Про честь і гроші під час війни

ПОНЕДІЛОК, 2 ГРУДНЯ. Друг розповів, що хтось відпиляв добрячий шматок від монументу загиблим воїнам-інтернаціоналістам у відомому сквері на вул. Герасима Кондратьєва. Не повірив. Погортав сторінки новин, побачив переконливі фото. Повірив, але не остаточно. Мав нагоду переконатись на власні очі, так що й тепер сумніватись?! Та розслабся, – кажу сам собі,- це ж не перший замах саме на бронзові скульптури, саме в цьому сквері! Нині не існує неймовірного, тільки очевидне. Розмірковував про те, що гасло “Нічого особистого, тільки бізнес” колись викликало іронічну посмішку як дотепний афоризм. Тепер реакція не така. Нічого людського заради “навару”. А чоловік, з яким про це балакав, сказав про виконавця: “Як він не боїться, його ж афганці знайдуть і вб’ють!”. Не слід сприймати це як підбурення до протиправних дій, то я так.

ВІВТОРОК, 3 ГРУДНЯ. Помічаю несподівані прикмети воєнного, тобто екстремального стану. На дверях і вікнах, за якими колись аж кипіла торгівля – сумні написи “Оренда”. Біля одного з “вмерлих” магазинів урна для сміття перевернута догори дригом, ще й закріплена у такому стані ланцюгом з замком. Можна прочитати без слів: “Не обслуговується”.

СЕРЕДА, 4 ГРУДНЯ. Тривають планові відключення-переключення. За кілька секунд до запланованого терміну переключення жіночка біля під’їзду стоїть і кричить не комусь окремо, а всім людям, хто прямує до входу: “Біжіть скоріше, бо ліфт зараз стане! Я тільки ось встигла спуститись!”. Отака турбота про ближніх у скрутній ситуації!

ЧЕТВЕР, 5 ГРУДНЯ. Застудився добряче, бо який же грудень без цього. Все місто застуджене невеликим, але вологим морозом та вітром. Намагаюсь не виходити з хати, хоча так можна проґавити щось цікаве. Але зараз не здатний нічого ні оцінити, ані описати. Слухаю політичні новини і нічого не розумію. Не відчуваю загального імпульсу до приборкання росії. Хоча температура, сам себе не дуже відчуваю, може маячня якась.

П’ЯТНИЦЯ, 6 ГРУДНЯ. Оце надумав жалітись на здоров’я жіночці, яка знає про медицину все – бувають такі на світі. Ось що маю зробити: “Сто грам горілки нагріти, густо посолити і випити. Тільки не більше, бо я тебе знаю!”. Отаке маю над собою зробити і доповісти про результати аж у Париж. Яка гидота, ця солона горілка! Я колись таким рятувався від, вибачайте, розладу шлунку, а вона каже: “Це взагалі від інфекції! Я так вилікувала свого стоматолога від радикуліту”. Ну що тут заперечиш, як цілого французького стоматолога на ноги підняло, може й мені згодиться.

СУБОТА, 7 ГРУДНЯ. Допомогло, але якось безрадісно. День холодний і не дуже надихаючий. Сумні перепитування між сусідами: “Чи була гаряча вода та коли буде?”. Згідно з платіжками – була і є. Тільки її не видно. Мабуть, маскування і “воєнная тайна”. Люди багато чим згодні поступитися, аби ж тільки було чесно. Та гроші за послугу “підігрів води” – це не про честь, а тільки про гроші.

НЕДІЛЯ, 8 ГРУДНЯ. Минув перший зимовий тиждень, за логікою потрібні якісь підсумки і, бажано, такі, що підбадьорюють. А я, ось бачите, на таке не здатний – не той рівень. Росіянці останнім часом не обмежуються прикордонними областями, намагаються гатити в глиб України – по Полтавщині та інших відносно спокійних регіонах. Втім, Сумщина не залишається в стані перепочинку. У самому місті нічого екстремального, але люди з прикордонних районів розповідають страшне. Чую про начебто доленосну зустріч Трамп – Макрон – Зеленський. Ніхто досі не розповів, про що ці добродії балакали і до чого домовились, але з екрана серйозні дядьки аналізують можливі результати. Береться до уваги навіть таке, що ось костюм у американського президента був синій, а краватка – жовта. Не брався б ворожити на таких ознаках.