На землі, в небесах і в YouTube

ПОНЕДІЛОК, 6 БЕРЕЗНЯ. Є така приказка, мовляв, ранок добрим не буває. А я кажу, що якість ранку залежить від того, хто прокидається і як вмикається у життя. Головне, не концентруватися на негативі. Дарма, що десь болить чи крутить, байдуже, що дядько в дзеркалі не дуже схожий на твоє фото з випускного альбому. Якщо тебе щось турбує – це ознака того, що ти здатен чомусь радіти. Перевірив себе – не дуже здоровий, але дієздатний. Переглянув новини – зовсім поганих немає. Отже, є сенс починати день. Минув він без визначних пригод – це вже неабияка приємність.
ВІВТОРОК, 7 БЕРЕЗНЯ. У магазині замовляю не дуже різноманітний набір продуктів. Чую таке: “Одійдіть, бо мені ніяк дістати. Тепер пропустіть мене, бо стоїте на дорозі. Тепер ідіть сюди! “. І питання не по темі: “Чого ви мене танцювати заставляєте?” Саме так було сказано. Можна, здається, прийняти запрошення до невеличкого конфлікту, але ж ліньки сваритися. Кажу: “Та я ж і сам танцюю. З такою красунею приємно!” Розстались друзями, без ніяких взаємних претензій.
СЕРЕДА, 8 БЕРЕЗНЯ. Раптом зрозумів, що всі знайомі, подруги-приятельки виїхали хто куди. Нема кого особисто, без Інтернету привітати зі святом. Навіть багатьох адрес і телефонних номерів не знаю. Сів за комп і заходився відшукувати по одній і нагороджувати добрими побажаннями. Знайшов не всіх, вибачайте, красуні!
ЧЕТВЕР, 9 БЕРЕЗНЯ. День народження Тараса Григоровича. Сором, але забув через дріб’язкові клопоти. Згадав тільки випадково, коли побачив відомий плакат: Кобзар у сучасному камуфляжі. Не тільки гумор, тут ще інші сенси є. Цікаво, а вони свого Пушкіна так намалювати можуть? Путіна – так, залюбки, а от “наше всьо”? Неприємні сирени. В небі начебто тихо, але багато дверей зачиняються не за розкладом, а за повітряною тривогою. Найабсурдніше, що, наприклад, біля банку люди вишиковуються у чергу і залишаються чекати. Що там у Тараса Григоровича було написано про москалів поганих? Дуже влучно написано та цитувати не буду, бо це як чорта згадувати.
П’ЯТНИЦЯ, 10 БЕРЕЗНЯ. Десь по Україні в кількох людей таки влучили. Чую, у нас навіть жінки знаються на різновидах кацапських ракет – не тільки назви повивчали, а й технічні характеристики, навіть сперечаються, яка з них небезпечніша. Хоча, це, звичайно, залежить від місця знаходження спостерігача.
СУБОТА, 11 БЕРЕЗНЯ. Погода і невідкладні справи нагадали, що таке справжня сумська багнюка. Є цілі квартали, до яких маршрут треба прораховувати заздалегідь, бо найкоротша дорога не завжди найкраща. Вперше радію темряві на вулицях, бо вертаюсь обляпаний по коліна. Та в під’їзді біля ліфту – сусідка: “Божечки, де це ви були?!”. “Я такий, що знайду”, – відповідаю. Люблю іноді побути трохи загадковим. Хай сама щось додумає!
НЕДІЛЯ, 12 БЕРЕЗНЯ. Виходять на зв’язок ті самі друзі-подруги, що виїхали за кордон. Розпитують про новини так, ніби в мене не такий Інтернет, як і у них. Доводиться пояснювати, що, наприклад, розмови Зеленського з Залужним про Бахмут не чув, бо мене туди не запросили. А YouTube – джерело широке, глибоке, та не завжди чисте. Нагадав про гібридну війну та користь інформаційної гігієни. До речі, просто побутова гігієна – теж не аби що. Винести сміття, прибратися в хаті, відшкрябати нарешті іржу на раковині – такі сміливі тактичні плани. Схотіти легше, ніж зробити, але не зробити – зрадити мрії. Тому зробив усе. Ну, майже все.