Мазепи слід

Від Алёна Касаткина 21.08.2008

Кого знайшов і що втратив гетьман України на Сумщині

Олександр Грінка

Постать Івана МАЗЕПИ — одна з найзагадковіших в українській історії. Гетьмана любили і ненавиділи, поважали і побоювались, цінували і остерігались, прославляли і оббріхували і в часи його кермування, і у наступні десятиліття та століття.

Іванові Мазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя — створити незалежну українську державу. Але те, що він наважився поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом нащадкам.
Ми ж, не заглиблюючись в непересічні особистісні риси Івана Мазепи, розповімо про те, що пов’язувало його з нинішньою Сумщиною, який слід він залишив тут і як сприймало його ідеї місцеве населення.

Мазепа і слобідські полки

Іван Мазепа, ставши гетьманом, отримав 19654 двори, у яких мешкало понад 100 тис. селян. Вони розміщувалися у 72 селах, слободах Прилуцького, Чернігівського, Ніжинського полків, куди входила і Кролевецька сотня. У 1699 р. Іван Мазепа купив у російських поміщиків землі і у Рильському повіті, заснувавши там кільканадцять слобід, сіл.
Лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління Мазепи. Фінансові внески робив гетьман для оздоблення і ремонтів монастирів та соборів на території Сумщини, зокрема Глухівщини.

На Курщині під Рильськом є села Іванівське, Степановка та Мазеповка, у назвах яких зафіксовано ім.’я ,по батькові та прізвище їхнього засновника

В 1708 р. гетьман уклав таємну угоду з Карлом ХІІ, в якій певна увага приділялася слобідським козацьким полкам. Згідно деяких статтей українсько-шведського договору, гетьман мав приєднатися до королівського походу на Москву «зі слободськими й дінськими козаками», а також поставляти провіант шведському війську «з України та Слобідщини, найбільш родючих у всьому світі».Та планам Мазепи не судилося здійснитися. До змови проти нього, окрім його найближчого оточення, залучається й слобідська старшина в особі охтирського полковника Федора ПЕРЕХРЕСТА.
Здобувач наукового ступеню Інституту історії України Національної Академії Наук сумчанин Олег КОРНІЄНКО говорить, що Слобідська Україна завжди була притулком для різного типу опозиціонерів до гетьманської влади. Тут переховувалися в першу чергу ті, хто орієнтувався в своїй діяльності на Москву. Однак про безумовну підтримку царату з боку слобідських урядовців не можна твердити однозначно. «Кондратьєви перебували у добрих стосунках також зі стародубським полковником Іваном СКОРОПАДСЬКИМ та миргородським Данилом АПОСТОЛОМ, які на початку виступу Мазепи були його прихильниками. Родичка Скоропадського Олена Михайлівна була одружена з Андрієм Гарасимовичем Кондратьєвим. Іван Кондратьєв доводився Апостолу племінником (напевно, онучатим), якого пізніше він протегував щодо сумського полковництва. Чимало родичів сумської старшини були прибічниками Мазепи -це шваґер полковника Кондратьєва лубенський полковник Дмитро ЗЕЛЕНСЬКИЙ, син білопільського сотника КУКОЛЯ Федір, що служив писарем при гетьманській канцелярії та був у таборі Карла ХІІ»,- розповідає Олег.
Антишведські та антигетьманські настрої в середовищі сумського козацтва суттєво поглибилися лише взимку 1708–1709 рр. з огляду на каральні шведські експедиції та масові репресивні заходи, що здійснювалися московською стороною проти мазепинців власне на полкових землях.

Відголоски Батуринської трагедії

Жорстка й кровопролитна оборона гетьманської столиці тривала з 24 жовтня по 2 листопада 1708 р. Лише завдяки зраднику Івану НОСУ, який показав таємний хід у місто, фортецю було захоплено. «Батурин уничтожить весь без остатка, да так, чтоб содрогнулась вся Європа!» — ці слова, що приписуються Петру І, справдились на всі сто відсотків: Квітуче місто було дощенту знищене і спалене, а по Сейму ще довго плили трупи мирних батуринських мешканців. Загальна кількість українських жертв за даними різних джерел становила 11–12,5 тис. осіб..
Відгомін батуринської різанини докотився й до Сумського полку. Захоплений в полон 2 листопада 1708 р. ґенеральний гарматний осавул Фрідріх КЕНІГСЕК, один з керівників героїчної оборони Батурина, помер від ран по дорозі до царської ставки. Але йому й після смерті не дали спокою: спочатку тіло колесували в Конотопі, а потім його голову з виколотими очима «на столп каменном також на шпицу желізную воткнено» в Сумах. Таким чином московська влада намагалася залякати населення та запобігти можливим проявам лояльності до «зрадників»

Мазепина гора і роменський погром

В 1708–1709 рр. активну допомогу шведам надавали роменці, що зберегли вірність гетьману Мазепі. Та ця допомога часто-густо виявлялася в акціях проти своїх же братів-українців. Князь Дмитро ГОЛІЦИН пізніше писав: «Грицько, сотник Роменский с шведами непрестанно набеги чинили и города разоряли, а именно местечко Смелое и город Недригайлов и два села Сумского полку разорили». Філарет (ГУМІЛЄВСЬКИЙ) відзначає, що в XIX ст. за р. Сулою, на горі, на відстані однієї версти від Недригайлова, ще зберігалися рештки укріплення, що належало колишньому гетьману Мазепі. Пам’ять про ті події добре збереглася, і донині цю гору місцеві жителі називають Мазепиною.

Анафема Івану Мазепі була проголошена в Глухові 12 листопада, а шістьома днями раніше там обрали гетьманом Івана Скоропадського

Як тільки шведи залишили Ромни, туди за ініціативою Олександра Меньшикова з каральною експедицією були направлені частини українського гетьманського війська. Експедиція мала подвійну мету: по-перше, покарати роменців за прийом до себе на квартири шведської армії, по-друге, «випробувати вірність» козацьких військ новообраного гетьмана Скоропадського. Наслідком карної експедиції стало майже повне винищення населення м. Ромен, певна частина якого розбіглася по навколишнім селам, а невелика партія дійшла аж до с. Юнаківки на сході Сумського полку, де й оселилась.

Побоювання Петра

З боку царя Петра протягом усього Сіверсько-слобідського походу шведського війська Сумському полку приділялася особлива увага. В першу чергу як опорному пункту. Однак виникає підозра, що напередодні приходу шведів і під час квартирування московських військ на землях полку було не так вже й спокійно. Можна припустити, що й тут, подібно до гетьманських територій, відбувалися якісь поки що нам невідомі антимосковські виступи — інакше чим можна пояснити численні залякування сумців (в т.ч. виставлення напоказ відрубаної голови Кеніґсека), наказ щодо вивезення з Сумської фортеці артилерії та «наглядання» з боку дивізії АПРАКСІНА. На думку Олега Корнієнка, подібні дії Петра І були зумовлені його побоюваннями щодо можливості переходу місцевих козаків на бік Карла ХІІ та Мазепи.
Достеменно невідомо, чи бував гетьман безпосередньо у Сумах, але те, що він залишив вагомий слід на території сучасної області — це точно.

Довідка

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ — гетьман України (1687–1709 рр.). Перший український гетьман, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 день). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700–1721), І.Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Лебединські катівниці

В місті було знищено близько тисячі прихильників Мазепи!

Під час різдвяного посту до кінця грудня 1708 р. в Лебедині знаходилася головна царська штаб-квартира. За місцевими переказами, цар зупинивсь у будинку лебединського сотника Татарчука, що знаходився в межах «великого осадного города» біля церкви Преображення Господнього (там, де зараз знаходиться будинок пожежної команди). Разом з Петром прибули Олександр МЕНШИКОВ та гетьман Іван СКОРОПАДСЬКИЙ.
В цей час, як розповідає сумський історик Олег КОРНІЄНКО, в Україні старшин і козаків, запідозрених у прихильності до Мазепи, та тих, хто не з’явився на Глухівську раду для «обрання» Скоропадського, заарештовували та гнали в Лебедин на допити. Провини заарештованих встановлювались у відповідності до зізнань кожного, а зізнання добувались у відповідності до «Соборного уложения» 1649 р., тобто ступенями і за порядком — канчуками, батогом і розпеченим залізом, яким повільно проводили по тілу людини, від чого шкіра кипіла і здіймалась пухирями. Той, хто проходив одне випробування, переходив до іншого, а хто всіх їх не витримував, того вважали за винного і страчували.
В центрі Лебедина на майдані коло Преображенського храму кати (в першу чергу Меньшиков) рубали голову старшині, козакам, а також жінкам і дітям, запідозреним в прихильності до мазепинського оточення. Стинання голів та вішання людей було для Меншикова «за іграшку» — колесування, четвертування і саджання на палю стало його звичним ремеслом. За приблизними даними, в Лебедині загинуло близько 900 чол., в тому числі і делеґація від Запорізької Січі, яка була послана до царя. Всього, за підрахунками свідка подій і хроніста Петра КРЕКШИНА, протягом листопада 1708 — липня 1709 рр. в Україні «изменников до тридцати тысяч порублено». .
За вироками, винесеними в Лебедині, велику кількість «мазепинців» і членів їхніх родин було заслано до Сибіру. На тих, що залишились в Україні, на довгі роки було накладено особливу податкову повинність — так звану мазепщину, скасування якої, згідно свідчень щоденника ґенеральної канцелярії 1722–1723 рр., добивалася від російського уряду козацька старшина. Мазепинці, що не зазнали прямих репресій, всіляко утискались, в першу чергу в майнових питаннях. Так, граф Павло ГОЛОВКІН привласнив собі ґрунти «зрадника» і родича сумських полковників Кондратьєвих Дмитра ЗЕЛЕНСЬКОГО на прикордонні Сумського полку та Гетьманщини в селах Костянтинівка та Хоружівка.
Безумовно, якщо різанину в Батурині ще можна якось пояснювати, посилаючись на штурм міста, то катівня в Лебедині сьогодні уособлюється з діяльністю гестапо у роки Великої Вітчизняної війни.
До Лебедина на поклін цареві збігалися козацькі старшини, в т.ч. і ті, що приймали участь у виступі гетьмана Івана Мазепи. Для залагодження неґативного резонансу, викликаного на Україні лебединською різаниною, цар «великодушно» прийняв ґенерального хорунжого СУЛИМУ, полковника АПОСТОЛА та деяких інших старшин, які небезпідставно підозрювались у довірливих стосунках з Мазепою.
Управлінська діяльність царської штаб-квартири в Лебедині була спрямована перш за все на те, щоб не дати шведам можливості повернути на північний схід у напрямку Москви. З Лебедина відряджалися розвідувальні партії, розсилалися нові накази, догани та заохочення. До проведення розвідувальних акцій залучалися козаки і міщани Сумського полку
За безвинно пролиту кров, за тортури над людьми Всевишній покарав царедворця Меншикова. При житті він бачив нещасливу долю своїх близьких. Одна дочка колись могутнього фаворита батрачила прачкою, інша — ключницею. Сам Меншиков став вигнанцем і поневірявся в Сибіру. Йому довелось власними руками вирити могилу у тундрі для своєї дружини, яка спочатку осліпла від сліз і горя, а потім померла. Для самого Меншикова життя закінчилося на безлюдних берегах сибірської річки Сосви близько 63-го градуса північної широти.
.. Вперше пам’ятний хрест на місці загибелі лебединців було встановлено в 1993 р .До благородної справи тоді залучились нині покійний журналіст і краєзнавець Геннадій ПЕТРОВ, Олег КОРНІЄНКО та представники патріотичних сил області. Найближчим часом в Лебедині планують збудувати меморіальний комплекс з нагоди трагедії.

Постать

Іван Мазепа:яким він був

Пошуки українськими істориками та мистецтвознавцями автентичних зображень Івана Мазепи тривають вже понад два століття. Практично кожен дослідник, хто брався дослідити проблему іконографії Мазепи, пропонував власний зображувальний ряд, на підставі якого намагався вибудувати якусь більш-менш вірогідну гіпотезу
Польські і російські варіації
В результаті наукового пошуку та дискусій навколо портретів Мазепи частину зображень було відкинуто. Так, перш за все, була відкинута ціла низка так званих польських портретiв, до яких відносили різноманітні варіації зображень літнього чоловіка з роздвоєною бородою .Жодної критики не витримував й «портрет Мазепи» з замку у Підгірцях. Як довели результати дослідження БАРВИНСЬКОГО, це зображення виявилося портретом Ревери ПОТОЦЬКОГО.
Досить скоро з переліку достовірних зображень Мазепи був виключений портрет «Напольного гетмана малороссийских войск» роботи відомого російського художника Нiкiтiна (бл. 1688–1741).

Замість Мазепи-гетьман литовський

До останнього часу найбільш достовірними портретами Мазепи, написаними олією на полотні, вважалися портрет з картинної галереї в замку Грипсгольм (Швеція) та портрет з Державного історичного музею (Росія). Обидва портрети відомі науковій спільноті давно, але історія з їхньою вірною атрибуцією виявилася дуже довгою та заплутаною. Як показали дослідження останнього часу, обидва портрети зображують не Івана Мазепу, а Казиміра Павла Яна Сапєгу — великого гетьмана литовського

З літопису Величка

Зображення І.Мазепи, розміщене в літописі ВЕЛИЧКА, теж викликало чимало запитань. Його скоріше слід розглядати як ілюстрацію до тексту літопису, в якому воно мало відображати морально-психологічну характеристику «підступного гетьмана», ніж виконувати самостійну функцію та достовірно відтворити усі деталі обличчя. Автор цього зображення невідомий.
Тривали дискусії точилися й навколо портрета зі збірки БУТОВИЧА, нащадка колишнього генерального осавула Бутовича, що належав до однодумців гетьмана Мазепи. На прикінці ХІХ ст. портрет був переданий власником до Київського міського музею, з 1924 р. перебував у Всеукраїнському історичному музеї ім. Шевченка, зараз є власністю Національного музею історії України.

Дніпропетровська таємниця

Найбільш загадковим виявився портрет, що зберігався у Дніпропетровському художньому музеї Справа у тому, що оригінал цього портрету був більшим за нинішні розміри. Обстеження кромки полотна показало, що частина портрету, яка на сьогодні збереглася, свого часу була дуже необережно вирізана з полотна, яке явно було більшим за розмірами. Але, коли це було зроблено, з якої причини, і якими були розміри та композиція оригіналу — невідомо. Але спеціалісти схиляються до думки, що цей портрет може бути одним з найдостовірніших