Історія сумського архіву і його сьогодення

Система зберігання інформації стала формуватися одночасно з формуванням системи ділової писемності. Збереження інформації стає системним в результаті оцінки документів. З появою перших документів, відомості про які йдуть до Х ст., з’являється і потреба в тих хто зберігає ці документи. Такою особою був ларник, що підтверджував достовірність цього документу і забезпечував його збереження.

Мені археолог Сумського краєзнавчого музею Бєлінська казала, що в Києві знайшли документ, де зафіксована належність наших земель певному київському князю. Першими архівними документами можна вважати і літописи в яких розповідається про події на теренах нашого краю.

Були певні відомості про належність наших земель Литовсько-Руським князям. Значно більше відомостей ми мали, коли наші землі увійшли до складу Речі Посполитої. Відомо, що найбільшими власниками тут були Ярема Вишневецький і Немирич. Значну роль відіграли мапи складені Бопланом, де показана і територія нашого краю. В Московській державі діяв Помісний, Розрядний, Посольський накази. При наказах діяли столи.

З колонізацією наших земель Московською державою на наші землі поширюється і дія державних закладів – наказів, система збереження документів, їх облік і використання значно покращилися.

У центральному державному історичному архіві України сконцентровані архіви, що висвітлюють історію нашої держави з періоду входження до складу Литви і Польщі (ХVІ – ХVІІІ), Росії з ХVІІ ст. до 1917 р. Важливе місце займають фонди Гетьманщини і Намісництва.

Сумський козацький полк мав стосунки з царською владою через Белгородський стіл. Військова влада належала полковнику, а адміністративна Белгородському воєводі. В місці існували дві канцелярії: полкова і воєводська. Всі матеріали збиралися і накопичувалися в Белгородському столі. Найбільш цінні відсилалися столом до Москви. Там вони з часом і загинули від неналежного зберігання, мишей, пожеж.

Багато документів зберігалося в родині Кондратьевих, бо вони свідчили за придбані або подаровані маєтності і спадкоємців. Цей архів вцілів. 16 липня 1712 р. в Росії був створений перший державний архів Сенату. Вводилася спеціальна посада архіваріуса, але тільки у 1824 р. був створений перший історичний архів Росії. Його штат складався з 6 співробітників і мав власну печатку. Керівником архіву був асесор Курбатов.

З 1728 року за наказом Сенату починають утворюватися губернські архіви і архіви місцевого самоврядування. За матеріальної скрути міста Суми всі архівні матеріали відсилалися до Харкова. Для архівів будувалися цегляні будинки з залізними решітками. Винос документів заборонявся. Закон ,,Учреждение губернских правлений, 1845 р. вимагав зберігати справи згідно з датою реєстрації документу. Тепер це називається принципом систематизації за походженням.

Велику роль в систематизації і обробці архівних матеріалів належить статистичним губернським комітетам, які видавали статистичні збірники, що отримали назву календарі. В Харківській губернії видавався ,,Харківський календар”. На жаль у нас в архіві тільки один. Мені доводилося їздити в Харківську бібліотеку ім. Короленко, відділ україніки і там виписувати з календаря Сумський повіт. Тепер це все є на цифрових носіях.

Початок систематичної роботи по опису і збиранню архівних матеріалів пов’язаний зі створенням статистичного комітету Сумського повіту.

Статистичний комітет був створений 22 квітня 1879 р. Його становлення йшло з певними потугами, бо по великому рахунку, ні селяни, ні поміщики і промисловці в його діяльності були не зацікавлені.

Більш організована діяльність статистичного комітету починається тільки з 1882 р.

У 1886 р. був побудований власний будинок Сумського повітового земства, і тоді ж була створена земська бібліотека, де накопичувалися архівні матеріали. Основою цього архіву стали матеріали статистичного комітету і випуски ,,Журналів повітового земства”, але вже через 5 років для архівних матеріалів виділили окрему кімнату. Керувала архівом Управа в особі її секретаря. На початку ХХ ст. постало питання виселення з будинку земства Олександрівського банку, бо не вистачало місця для архіву. Значний вклад в роботу архіву земства зробив М. А. Городенський. Він до 25-ї річниці Сумського земства підготував ,,Збірник постанов Сумських Земських Зборів”. Земський архів діяв і при радянській владі, бо територіально Сумський повіт проіснував до 1925 р.

Спробу створення української державної системи архівної справи прийнято відносити до часів Центральної Ради. Ним став Бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх (з 9 січня 1918 р. – Народного міністерства освіти УНР). З грудня 1917 і по квітень 1918 р. його очолював Грушевський. Планувалося створення національного архіву, проведення широкої видавничої програми, заснування археологічної комісії, повернення історичних документів з Росії.

Створений в квітні 1918 р. архівно-книжний-бібліотечній відділ Головного управління у справі мистецтв і національної культури Міністерства народної освіти, який очолив В. Л. Модзалевський (квітень 1918 р. – січень 1919 р.) став втілювати в життя принципи архівної реформи. Вводилася державна власність на архівні справи і централізація архівів з підпорядкуванням архівних комісій на місцях, створювалися професійні учбові заклади.

Першим державним архівним органом стала створена в січні 1919 р. в Харкові Архівно-бібліотечна секція (керівник Барвінський). В липні 1919 р. було створене Головне управління архівними справами.

У вересні 1921 р. на базі Архівного відділу ВУКОПИС було створене Головне управління при Народному комісаріаті освіти УРСР (завідуючий Скрипник). Головна задача Головархіву і його місцевих органів полягала в обліку і вилученню документів, що не підлягали збереженню і відправкою їх на паперові фабрики. Надання організаціям і приватним особам довідок. Це був перший удар по архівам. Це те, що зробили комуністи на початку 90-х років, коли їх влада скінчилася, це те що робить сьогодні тихою сапою арматурниця Ольга Гінзбург.

В січні 1922 р. створюються (я вважаю, що тільки міняють назву) губернські архівні управління. Тут я знову звертаю вашу увагу на те, що при повітах ще ніхто не забирав архів. В січні 1923 р. був створений Укрцентархів при Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету.

Зміни в адміністративному розподілі України обумовили перебудову в архівній справі. В листопаді 1925 року ВУЦВК и РНК УСРС затвердили нове положення про Центральне архівне управління УРСР згідно з яким ліквідувалося 9 губернських і утворювалося 40 окружних архівних управлінь.

Ось звідціля і вважають, що почалася історія ДАСО. Звичайно, що це повна дурниця. Якщо область створена у 1939, то не міг обласний архів бути створений у 1925 р., бо він був окружним, а не обласним. Тоді і я маю право сказати, що батьком обласного архіву був повітовий архів. Сумський повіт включав в себе сучасні Білопільський і Сумський райони. І був по своєму промисловому виробництву другим у Харківській губернії. У нас вся історія перекручена. Божевільні дати заснування газет, театру, радіо і т. д.

Сумське окружне архівне управління розмістилося в тому ж таки приміщенні повітового земства і тільки в другому півріччі було віддано в користування двоповерховий будинок монастиря по Роменській вулиці, площа якого складала 1043 кв. м.

Штат складався з 4-х чоловік. Вини займалися виявленням волосних архівів, ліквідованих підприємств, утворенням газетного фонду і утилізацією документів. Ніяких інструкцій або критеріїв на утилізацію не існувало. Основний принцип, яким користувалися архівісти, був класовий. Неважко уявити скільки знищили документів, бо паперу в країні не вистачало і треба була сировина для паперових фабрик. Я бачив сотні архівних документів радянської влади написаних на зворотних сторінках старих архівних документів. Багато документів пішло на самокрутки і розпалювання печей під час паливної кризи з 1917- 1919 років. На 1929 р. архів мав 162 фонди.

З 1930 р. Сталін розпочинає нову територіальну реформу, а архів отримує статус міського архіву.

1 березня 1932 р. архів перетворили в науково-дослідницьку установу (Сумський державний історичній архів). Сьогодні у дослідників мрія про такий архів. Ми бажаємо відділити науково-історичну частину від того хламідника в який сьогодні перетворені архіви. Вони мусять працювати або при наукових бібліотеках, або при вищій школі, бо сьогоднішній стан відносин між дослідниками і дирекцією ДАСО – постійна війна за право працювати в архіві. Ну, не може керувати такою установою учитель фізкультури.

У зв’язку з масовим терором розв’язаним Сталіним і пошуком ворогів народу серед колишніх власників заводів, купців, непманів, іноземців широко використовуються архівні матеріали, а самі архіви становляться складовими системи НКВС. 2 квітня 1939 р. Сумський архів перейшов у підпорядкування Сумського обласного управління НКВС. У 1941 р. архів втрачає назву історичного і стає просто державним архівом Сумської області. Ось ще один привід з чого почати відлік історії архіву. Архіви Глухова, Конотопа, Ромнів перетворюються на його філіали. От і свято ДАСО треба приурочити до 1 квітня 1941 року, коли це сталося. З початком війни починається підготовка архіву до евакуації. Офіційна точка зору, що було відправлено 246 фондів радянського періоду, а також документи спецзбереження в місто Алла Актюбенської області, Казахстан. Архівні матеріали Конотопського і Роменського філіалів не були евакуйовані у зв’язку з наближенням фронту. Ну, а тепер інша точка зору. З сумського архіву вивезли тільки партійний архів. Знищення Глухівського архіву приписують німцям, що ніби він був в єврейській синагозі от його і знищили. Німці не були зацікавлені в знищенні архіву. Місцеві кажуть, що це зробила якась єврейка з архіву перед вступом німців, а сама втекла з відступаючими радянськими військами.

Я працював в 27 школі зі Стригуновим. Він викладав в школі математику. У 1941 році йому було 13 років, і мешкав він на вулиці Кірова за два номера від управління НКВС. Коли наші війська відступили, то 4 дні ще не було німців. Населення тягло все, що було під силу. Він ходив до будинку НКВС, де населення з Над’ярної і Кірова з цього управління тягли меблі, ящики, документи на розпалку печей. Він теж взяв декілька ящиків з картотеки. Він розповідав, що на полу лежало стільки документів, що він іноді провалювався по пояс. Внизу стояли сейфи з виламаними дверима, але там крім паперів теж нічого не було. Після перегляду документів службою безпеки СД (її випадково називають гестапо, бо гестапо діяло тільки на території самої Німеччини) папери перевезли до приміщення архіву. Архів діяв при міській управі. Окупаційна газета ,,Сумський вісник” критикувала роботу цього архіву, бо там працювали не професіонали. Документи були звалені в одну купу і їх ніхто не розбирав. Відмічали добру роботу Роменського відділення архіву. Під час війни церкви і монастирі повертали віруючим. Стояло питання повернення і приміщення архіву релігійній громаді, і тому нове приміщення під архів було надано окупаційною міською управою по вул. Лебединській (Кірова).

Після звільнення у жовтні 1943 р. було зібрано 45 фондів з 1905 справами. Це офіційна точка зору. Те, що зібрав окупаційний архів було знову повернуте. Німці нічого з архіву не забрали, бо їм було не до того. Зразу після визволення почалася люстрація населення. Ось ці справи і пішли до архіву. Всі підприємства, які не були зруйновна при відступу радянських військ, працювали при окупації, а от запустити підприємства зразу після окупації радянській владі було важко, бо весь транспорт і сировинні ресурси були забрані для армії. Населення тижнями сиділо без хліба, а при окупації видавали від 500 до 100 гр. на людину. Я знаю фонди в яких є документи з підприємств, що працювали під час окупації, і скажу, що туди потрапило не більше 10%.

Садиба, де був будинок архіву по вулиці Кірова, до революції належав сину Василя Петровича Радіонов, а Василь Петрович був першим друкарем в м. Суми. Зараз на тому місці будинок театру.

Тільки у 1960 році архіви були виведені з підпорядкування управлінням внутрішніх справ.

У 1969 році архів отримав нове приміщення по вул. Садовій.

В наступні роки архів передавали то обласній раді, то до адміністрації президента, але від цього нічого не змінювалося. З кожним роком ставало дослідникам працювати все важче.

Директори архіву

Директорами архіву були: І. В. Котляров (1925), А. Ф. Васильковський (1931), Н. Савчук (1931), А. Т. Овчаренко (1932), О. Р. Горбер (1935), Романенко (1939), М. Г. Горбатенко (1943), Н. П. Авреліанова (1945), Д. А. Гашиський (1950), Г.Ф. Казанцева. Я почав працювати в архіві, коли директором Була Л. Я. Заїка. Я вчився з нею в одній групі в педагогічному інституті. В читальному залі працювала Олена Василівна, колишній працівник партійного архіву. Іноді в залі було по 20 чоловік і всіх вона забезпечувала архівними матеріалами. Ось тоді я і зібрав основну кількість матеріалів для моїх книжок. Наступним директором був Іванущенко.

,,Главного архивариуса Сумщины уволили не из-за Голодомора», – Госкомархив Председатель Государственного комитета архивов Украины Ольга Гинзбург заявляет, что увольнение директор госархива Сумской области, историка Геннадия Иванущенко не связано с его научной деятельностью. «Геннадий Иванущенко плохой хозяйственник. Из 26 областных и 11 центральных архивов Украины он единственный, кто пренебрегал помощью с нашей стороны. Мы выделяли деньги на нужды архива, и только Сумская область игнорировала все предложения. Я лично встречалась с Геннадием Николаевичем, критиковала его, уговаривала начать работать, но все безрезультатно», – заявила Ольга Гинзбург. По ее словам, исследование историком политических репрессий, Голодомора 1932-1933 годов и освободительного движения никак не повлияло на решение о его увольнении. «Исследованием Голодомора занимались руководители всех украинских архивов, так как это направление на уровне государственной политики тогда было приоритетным для нас, – отмечает председатель Государственного комитета архивов Украины. – Следует признать, что Геннадий Иванущенко не был лучшим на этом поприще. Безусловной его заслугой является оцифровка 57 тысяч актовых записей о смерти людей от Голодомора 1932-1933 годов на Сумщине. Это, пожалуй, единственное, что он сделал», – подчеркнула Гинзбург. Чиновница убеждена, что, «прикрываясь политикой», Геннадий Иванущенко попытался заработать себе авторитет, который ему не удалось завоевать на должности директора Государственного архива Сумской области: «Квалифицированный архивист для нас на вес золота. Мы ни единого специалиста по Украине не уволили с должности. Иванущенко не смог работать – ухватился за политику».

Звичайно, що це було абсурдне звинувачення. Архів завжди недофінансовувався, а при Януковичі його поставили на межу виживання. При Іванущенко архів випускав науковий журнал, було видано багато книжок. Я хочу порівняти творчий доробок арматурниці Гінзбург і історика Іванущенка, а можна порівняти з творчим доробкам фізрука Артюха. Реальною причиною звільнення була тимчасова відмова в прийнятті документів з управління юстиції, бо треба було звільнити місце від інших документів, а головне, що треба було влаштувати на роботу фізрука Артюха, члена партії регіонів. Після звільнення Іванущенко займався архівами діаспори в Англії, зараз – в Канаді. Він постійно спілкується з архівними працівниками цих країн, підвищує свій професійний рівень. Він стає спеціалістом світового рівня. Ким стане Гінзбург і Артюх після зміни влади? Хіба їм є місце в архівній службі? Єдине, що мені не подобалося, що не Іванущенко керував архівом, а працівники архіву керували Іванущенком.

Директор ДАСО фізрук Артюх і трагедія дослідництва

З призначенням директором архіву Артюха доступ до архівних матеріалів був обмежений через недостатнє фінансування владою дебілів і бандитів Януковича. Більшість дослідників припинила свою роботу. Це можна чудово прослідкувати по журналу реєстрації дослідників. Ну, а ті хто не захотіли припиняти свою роботу, такі як я, ведуть постійну війну за право працювати в архіві. Не тільки в мене, але і в інших дослідників зібралися стоси цієї переписки. 12 грудня мені знову заявили, що мені відмовлено у відвідуванні читального залу архіву, бо зал переповнений. Я запропонував завідуючій залом Іні Павлівні показати мені кількість відвідувачів на понеділок, але вона відмовилася. Так було декілька раз. Вона посилала мене до директора. Я послався на закон, а директор не є законом. Це вже традиція влаштовувати собі канікули перед святом Дня архівіста, а потім його продовжувати до середини січня. Інша мертва зона наступає літом, коли починаються відпустки. Реально ви можете працювати не більше 4 місяців, бо навіть, коли ви працюєте в архіві ви мусите за два місяці записатися. Все це частина того безладу, який створила влада від партії Януковича.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

 

Діє заборона на фотографування архівних матеріалів, або видача на цифрові носії документів. Подивіться на закон. Цей закон дозволяє, але у Артюха свої закони, або дебільні підзаконні акти. Розцінки на отримання копій документів божевільні. Я ніколи не писав свої книжки для себе. Всіма ними користуються в університетах. Я їх видавав за рахунок економії на свою жалюгідну пенсію. Це не просто книжки. Це історія рідного краю. Це зібрані в єдиний блок архівні матеріали, які вставлені у відомості статистичних збірників Російської імперії. Це цілісна картина історії нашого краю. Якщо ви не здібні це зробити, то не заважайте тим хто робить цю роботу за вас. Архів зацікавленій тільки в статистичній звітності за свою роботу. Скільки було відвідувачів, скільки використано документів, але живої плідної роботи немає. Я вже не раз подавав ідею розділення архіву на два: історичній і сучасний, але у відповідях сказали, що це не можливо. Вони не знають просто історію архівної справи.

Працівники архіву теж відчувають постійний тиск. Спочатку був понижений в посаді заступник директора, а потім йому запропонували забиратися геть. Якою радістю світилися очі Покідченко, коли вона нарешті дочекалася пенсії. Вона вважала для себе святом більше не бути підлеглою у Артюха.

Про арматурницю Гінзбург

Сьогодні архівну службу України очолює арматурниця Гінзбург.

Вы только посмотрите: в соответствии с официальной биографией, Ольга Гинзбург закончила Сумской филиал Харьковского политехнического института (1981), инженер-механик, специальность – “Технология машиностроения”.

В 1968-72 годах – ученица Конотопского индустриально-педагогического техникума, в 1972-75 годах – рабочая, техник-конструктор завода “Светотехник” в городе Лихославль Тверськой области, в 1975-87 годах – техник-конструктор, инженер-конструктор, секретарь парткома, Конотопский арматурный завод, в 1989-98 годах – заместитель директора ОАО “Конотопский арматурный завод”.

Арматурниця Гінзбург видала купу підзаконних актів, що суперечать не тільки Конституції, але і законам, що гарантують право користуватися архівами. Вона присвоїла собі право цензора. Не наукові ради вишів, не Вища кваліфікаційна комісія, а вона арматурниця Гінзбург буде визначати чи вірно ви використали архівні матеріали. Таке уявлення, що здоровий глузд покинув арматурницю. Її професійні знання дуже були б в нагоді на пункті прийому металобрухту для печей Рената Ахметова.

Гінзбург каже, що архіви політичних партій повинні залишатися в Україні. Вона не має ніякого уявлення про реальний стан можливостей архівів. Вони переповнені. Документи приймати нікуди. Можливо, що партія регіонів і здасть, але національно-патріотичні партії віддадуть свої архіви за кордон. Мені часто доводилося звертатися до обласної адміністрації, бо Артюх блокував мою роботу в архіві. Звертався я і до Януковича. Від Януковича пересилали до Гінзбург, а там якась десята шестірка, на основі божевільної відповіді від Артюха, давала дублікат цього божевілля. Ось так сьогодні працює архівна служба України. Я не знаю на вагу якого золота буде оцінена видатна арматурниця-архівіст Гінзбург. Період її керівництва архівною службою України увійде в історію, як період трагедії архівів.

Не краще працюють і галузеві архіви СБУ і МВС. Там теж не люблять дослідників. Переважна більшість матеріалів відкривається тільки після 75 років зберігання, але і тоді найбільш резонансні потихеньку списують. Мені легше знайти матеріали у відкритих публікаціях в Росії ніж отримати ці відомості для книжки з архіву СБУ в Сумській області. Так сталося, коли я хотів дослідити історію створення дивізії вермахту ,,Суми”. Все вийшло навпаки. Після публікації моїх книжок з цим матеріалом значна частина архіву цієї дивізії була відправлена до Києва. Загалом тема колабораціонізму не розкрита і не вивчена. В партизанах на Сумщині було 700 чоловік, а в дивізіях ,,Суми”, ,,Десна”, поліції, українському національному війську – більше 30 тисяч. В підвалах ДАСО дуже багато справ на поліцаїв, але все це мертве зберігання. Доступу до нього немає, бо правда вбивча.

24 грудня в Україні відзначається День працівників архівних установ. Це свято було встановлене 30 жовтня в 1998 р. відповідно до Указу Президента України. Я вітаю сумлінних працівників архіву, що за свою жалюгідну зарплату, допомагають дослідникам відновлювати і зберігати історію рідного краю з їх професійним святом. Я вітаю зі святом в далекій Канаді Іванущенко і надіюсь на його повернення на посаду директора ДАСО.

Тиждень тому в архіві заявилися з газети ,,Сумщина” з метою написати статтю для Дня працівника архівних установ. Всі працівники забігали, почали з підвалу таскати справи, сам Артюх наглядав за цим процесом. Зняли все, що захотіли. Ні тобі попередньої заявки, ні реєстрації документу на видачу і використання. Суцільні порушення інструкцій обігу архівних документів. Все для ,,Сумщини”. А який авторитет у цієї газети? В той же час журналісти з ,,Панорами”, ,,Данкору” йдуть до архіву на загальних засадах. Навіть наукові працівника краєзнавчого музею скаржилися на неможливість працювати в архіві. Ну, що ж у вас є чудова нагода порівняти те, що напише ,,Сумщина” про ДАСО, і те що написав я.