Триголовий майдан

Мені майже 77 років. Я – активіст Майдану. Став ним в той момент, коли побачив по телевізору, як істоти у формі «Беркута» по звірячому б’ють кийками молодих хлопців, що лежать в Києві на Майдані. Вже наступним ранком я стояв на варті біля «Ялинки» Майдану разом з товаришами – ветеранами: на нас були накидки «ветерани – з народом». З того моменту я кожен день віддавав «Майдану» – в Києві чи у Сумах. Пройшов рік «Революції гідності». І от перемога: Януковича нема, втік у Росію, влада, здається, змінилась. Починаємо нове життя. Про що я особисто мріяв? Перш за все, я бачив наш, сумський «Майдан» святковим, сяючим, співаючим і танцюючим – місцем народних свят, зустрічей людей з керівництвом міста і області. Я почав робити практично для цього все, що в межах моїх можливостей і здібностей.

Та… « не так сталось, як гадалось». На сьогодні наш сумський «Майдан» розколотий як мінімум на три ворогуючі між собою групи людей. Всі мої намагання знайти шляхи до порозуміння, до примирення між ними виявились марними. Лідери цих груп мають безліч переконливих аргументів своєї правоти і слухати не хочуть протилежну сторону «кто не с нами, тот против нас» (та як це миритись, як це домовлятись? З ким? Він же – ворог!…). Ворогів, кажуть, треба знищувати. Тобто починається поки що словесна громадянська війна – боротьба на знищення. І той, хто закликає до миру, сприймається як зрадник, як ворог. Це я ТАК за останні два місяці відчув на собі!… що не бажаю нікому. Справа в тому, що всі лідери цих угрупувань – мої друзі, але переконати їх – марне діло. Ви пробували сьогодні переконати москвича чи росіянина-«патріота Росії» в правоті української справи? Так отож. Люди просто не чують і чути не хочуть.

Я навмисне не згадую тут ніяких прізвищ і назв організацій – це тільки викличе нову хвилю звинувачень, озлобленості. Моя мета – виявити причини, дати привід замислитись над ситуацією і зробити висновки. Бо життя – школа душі. Маємо вчитись.

Як на моє переконання, основна причина цього всього – особисті егоїстичні амбіції лідерів. Один «спить і бачить» себе головним очільником області (про що відкрито і офіційно декларував), інший – головним прокурором. Третій – головним політичним лідером «Майдану». І, що цікаво – в тій чи іншій мірі проявляють певні диктаторські риси, ніхто з них не має досвіду керівництва великими колективами людей. Вони, очевидно, не знають, що справжній керівник колективу – не наглядач, який дає команди і контролює їх виконання, а «батько», чутливий диригент, який гуртує колектив, енергетизує його на виконання спільних цілей. І те, що шлях до «високої посади» довгий і тернистий (як і до всякої справжньої майстерності). Але ж «революція» – це така класна можливість вискочити зразу «з грязі та в князі»… І, борючись «за чистоту рядов», «за ідеали революції», забувають, що головне – Україна. Головне сьогодні – допомога бійцям, які в окопах, під градом вогню, що не можна в цей час «чубитись», доводячи свою правоту.

Починаємо новий етап розвитку українського суспільства. І починати його треба, як на мій погляд, перш за все не з кулуарних перемовин і налаштувань одних проти інших, а з чистоти дій і помислів, з прозорості всіх громадських дій, зі згуртування суспільства, а не з протистояння. Чи не так, друзі?

Голова Сумської ветеранської організації СОВ Майборода В.В.