Каламутна ріка

Люди Президента / Люди За Президента / Світ На Двох / Війна Дронів

Ми не так часто наразі зустрічаємося на цих сторінках нині, тож пропоную сьогодні не зосереджуватися на одній темі, а зробити максимально широкий огляд подій. Точніше, зазирнути за лаштунки цих подій, наскільки, звісно, це можливо з нашого місця огляду, та й потоки інформації настільки великі і настільки неоднозначні, що робити правдиві висновки вкрай складно.
Зрештою, інформаційна політика наразі і зводиться нині до того, щоб максимально заплутати користувачів інформації, а коли людина потрапляє у каламутні води, то чіпляється за будь-що поруч. Найближче «поруч» для пересічного українського користувача інформації – це «Єдиний марафон» та ТГ-канали.

Тож з українських подій і почнемо. Підозра Андрію Єрмаку викликала бурю ентузіазму. Мовляв, нарешті наш дорогий президент звільниться від своєї тіні. Бо скільки ж, виявляється, влади забрав собі Єрмак! Ну й так далі. Єрмак тепер – найбільший мудак. Тобто не те, щоб тепер, але тепер уже офіційно все погане, що було з 2019 року, можна записати на його рахунок. Вибачте, ні, не все. Забули про Андрія Богдана, першого голову Офісу президента, на якого Володимир Зеленський наклав санкції. Дивна така процедура, більше схожа на накладання анафеми чи прокляття, ніж на правовий акт. Кажуть, Богдан постраждав через допомогу в оприлюдненні матеріалів (розшифровок розмов, записаних НАБУ) щодо кооперативу «Династія». Плюс, кажуть, Богдан доклався до мерзотного інтерв’ю (з іншого боку, що вона повідомила нового, про що ми не знали?) експрессекретарки Зеленського Юлії Мендель Такеру Карлсону.

Та це все деталі, шановні читачі. Головне полягає в тому, що всі ці люди: і Міндіч, якому дали втекти, і Чернишов, якому втекти не дали, і Єрмак, і всі інші в цій справі – друзі президента. І звинувачують їх правоохоронні органи в тому, що вони крадуть мільярди доларів на захисті енергетики та оборонному бюджеті. Це його найближчі бізнес-партнери, куми, друзі (ледь не написав поплічники, але це погане слово, хоч і дуже підходяще).

Але він, без сумніву, нічого не знав. Жив у абсолютній ілюзії. Сіромаха.

І Юлія Мендель також – близька людина, і Олексій Арестович, якому також дали можливість утекти, і який тепер поливає брудом Україну. І Коломойський, якого влада «закрила» з невідомою метою, теж, між іншим, чи не першоджерело влади Зеленського, бо і він, і його партія «Слуга народу» – продукт олігархів.

Продукт, якому виборці в 2019 році віддали повну владу над Україною. Нічим не обмежену. Тобто, утнули неймовірну дурість – подарували владу людям без жодних політичних переконань, балаболам, які забалаболили вам мозок. Тепер насолоджуйтеся. Бо ця влада залишатиметься до кінця війни, а якщо вірити опитуванням вашої довіри до Зеленського, то й набагато довше.

Мушу написати: до хорошого ця історія не приведе. Тобто те, що відбувається наразі, важко назвати будь-яким словом із позитивним відтінком, але навіть нинішня ситуація може виявитися терпимою порівняно з тим, що на країну очікує в недалекому майбутньому. Радий буду помилятися, але до цих пір такого за автором не водилося. Бо така безглуздість народу не може бути не покарана історією. Навіть коли цей народ підтримує половина світу.

Так що тут плавно переходимо туди, де підтримка вже майже рік не така потужна, як була, тобто до США і візиту Трампа до Китаю.

Давно вже не читав настільки полюсних відгуків про політичну подію такого масштабу: від повного провалу до повного тріумфу. Сі переміг Трампа, Трамп переміг Сі; віднині Китай домінуватиме, а Тайвань перейде під його крило; США досягли всіх цілей, Китай у судомах; Китай і США пануватимуть разом над світом – і ще з десяток різноманітних варіантів.

І в цьому інформаційному урагані, де кожен із тих (добре, не кожен), хто пише і розповідає, більше турбується за те, щоб сподобатися своїй аудиторії і отримати побільше схвальних відгуків (це тепер називається «лайк») і, відповідно, монетизації (тобто грошенят), ніж за те, щоб дати об’єктивну картинку. І це ми говоримо тільки за ту меншість, яка дійсно володіє матеріалом і може давати судження, близькі до суті проблеми. Бо говорити про переважну більшість, яка заполонила ефіри, немає жодного сенсу – цікаво базікати на всі теми уміють нині дуже багато людей.

Тому справжні результати візиту Трампа до Сі ми побачимо не так швидко: кілька місяців, півроку, рік – за цей час тенденції стануть більш-менш очевидними. Бо ніхто нам не повідомить: «Ми тут вирішили поділити світ на двох, так що ховайся, хто може, а хто не може, ми не винуваті». Так само ніхто не скаже, що державний візит найвищого на планеті рівня виявився провальним для сторін.

Тому війна росії проти України продовжиться з ще більшою інтенсивністю, але інтенсивність ця буде найбільш очевидна не стільки на землі, де технології уповільнили прориви, масові атаки та інші наступальні дії і трохи урівняли шанси сторін (не відомо, як надовго, щоправда), як у повітрі. Дронів, ракет, бомб ставатиме всі більше і більше, і тому атаки ставатимуть все більш регулярними і нещадними. Тут немає чого ще додати, Суми відчувають це на собі майже щодобово.

Звісно, кремль не полишає думок про наземний наступ, і, як писалося вже не раз і не тільки тут, літо буде гарячим, і наступ може бути наймасовішим від 2022 року, із усіх можливих напрямків (включаючи Придністров’я, недарма путін дозволив їм брати російські паспорти). Впевнений, там кілька місяців уже готують бойові загони з місцевих сепаратистів для наступу на Одесу (не виключаю і наступ на Кишинів). Звісно, одночасно з виступом таких самих загонів із території Білорусі на країни Балтії чи польські Сувалки і ще купу різних провокацій. Доживемо до серпня, там побачимо.

Те, що миру в Україні не буде, видно з того, що США не продовжили «санкційні канікули» для російської нафти, які тривали від початку нападу на Іран (тут можна говорити про те, що Трамп про щось домовився з Сі, наприклад, про те, що Тегеран не матиме ядерної зброї).

Але ми мусимо зачекати візиту путіна до Пекіну. Можливо, там будуть шукати прийнятний для всіх формат. Точніше, рамка, в якій ці домовленості мусять відбутися, вже задана, залишилося узгодити деталі.

До нових захоплюючих зустрічей. Допомагаємо ЗСУ і підтримуємо найкраще, що є у нашого народу.