Базова цінність

Вибір Зроблено / Зеро – Це Люди / Непотрібні Цінності / Вперед, У Минуле!

До 21 квітня залишилися лічені дні. Якщо вірити соціології, яка не стільки точно вимірює симпатії чи антипатії, скільки є маяком, на який орієнтуються, то переможець у цій виборчій кампанії відомий. Єдине питання – і дуже, до речі, важливе – яким буде розрив між конкурентами. Бо цифри зафіксують не тільки кількість прихильників обох кандидатів, а й різницю. Й чим меншою буде різниця, тим меншою буде спокуса у переможців все забрати і поділити або розвернути країну в інший бік. Так. Знову.

Хіба такий варіант можливий? Після всього, що відбулося за останні п’ять років? Після європейського вибору, прагнення до Європейського Союзу та НАТО, що навіть тепер зафіксоване в Конституції?

Чи, може, не варто забігати наперед і у Петра Порошенка ще є шанси на перемогу? Тут варто процитувати одного дописувача у ФБ, який під палкою дискусією про кандидатів написав просто: «Програє Порошенко… Та й усе…» Звісно, прихильникам діючого президента не варто опускати руки і в жодному разі не ігнорувати ані дискусії, ані самі вибори – хоча б для того, щоб скоротити оту саму різницю до мінімуму. Але відігравати такий гандикап неймовірно складно. Не тому, що гандикап великий, зовсім ні.

Все значно банальніше: українці – це люди, яких не цікавить думка інших. Більше того, їх не цікавлять ані факти, ані обставини, ані наслідки. Їх цікавить тільки відчуття власної значущості, яка називається пихатість. Глибоко переконаний, що саме ця національна риса та її психологічні наслідки заважають нам розвиватися і бути конструктивними, розбудовувати країну. Визнавати свої помилки – це не про нас. Тому якісь нові факти, аргументи, докази про кандидатів можна викинути на смітник. Переконаний, якщо, наприклад, Зеленський посеред площі привселюдно вб’є людину, то обов’язково знайдуться люди, які скажуть, що він не винний, а його пропагандисти відразу знімуть відеоролик, який доводить, що злочин скоєно для того, щоб врятувати країну від бариги Порошенка, тому Зеро не злочинець, а герой.

Те ж саме можна адресувати і до частини прихильників діючого президента. У процесі палких дебатів із прихильниками Зеленського велика кількість зовні адекватних людей перетворилася на справжніх фанатів ПП. А цей відеоролик, що створив штаб – де Зеленського збиває вантажівка – просто за межами здорового глузду. Невже в штабі ПП думають, що такі речі дійсно додають президенту популярності, а не ганьби?

Але, без сумніву, найогиднішими (і найпершими в цій виборчій кампанії) були епізоди із серіалу «Слуга народу-3». Чого тільки вартий розстріл парламенту «президентом Голобородько» у виконанні Зеленського! Ох, як це, напевне, потішило людей, які так люблять говорити, що «давно час розстрілювати», «треба вішати на стовпах» або класичне «Сталіна на них немає!» Насправді, аж ніяк не смішно. Як і розкол України на «князівства» з дебільнуватими назвами, такі речі можуть програмувати масову свідомість, готувати її до певних подій, робити майбутню трагедію буденною справою. Не вірите? Так мало хто вірив у те, що артист, який нічого не знає і ні в чому не розбирається, окрім своєї ролі, не вміє як слід говорити не тільки англійською, як нас запевняли, а й українською, та і російською без сценарію, також з великими труднощами формулює речення, у яких більш, ніж десять слів – раптом стане лідером симпатій виборців.
Як це пояснити? Дуже просто. Після ефіру на «1+1», куди Зеленський не прийшов і спілкувався з Порошенком і глядачами телефоном, при тому спілкувався по-хамськи, рейтинги його зросли. Його прихильники вітали стиль спілкування, тобто повністю толерували таку поведінку кандидата в президенти. Що, скажемо, не дивно, бо зовсім нещодавно, у 2010 р., вони толерували Хама Януковича. Чим усе закінчилося, точніше, ще не закінчилося, нам добре відомо. Тобто – і тут не зайве повторитися – проблема не в тому, що Зеленський такий. Проблема в тому, що такий Зеленський подобається значній частині населення. Вони не бачать зараз проблем у його брехні, некомпетенції, боягузстві. Й це не емоції, а модель, зразок поведінки, на який свідомо рівняються, досягти якого прагнуть і на якому виховують своїх дітей.

Те, що інша частина суспільства намагалася будувати всі ці роки – демократичні вибори, обов’язкові дебати, формати обговорення майбутнього – все це виявилося для іншої частини мотлохом, який, коли він заважає їхньому кумиру досягти результату, можна викинути геть. Так само і деякі прихильники Порошенка згодні діяти за формулою диктатора Франко: «Друзям – все, ворогам – закон!» Наведу приклад навіть не з виборчої кампанії, а просто як рису часу: будь-яка критика реформ сприймається як намагання зазіхнути на святе. Дійсно, є певна частина людей, які сварять все нове аби тільки сварити, бо все нове викликає у них неприйняття. Є частина людей, для яких нове – це удар по їхньому добробуту, бо вони міцно сиділи на бюджетних потоках, а тут йдуть зміни, що унеможливлюють це чудове життя. Відповідно, ці зміни потрібно нівелювати і дискредитувати в очах людей, що і робиться за допомогою мас-медіа та чуток. А є люди, які підтримують реформи, але не просто підтримують, а хочуть, щоб ті були більш ефективними, але будь-яка критика натикається на звинувачення реформаторів у намаганні відмінити реформи, «ставити палки в колеса», або того гірше – у совковості. Тобто складається враження, що будь-яка реформа – це священна корова, і не може бути ані критикована, ані корегована.

До речі, здається, що штаб Порошенка підійшов до виконання свого завдання саме з цією ж формулою: Петро Порошенко – це наше усе! І промазав, як показала практика. І тільки коли сам Порошенко вийшов і почав говорити, почав слухати і визнавати свої помилки і користатися помилками Зеленського, його передвиборча історія ожила.

Так за кого ж голосувати в такому разі?

Скажу за себе. Не буду вдавати з себе високого мораліста і говорити, що жоден із кандидатів недостойний Мого вибору. Не буду ховати голову в кущі й уникати відповідальності за свій вибір. Я не за Порошенка. Але я за той напрямок розвитку України, який він гарантував і гарантує як президент, як Гарант.

Голосувати за Зеленського для мене – це не смішно. Бо в ролі справжнього кандидата в президенти він, на відміну від свого персонажу Голобородька, не смішний, тому що чесний, а жалюгідний, бо нещирий.

Один із рекламних роликів про минуле та майбутнє закінчується так: «….Володимир Зеленський. Кінець старої епохи!» – з якого, за задумом, мусить слідувати, що Володимир Зеленський – це щось нове.

Але це тільки ролик. Якщо послухати штабістів Зеленського, і особливо його заступника з мовних та інформаційних питань Олександра Харебіна, то враження зовсім інші. «Радянський Союз, – говорить ця людина, – є базовою цінністю українців» Цікаво, яке з цих явищ – розкуркулення, Голодомор, масові розстріли, табори ГУЛАГу, нищення української ідентичності – пан Харебін вважає нашою «базовою цінністю»?

Парадоксально, але в цій ситуації саме проєвропейський Порошенко, з усіма його старими звичками і стереотипами, сформований за часів СРСР, але державно орієнтований на демократичний розвиток України, виглядає майбутнім.

А Зеленський і його команда молодих латентних «регіоналів» зі своїми уявленнями про СРСР та Росію – це реставрація тієї самої старої епохи. Реставрація «совка». Так, із новими молодими обличчями, які будуть озвучувати нам чужі сценарії.
Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне.