Христина Бондаренко: “Журналістика – one love!”

Сьогодні її посмішка вітає сумчан кожного ранку 14 днів на місяць. А ще 10 років тому Христина не знала, ким бути і який шлях у житті обрати. Навіть вступивши на кафедру журналістики та філології, перші 3 роки дівчина була впевнена, що зробила хибний крок. Але, напевно, у долі були свої плани, тому сьогодні Христина Бондаренко – дівчина, яка всім усміхається з екранів ТВ та розповідає про культуру і подорожі.
r: Коли ти вирішила пов’язати життя з журналістикою? Що цьому посприяло?
Х. Б.: У 10 класі взяла ручку і написала у блокноті аж одне речення (щоправда, не пам’ятаю яке) – і уявила себе юною Ліною Костенко. Саме із цього усе і почалося. Захоплень у школі було багато, випускний клас був на носі? і потрібно було щось обирати. Я не знаю, чому саме журналістика, адже шкільні твори завжди шепотіли мені на вухо: «Нам – у різні сторони». Потім було навчання у Сумському державному університеті на кафедрі журналістики та філології. А у 2013 р. прийшла на ОДТРК.
r: Твій професійний шлях був тернистим чи посипаний “пелюстками троянд”?
Х. Б.: Мій професійний шлях не був простим. Пам’ятаю, як у 19 років прийшла влаштовуватись на роботу зі словами: «Я нічого не вмію, знаю тільки, що таке стенд-ап», а потім ще думала, чого мене так довго не приймали на роботу (Посміхається.). вчилася винятково на своїх помилках, а їх було сотні. Я починала працювати новинним журналістом ,і це для мене було нестерпно. Мені нікуди було «викинути» свою енергію та креатив. І тоді у моєму житті з’явилися мої перші програми: культурний тижневик та ранкове шоу «На Часі: Ранок». Ну і пішло-поїхало. За ці 6 років я спробувала себе у різних темах. Я була культурною, смішною, аналітичною. І прийшла до висновку: якщо самому не створювати собі гойдалки та не експериментувати – ви залишитесь на одному місці і будете у цьому звинувачувати усіх довкола, окрім себе. Сьогодні багато знайомих питають мене: «Як можна стільки часу сидіти на одному місці?» Відповідь – проста: «Я не сиджу!» Я постійно щось створюю, тому моє життя – подекуди цікаве, подекуди нестерпне, але нетипове 100%. (Посміхається.)
r: Чи є у тебе кумири у професії?
Х. Б.: Так, щоб я когось конкретного моніторила – ні. Але імпонують Андрій Куликов та Сергій Притула. Вони – такі різні, але об’єднуючим фактором є любов до професії.
r: Більшість твоїх журналістських робіт стосуються краєзнавства і культури. Так склалися обставини чи це свідомий вибір напрямку?
Х. Б.: Із культурою я із самого початку. Культурний тижневик мені дістався випадково 6 років тому. І навіть не дивлячись на те, що півжиття я займалася танцями (культура ж типу), мені здавалося усе це нудним. Але потім я втяглася і швидко змінила свою думку. Цим проектом я займалася довго… і він сам пройшов довгий шлях від культурного тижневика «Мистецький часопис» – до солідного красунчика на ім’я «АРТ-простір». Стосовно краєзнавства, історія – романтично-драматична. У 2016 році якось усе йшло не за планом, і я шукала варіант повного перезавантаження. Тоді народилося моє перше та улюблене travel-шоу «Сільські мандри». Це був найкумедніший і найважчий експеримент у моєму житті. «Дитина асфальту», яка загалом не знала, що таке пасти корів, годувати курей, керувати трактором чи мотоблоком – вирішила це спробувати. Ну то було незабутньо, особливо для героїв нашого проекту, які вимушені були усе це терпіти. А потім у моєму житті з’явилася програма «Сумщина Incognita», яка розповідає про легенди, міфи та цікаві історії, пов’язані із Сумщиною. Сьогодні цей проект трансформувався у рубрику для ранкового шоу «Тобі – зі мною». Тому не можна стовідсотково сказати, обставини так склалися чи був то свідомий вибір. Скоріше, все зіграло мені на користь.
r: Сьогодні ти у прямому ефірі ведеш ранкову передачу “На часі:Ранок”. На екрані це виглядає весело і невимушено. А як насправді?
Х. Б.: Насправді – то велика робота, яка щодня проробляється нашою командою. Адже підготувати 2 години прямого ефіру, який зможе зацікавити, – непроста річ. Тому кожен вносить в ефір щось своє. Я люблю свою команду і цей проект, адже із нього свого часу я починала свою журналістську кар’єру. Саме такою, якою її бачила я. Звісно ж, за ці роки проект докорінно змінився: від студії та ведучих – до формату та наповнення. І повертатися до оновленого проекту оновленою – то круто. У студії я відчуваю себе як вдома. Тому є тут і любов, і драма, і сварки, і зміни… На краще. Усе як вдома!
r: Чи є якийсь матеріал, який найбільше запам’ятався з позитивної чи негативної сторони?
Х. Б.: Пару років тому робила матеріал про легенди Петропавлівського кладовища. Пам’ятаю, що отримала рекордну кількість негативних коментарів. Особливо – від краєзнавців. Тоді засмутилася, а потім зрозуміла, що краєзнавча тематика- то непросто, але я впораюсь. Запам’ятовуються усі спецпроекти, спецефіри, які ми організовуємо ранковою командою. Із останніх – пишаюся матеріалом, який знімала у рамках спецпроекту «Президентська колиска» – про Віктора Ющенка. Цей ролик набрав майже 100 тисяч переглядів.
r: Якщо не журналістика, то…
Х. Б.: Журналістика в квадраті! Раніше б я знайшла чимало варіацію на цю тема, але поки… журналістика – one love!
r: Чим ти захоплюєшся поза професією?
Х. Б.: Вигадуванням собі неіснуючих проблем. (Сміється.) Так, у цьому питанні рівних мені немає. Тому досі впевнена, що в мені помер непоганий драматург. І звісно ж – подорожами. Якщо є можливість кудись поїхати – завжди нею користуюся та поєдную приємне з корисним. Адже приводжу з кожної подорожі репортаж. Нещодавно, наприклад, повернулася зі Львову. Чудове місто, яке вкотре надихнуло на нові ідеї.
r: Що ти вважаєш своїм найбільшим досягненням у професійному житті?
Х. Б.: По-перше, завдячуючи професії,я вчуся чути і розуміти не тільки себе, а й людей, із якими я працюю у команді. Це такий глобальний аспект. Якщо говорити про конкретні приклади, я змогла транспортувати свої навички у краєзнавчій тематиці – у зовсім нову професію. Рік тому я отримала диплом амбасадора і тепер можу розказувати про історії міста Суми не тільки з екранів телевізорів.
r: Що має розуміти людина, яка хоче обрати журналістику? Дай декілька порад майбутнім колегам…
Х. Б.: Легко не буде ніколи. Ні через рік, ні через 5, ні через 10. Якщо ти хочеш стати журналістом – ти, перш за все, повинен цьому присвячувати максимум часу, і ти повинен розуміти, до чого ти прямуєш. Це новини, розважальні шоу чи інформаційно-аналітичні проекти. І головне – не потрібно боятися помилятися. Помилятися – це корисно.
r: Якби повернутися назад, чи пов’язала би життя з журналістикою знову?
Х. Б.: Я не шукаю легких шляхів, тому так! Я вважаю, що сумській журналістиці без мене було б нудно, як і мені без неї.
r: Яке твоє життєве і професійне кредо?
Х. Б.: До всього, що ти створюєш, потрібно ставитися із запаморочливою любов’ю. Тільки кохання врятує світ, людину та професію.

Христина Бондаренко: “Моє життя нагадує сітком у режимі нон-стоп. І я від цього у захваті!”

Досьє
Христина Бондаренко. Народилася 4 квітня 1993 року у місті Суми. Навчалася у Сумському державному університеті на кафедрі журналістики та філології. У журналістиці – із 2013 року. Починала на Сумській ОДТРК редакторкою новин та ведучою авторських програм. Сьогодні – лінійна продюсерка телерадіокомпанії UA: Суми. Працює у культурній і travel-тематиках. А також – прокидається о 5-й ранку для того, аби зустрічати день разом із вами та ранковим шоу «На Часі: Ранок». Говорить, що її життя нагадує сітком у режимі нон-стоп.
Альона Касаткіна, “Панорама” №23