Куди поділася пандемія?!

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 23 ТРАВНЯ. Хотів розповісти про щось гарне, та отримав повідомлення, як то кажуть, з приватних джерел. Вони стосуються поведінки рашистів на окупованих землях. Є підозра, що вони всюди збираються створити щось на зразок Бучі. Це вже не схоже на війну між державами, для нас це відчайдушний самозахист. І для тих, хто воює, і для тих, хто лишився в тилу і якось намагається підтримати життя в Україні. В місті багато пунктів, де людям роздають всіляку допомогу продуктами харчування. Сусіди радили записатися, дізнатися, чого кому скільки належить, але щось заважає. Життя якось триває. На вул. Воскресенській черга біля «Укрпошти”. То випустили чи гасять якусь марку. Скоріш за все. Та мені потрібно в інші черги.

ВІВТОРОК, 24 ТРАВНЯ. Особисто до мене по допомогу звертається один і той самий чоловік, сусід. Вже вдруге. Бачу, що людина не з п’яниць, бачу, що дуже хворий, та не маю, що запропонувати. Жахливе відчуття: ось, може можна людину врятувати, та тобі немає, чим. По нашому місту поки ще не стріляють, та сирени виють, тобто небезпека є. Дуже постраждали міста і села Сумщини, які розташовані неподалік від кордону. Так, потрібен грамотний самозахист, бо пропадемо.

СЕРЕДА, 25 ТРАВНЯ. Отримав пенсію, майже вся розійшлася на необхідні речі – ремонти і комунальні платежі. Та не варто жалітися, коли земляки втрачають житло, та ще й близьких людей на додачу. Втім, з-за кордону новини добрі, маю на увазі повідомлення від тих, хто втік “зеленим коридором”, коли була така можливість. Облаштовуються добродії, там їх не покидають голодними та безхатченками, деякі знайшли роботу, вивчають місцеві мови. Начебто заздрити можна, та не поспішаю. Всі, з ким близько знайомий з евакуйованих – люди, які під час війни непотрібні, навіть зайві. Інвалід, дві жіночки з дітьми, пенсіонери. Хай поки побудуть там. Маю зв’язок з Іспанією, Францією, Польщею. Там нашим непогано, начебто.

ЧЕТВЕР, 26 ТРАВНЯ. На додаток до тривог сусіди взялися за ремонт. Ну то справа життєва. Навіть приємно дивує, що люди намагаються якось облаштуватись навіть тоді, коли “може прилетіти” у будь-яку мить. Надія, яка базується на раціональному розрахунку.

П’ЯТНИЦЯ, 27 ТРАВНЯ. Серед загальної метушні цікаве питання випливло у розмові з друзями: «Куди подівся вірус?» Куди насправді втік той ковід? На вітринах і дверях магазинів лишилися старі попередження, що, мовляв, без маски сюди не можна. Та ніхто і ніде маскового режиму вже не дотримується. Мимохідь виникає думка, що вся ця пандемія базувалася на геніальному глобальному шахрайстві. Хоч не люблю розповідей про планетарні змови і зради, але дійсно скидається на те. Куди вірус міг подітися, насправді?! Чи проблему було створено, аби на ній заробити?

СУБОТА, 28 ТРАВНЯ. День прикордонника. Завітав приятель мого віку, прикордонник – вони колишніми не бували. Дуже обережно і скромно відсвяткували. Багато згадок було про СРСР, в якому довелося жити, служити, працювати. Всупереч модній серед дідів і бабів ностальгії, сумували не дуже.

НЕДІЛЯ, 29 ТРАВНЯ. Радію від весни, фотографую квіти на ринку. Там не тільки сало і картопля! Війна колись закінчиться, як і пандемія, а Україна залишиться.