Прем’єра кінострічки “Перша сотня” відбулася у Сумах

Сюжет заснований на незабутній історії Майдану, війни на Донбасі. Напередодні прем’єрного сеансу нам вдалося поспілкуватися з авторами кінофільму – Ярославом ПІЛУНСЬКИМ та Юрієм ҐРУЗИНОВИМ. До подій на Майдані вони вже були успішними й популярними кінематогроафістами, які мали визнання та авторитет серед колег. Революція гідності, війна на Донбасі докорінно змінили звичний порядок життя Ярослава та Юрія. Так, нині вони замість зйомок кліпів для зірок сцени, кіномонтажу мильних серіалів займаються волонтерсько-просвітницьким проектом “Жовтий автобус”. Разом з іншими українськими митцями-однодумцями вони постійно курсують до прифронтових селищ Донбасу.

Ярослав Пілунський та Юрій Ґрузинов навчають тамтешню малечу азам кіномистецтва й разом створюють короткометражні кінозамальовки, де діти є головними героями та авторами сценарію. Але все це сталося потім — після створення художньо-документального кінофільму “Перша сотня”. Як створювалася ця хвилююча історія сьогодення про справжніх героїв нашого часу – в інтерв’ю з авторами кінофільму “Перша сотня”, спеціально для читачів газети “Панорами”. Наші співрозмовники, як творчі однодумці, вели бесіду так, що увесь час продовжували та доповнювали спогади та думки один одного.

R: Панове, Ярославе, Юрію, як виникла ідею фільму?
Ярослав ПІЛУНСЬКИЙ: Перші сюжети, які потім увійшли до фільму, знімалися восени 2013 р., наступного дня після розгону та побиття студентського протесту. Й потім, коли почалися драматичні й криваві події на Майдані, зібралися кінематографісти, люди інших творчих професій. Творча інтелігенція опинилася на вістрі протесту. Відразу стало зрозуміло, що ми можемо носити бруківку або фільмувати все, що відбувається навколо. На фоні пасивного мовчання офіційних мас-медіа ми створили альтернативний, а головне – правдивий, не аангажований канал інформації. Таке творче співдружжя сформувалося у проект “ВАВИЛОН’13” та стало непересічним явищем часів Майдану. Пізніше команда “ВАВИЛОН’13” була відзначена державною Шевченківською премією у номінації “Кіномистецтво” за 2017 рік.

R: Що згадується з часів Майдану?
Юрій ҐРУЗИНОВ: Згадується одна з ночей Майдану, коли чекали на штурм. Для усіх час нібито зупинився, й ми постійно піднімали очі на великий циферблат годинника на башті, а там нібито загіпнотизовані стрілки не рухалися, й 15 хвилин тривали як ціла година. Сотні мовчазних людей в касках, нічна тиша, безкінечне чекання надзвичайно виснажувало. У такі хвилини з глибин свідомості виринало питання: “Що буде далі?”. Ми розуміли, що Путін так просто нас не відпустить. На жаль, наші найгірші передбачення щодо Криму та Донбасу справдилися.

R: Як визрів задум та концепція майбутнього фільму?
Я.П.: Ми відразу зрозуміли, що відбуваються воістину історичні події, де має сформуватися громадянське суспільство. Від спротиву воно повинно перейти до будівництва. Нам було дуже важливо піймати, зафіксувати перші кроки цього переломного моменту. Ми вирішили: не варто бігати по усьому Майдану – й почали знімати локально події та людей на барикаді на вул. Інститутській, біля Львівської брами. Саме там зібралися перші захисники, які утворили Першу майданівську сотню. З ними ми спілкувалися та фільмували їх день за днем та йшли по драматургії життя.

Фільм “Перша сотня” вийшов у широкий прокат, маючи приз глядацьких симпатій Міжнародного кінофестивалю Docudays UA-2018

R: Що для вас стало особливо цінним спостереженням?
Ю.Г.: Поруч з нами працювала тисяча камер. Вони фіксували загальну картину подій. Ми спробували брати інтерв’ю в учасників подій, але вони як правило лише “транслювали”, розповідали загальними фразами, які не відбивали суті подій. Це й зрозуміло: важко відразу описати словами філософське значення всього, що відбувалося тими днями. У той же час траплялися вчинки, несподівані події-суперечки, які нам як кінематографістам давали правдивий зріз-образ майданівських подій. Так, одного разу виник колективний конфлікт щодо того ,чи варто зупиняти розвантаження дров, коли звучить Гімн. Цей несподіваний сюжет-коллізія, яку неможливо було б придумати сценаристу, став одним з епізодів фільму “Перша сотня”.

R: Що для вас стало кульмінацією цих подій?
Я.П.: Навіть знаходячись кожного дня поруч з героями Майдану, неможливо було передбачити розвиток подій РеволюціЇ гідності. А потім сталися розстріли людей у центрі Києва, Небесна Сотня, окупація Криму, початок війни. Ці історичні події ми продовжували відслідковувати, знімаючи наших героїв. Таким чином, спротив вийшов на новий рівень, й ми вже знімали продовження сюжету в окопах на війні. Тут наші герої вже не просто голіруч, а зі зброєю в руках захищали свої цінності. Історія розтягнулася у часі, трансформуючи новий рівень свідомості спротиву. Ми спробували на порівнянні цих динамічних процесів з’ясувати: куди ж ми рухаємося, що на нас чекає, чи збереглася першочергова мотивація та чи готові ми рухатися далі у тому ж напрямку? Власне, ці роздуми й стали передумовою кульмінації нашої кінематографічної розповіді.

R: А як створювався сценарій фільму?
Я.П.: Сценарію не було. Ми йшли за розвитком подій. Ми не знали — хто залишиться головним героєм стрічки та який буде фінал. В основу сюжету лягли документальні зйомки. За допомогою монтажу, кінематографічного способу роботи з героями, ми створили художньо-документальне кіно. У фільмі немає жодного постановочного кадру та жодного інтерв’ю, ні слова закадрового тексту, і все, що є у нашій стрічці це — ЖИТТЯ. Драматургія “Першої сотні” відповідає класичній схемі. Просто ми її знайшли у реальних умовах сьогодення, вилучили звідти сюжет й склали-змотували його у правдивий документальний пазл.Як результат – визнання колег та приз глядацьких симпатій Міжнародного кінофестивалю Docudays UA-2018.

У фільмі “Перша сотня” немає жодного постановочного кадру та жодного інтерв’ю, ні слова закадрового тексту, і все, що є цій стрічці — ЖИТТЯ

R: Як склалися життєві долі героїв вашої документальної стрічки?
Я.П.: На щастя, усі вони живі та здорові й повернулися до мирного життя. Учасники фільму “Перша сотня” – справжні герої нашого часу. Вони пройшли Майдан, не ховалися під час розстрілу на Інститутській, пройшли фронт та Дебальцеве. Сьогодні деякі з них продовжують займаютися своїми довоєнними справами, а один з наших героїв став помічником голови Київської ОДА.

R: А чим наразі займаєтеся ви?
Я.П.: Ми реалізуємо проект «Жовтий автобус». Їздимо до прифронтових населених пунктів. В Мар’їнці, Красногорівці, Авдіївці, Попасній, Новоайдарі, Миколаївці, Маріуполі проводимо заняття з дітьми. Кожного місяця упродовж 10 днів викладаємо основи кінематографії. Три дні тривають майстер-класи, три дні — зйомки, а далі – монтаж з прем’єрою, тобто відразу даємо цій малечі професію в руки.

R: Що для вас участь у соціально-просвітницькому проекті «Жовтий автобус»?
Я.П.: Ця робота пов’язана з фільмом “Перша сотня”. Ця як його продовження та відповідь на питання: “Що нам, українцям, роботи далі?”. Ми розповідаємо та показуємо підліткам, в дитинство яких ввірвалася війна, як медіа можуть знищувати свідомість, маніпулювати. А з іншого боку, ми їх вчимо, як тими ж інструментами можна розбудовувати, творити добро, приносити радість собі та суспільству. Головний меседж проекту «Жовтий автобус» – спілкування з цими талановитими дітьми, які мешкають у прифронтових районах: «На згарищі зеленіє трава”.

Довідка
Компанія “Альбатрос Коммунікос Україна” створила художньо-документальний фільм “Перша сотня”. Половину його вартості (1 989 325 грн.) профінансувала держава. Зйомки стрічки відбувалися з жовтня 2013 до грудня 2016 р. Авторами проекту є Ярослав Пілунський, Юрій Грузінов та Юлія Шашкова; продюсер Анна Капустіна. «Це занурення в епіцентр подій, відвертий художній та громадянський погляд на людські стосунки на тлі кривавих соціальних заворушень. Виклики та рішення на межі життя і смерті, пошуки взаємодії, перші кроки до формування громадянського суспільства – усе це об’єднане розумінням пройденого шляху та оптимістичним поглядом на майбутнє України», – йдеться в офіційному анонсі фільму. Його сюжет розповідає про Першу сотню Майдану, яка після початку російської військової агресії на Донбасі пішла захищати Україну на фронт. «Нам потрібне це кіно як нагадування та привід осмислити останні п’ять років нашої історії. Особливо в часи, коли все частіше стикаємося з проявами реакції і все більше усвідомлюємо загрозу реваншу», – зазначив голова«Держкіно» Філіп ІЛЛЄНКО.

Олена Шевченко
Панорама №14-2019