, як той перевертень – оживає тільки вночі. Нестерпний шум від постійно працюючої артилерії, не можна ні з чим порівняти – це звуки, які люди не мали б чути ніколи. Звичайно, що вуличне освітлення не працює, але вогневі «карандаші» освітлюють небо своїми реактивними хвостами. За декілька годин вже не розумієш, це день чи ніч. Все стає змазаним. Постійні залпи з різних сторін, і ти не усвідомлюєш, де наші де ворожі. Спочатку до цього не можеш звикнути, голова йде кругом, серце б’ється так, що здається кров ось-ось хлине з вух. Але з часом організм пристосовується до таких умов і навіть більше, починаєш шукати переваги у зареві від цих клятих смертоносних «карандашів». Та ніч була особлива, терористи як ніколи до цього, близько підійшли у лобовому зіткненні. Черги автоматів, підствольники – стрілянина з різни х боків. Незрозуміло де беруться сили на відбиття таких потужних та масових атак терористів. Це без перебільшень схоже на пекло, якщо мене хтось запитає як має виглядати пекло, я точно знаю – це нічний бій у Щасті.
На Купянськ страшна дорога, вона і до війни була не досить гарною, а за останній рік перетворилась в битий шлях. Ми вирішили прокласти новий маршрут і спробувати іншу дорогу, нехай трішки довшу але ж шанси на те, що дорожнє покриття буде кращим були значними. І в той момент, коли я звертав з траси на ще не випробуваний маршрут, наші артилеристи маневруючи, підконтрольними нам територіями, виконували бойову задачу. Їхні «карандаші» лягали строго в задану точку на карті. По нашим даним, вони вчора впорались з нелегким бойовим завданням і суттєво допомогли нашій піхоті у захисті останнього блокпосту за Щастям. Нажаль, багато грифів секретності і описувати їхню роботу просто заборонено, але я хочу щоб сумчани пишалися своїми синами, які гідно виборюють Соборність нашої країни.
На ранок пішов сніг. Це лопатий, густий снігопад закривав дорожне покриття і результати нічного бою в Щасті. До нас знову вертається зима, в ній багато мінусів і воювати взимку на багато складніше, але це прекрасна пора року, яка скрашує всі недоліки які наробили люди своєю присутністю на цієї землі.
Надзвичайно красиві пейзажі розгортаються на світанку. І якщо зупинитись на хвилинку, вийти подихати повітрям і обернутися навколо, то ніколи не можеш собі представити, що десь там менше кілометра попереду йде справжня війна, війна за Соборність і цілісність України.
Так склалося, що ми попали в період тиші в місті Щастя і навіть доїхали до перших блокпостів, що приймали вночі непрошених гостей, там достатня кількість сумчан і нам треба було передати їм індивідуальні передачі. Там ми довідалися багато про ніч «нашої дороги новим маршрутом».
З ранку прилетів снаряд в бліндаж, Слава Богу всі уціліли, бо були на ранковій нараді, але у хлопців погоріли речі. Я все розумію, там накази, постанови, рішення… але ж тут війна, як після такого можна відмовити солдату у видачі нової форми. Мені інколи здається шо керівництво на стільки затуркано, пересуванням фігурок на шаховій дошці, що їм не має діла до справ звичайних солдатів. Те саме стосується артилеристів. Як можна їх зараз не забезпечувати необхідними запчастинами, антифрізом, патрубками, ключами… на них тримається величезна відповідальність по обороні і прикриттю піхоти, і не дивлячись ні на що такий стан справ продовжує бути присутнім до сьогоднішнього дня. З нагальних потреб хлопці-артилеристи просять запчастини, піхота просить камуфляж, оптику.
Вдень Щастя схоже на місто привид, на вулицях не має людей, воно зовні все ціле, але живої людини на вулиці ми не побачили. Де-не-де можна побачити у кутках хлопців в камуфляжах, які готують собі сніданок за допомогою відкритого вогню.
Снігопад зробив свою справу, дорога перетворилась в суцільний каток і ми потихеньку подрифтували додому. Як тільки перетнули кордон Луганської та Харківської області з’явилося повідомлення від наших друзів, що обстріли Щастя поновилися. Хлопці жартують, що ви частіше приїздіть, бо коли ви в місті нас не обстрілюють Смайлик «wink»
P.S. На одній з автозаправок, мій напарник дав дві гривні заправщику, щоб останній протер вікно. І поки водій ходив до каси і розраховувався за дизпаливо, я спостерігав, як чоловік працював. Це здоровий чоловік, повіку – за сорок і він за дві гривні, витратив 10 хвилин свого часу, витираючи фари і скло в автомобілі. Це виглядало жалюгідно. Я б зрозумів, як би це був студент, який підробляє, але ж не здоровий мужик… Ми вільна нація, але безробіття і шалені ціни в магазинах, змушують здорових чоловіків, ось так заробляти собі на хліб.