Ніколи не здаватися

Дружина ветерана і член правління ГО “Громада ветеранів” Таїсія Павленко про проблеми реабілітації через спорт, з якими стикаються ветерани у Сумській громаді

Важке поранення ноги бойовий медик Олександр Павленко отримав більше двох років тому. Складні операції, перебитий нерв, довгий процес відновлення і реабілітації, який потребує щоденних навантажень та занять спортом.

«Наша найбільша проблема – це нога. Вона паралізована практично на 90 відсотків, – розповідає дружина Олександра,  Таїсія Павленко, член правління ГО “Громада ветеранів”. – Вона трішки відчувається, але підняти її він не може. Щоб зберегти хоч невелику рухомість, образно кажучи, щоб вона не «всохла», потрібні щоденні навантаження. Тобто це відвідування спортивного залу, певні вправи, я вже не кажу про те, що таким хлопцям дуже важко добиратися до місць занять. Та й сам зал повинен мати певні умови для такої категорії військових – доступність, спеціальні тренажери та прилади, спеціалістів. І ці заняття потребують коштів».

R: І як з цим у Сумах?
Т.П.: Що стосується фінансів, то держава виділяє 1500 грн на квартал. Розумієте, мабуть, що цього вистачить на кілька відвідувань спортивного залу. Добре, що у нас є небайдужі люди – заняття спортом Саші оплачує сумська підприємиця Єпіфанова. Зверталися ми до комунального закладу «Ветеран ПРО:Сумщина» про можливість безкоштовних занять спортом та участі у змаганнях, але інформації не отримали. Після поранення були два тижні реабілітації у Центрі УБД, але що таке два тижні, коли вона потрібна в нашій ситуації постійно. На жаль, у Сумах лише один спортивний заклад бере участь у програмі ветеранського спорту –  це «B-tone». Всі інші з різних причин не приймають участі у програмі допомоги ветеранам.

Ще одна проблема – це інформаційна складова. Мало, дуже мало інформації мають хлопці про всі ці моменти, пов’язані з реабілітацією, відновленням та заняттями спортом, зокрема, якщо ми вже говоримо саме про цей напрямок. Тому вашу ідею про створення інформаційного хабу та довідника дуже підтримую. А взагалі, я особисто про якісь державні програми підтримки ветеранів через заняття спортом, крім того, що виділяють півтори тисячі на квартал, не знаю. Держава більше піклується про лікування, реабілітацію у медзакладах, тут питань особливих немає – наприклад, Саші операцію робили безкоштовно.

R: Мабуть, тут повинна більше діяти місцева влада, громадські організації?
Т.П.: Розумієте, проблеми ветеранів в основному лягають на плечі дружин, мам. Не списують хлопців здоровими. Тому кожна думає, як його реабілітувати, в тому числі і через заняття спортом, якісь спільні заходи, змагання. Змагання для таких людей – це не про медалі. Це про можливість спілкування, підтримки, допомоги, набуття фізичної форми, пізнання своїх можливостей. На змаганнях Саша познайомився з хлопцем у якого висока ампутація, він не міг підіймати гирю, не знав, як це правильно робити, не міг тримати баланс. Саша йому допоміг, підказав, показав, і зараз цей хлопець постійно їздить на змагання і займає призові місця. Ось вам наочний приклад користі таких змагань. Але було прикро, що на ті змагання приїхали двоє з Сумщини, за власні кошти. А від Харкова, Рівного приїхали автобусами. І це теж приклад піклування місцевої влади про ветеранів.

Ми пробували провести тут змагання, більше показові, але нам відмовили – мотивували це складною безпековою ситуацією. І ще важливий момент – потрібно долучати до занять ветеранським спортом фахівців,  тренерів з вищою освітою, які знають ситуацію з адаптивним спортом. Це теж дуже важливо».