Не все пропало, поки ми є!

ПОНЕДІЛОК, 22 ЛИПНЯ. Багато повідомлень про загиблих. Надзвичайно. Більше ніяких визначних новин для Сум. Може це і є найважливіші? Біля Псла вислухав чергову дурницю, чи жахливу історію – залежить від настрою слухача. Йшлося про трагічну долю повної каструлі пельменів у холодильнику, які не пережили чергового відключення електрики і елементарно скисли. Здавалося б, біда, яку можна пережити, але жіночка так страждала, так обурювалась на росію, путіна і “Обленерго” разом!
ВІВТОРОК, 23 ЛИПНЯ. Не вщухають розмови про вбивство Фаріон. Інфопростір перевантажений гіпотезами, здогадками та оціночними судженнями. Важко виробити власну думку і навіть оцінити, наскільки це важливо для мене і співгромадян. Тема обговорюється навіть в тролейбусі, тобто, людей чіпляє. Може, як будь-яка кримінальна сенсація. Втім, наче повз свідомість проходять повідомлення, що фронт на Донбасі прогинається. До того ж повен YouTube панічних вкидів у дусі: “Катастрофа! Все пропало!”. Важко зберігати дисципліну в думках. Рятує проста ідея, що поки ми живі, то пропало не все.
СЕРЕДА, 24 ЛИПНЯ. “Замінували” будівлю ОДА, ну та то таке. Від масштабного осмислення подій відволікає звичайнісінька пожежа. Невеличка, але поруч, у моєму будинку. Загорілося на зовнішньому балконі, з тих, що по глухій стіні будови. Вони передбачені для евакуації, але використовуються для зберігання всілякого мотлоху, який ліньки винести на смітник. Чому загорілось – не знаю, але диміло добряче, в двері грюкали панікуючі сусіди, хотіли переконатись, що диверсант – не я. Погасили швидко, але ввечері біля під’їзду зібралась позачергова нарада мешканців з активною позицією. Всі “анкоголіки, наркомани”, а також неблагонадійні відомі поіменно і поквартирно. Біля одного з виходів на ці балкони прочитав: “Свині! Не смійте викидати сюди сміття! У мене в квартирі відеокамери!”. Бачите, дрібна пригода, а який резонанс, скільки тексту!
ЧЕТВЕР, 25 ЛИПНЯ. З патріотично налаштованим приятелем затіяли дискусію про Суми. Докладніше – про те, чи місто квітне, чи лише якось тримається. Я згадав про те, що ось нещодавно почистили береги Сумки, повирубували кущі, тепер там поменшало сміття, в тому числі й “людиноподібного”. А приятель – приклади того, що там, мовляв, валиться, тут ями замість тротуару. Обидва кажемо правду, а остаточні висновки – це, мабуть, не наш рівень.
П’ЯТНИЦЯ, 26 ЛИПНЯ. У друзів на почесному місці акваріум з золотими рибками. Сидимо біля цього інтер’єрного дива і говоримо, звичайно, про війну. Раптом спало на думку, що ми в багатьох питаннях не компетентніші за тих декоративних карасів. Вони відчувають тільки відключення світла і припинення бульботіння повітря в своєму середовищі. Що їм відомо про росію і путіна?! Так і ми не ближчі до розуміння справжніх причин і коріння цих божевільних подій. Відчуваємо тільки, що відключення стають не такими жорсткими.
СУБОТА, 27 ЛИПНЯ. Раптом захворів. Посеред такої спеки і так капітально! Втім, це не дуже цікаво, тому обмежусь тільки повідомленням на роботу, що мої тижневі завдання під загрозою.
НЕДІЛЯ, 28 ЛИПН. Так-сяк оклигав. Принаймні, щоденника треба завершити, бажано чимось життєстверджуючим. Ось ви дітей любите?! Я думав, що теж люблю. Та в магазині хвилин десять стояв у черзі і слухав, як дівчинка хоче шоколадку. Голосно хоче, наполегливо, безкомпромісно. Мама вдає, що не чує, а доця верещить, уявіть! Намагався заховатись кудись у власні думки, відключитись від цього жаху. Десь в глибині власної підсвідомості знайшов Бабу Ягу і Фреді Крюгера. На щастя, не випустив їх назовні.