Відкрита Європа: За життя без сміття

Сьогодні провідні європейські країни змогли не тільки максимально (у деяких країнах до 99%) зменшити кількість відходів, що потрапляють на полігони, а перетворити сміття на товар. Переробка та повторне використання, отримання з відходів енергоресурсу – реальність європейських країн.

До 2014 р. в Україні працювало п’ять сміттєспалювальних заводів – у Дніпрі, Харкові, Києві, Рівному та Севастополі. Зараз з них працює тільки київський. Близько 95% відходів відправляється на звалища, які з кожним роком «з’їдають» все більше української землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україні є куди розвиватися, змінюватися, є на кого рівнятися в цьому питання. Архіважливим і, напевно, вирішальним у цьому напрямку було підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом та його державами-членами, з іншої сторони. В рамках якої передбачено зміну українського законодавства, що сприятиме і зміні свідомості українських громадян у їх ставленні до відходів.

Європейський курс

Для України в галузі довкілля впровадження законодавства ЄС відбувається в межах восьми секторів. Загалом воно регламентується 29 джерелами права — Директивами та Регламентами ЄС у цій сфері, що встановлюють загальні правила та стандарти, які повинні бути транспоновані (перенесені) до внутрішньодержавного права. На відміну від сучасного природоохоронного законодавства України, яке у багатьох аспектах є декларативним, джерела права ЄС визначають кількісні та якісні результати, які треба досягти кожній країні протягом визначеного періоду часу. Особливістю Директив ЄС є те, що держави повинні адаптувати своє законодавство для досягнення цілей, визначених Директивами, але при цьому самі визначають методи їх досягнення.
Право у сфері управління відходами (та їх окремими потоками) представлено в ЄС більше ніж десяти директивами. З них у список Угоди про асоціацію ввійшли Директива 2008/98/ЄС про відходи (рамкова); Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів та Директива 2006/21/ЄС про управління відходами видобувної промисловості.

Головне із завдань – запобігання утворення відходів, сприяння повторному використанню, вторинній переробці та відновленню відходів з метою зменшення їх впливу на навколишнє середовище. Пріоритетною метою при цьому постає перетворення відходів на ресурси і зниження обсягів їх утворення. Вітчизняне законодавство у цій сфері, не дивлячись на досить розвинену нормативно-правову базу, не повністю або лише частково відповідає вимогам ЄС. Відтак імплементація зазначених директив пов’язана із значними змінами і доповненнями в правовому полі. Передусім Україна стоїть перед необхідністю переходу на нову концептуальну основу, в рамках якої пріоритетні цілі поводження з відходами забезпечуватимуть рух у напрямку «кругової» економіки з каскадним використанням ресурсів і мінімізацією обсягів залишкових продуктів. Строк впровадження зазначених вище трьох директив за різними їх положеннями становить від 2-х до 5-6 років.

Стратегія національного масштабу

«Ситуація, що склалася в сфері екологічної, антропогенної та техногенної безпеки в Україні ,створює загрозу для національної безпеки та безпечного існування сучасного і майбутніх поколінь», – визнають у найвищих ешелонах влади в Україні. Саме це прописано у Основних положенням Національної стратегії управління відходами до 2030 р., схваленої Кабміном рік тому. Стратегією передбачено чимало важливих кроків на різних рівнях.

Питомий показник утворення відходів в Україні в середньому знаходиться в межах 250 – 300 кг/рік на душу населення і має тенденцію до зростання

«Перед нами надзвичайно складне завдання. Маємо бути готові до тривалої важкої праці і нищівної критики. Адже екологія – це те, на що за поганою традицією в нас звертають увагу, лише коли біда. Сьогодні екологія може здаватися не першочерговим завданням, але це хибна думка. Екологія завжди на часі, бо це середовище, у якому ми живемо. Тікаючи від цією істини, ми чинимо злочин проти наших дітей. Досягнення зазначених результатів повністю залежить від підтримки реформи з боку громадянського суспільства та бізнесу. Культура управління з побутовими та іншими відходами в Україні повинна суттєво змінитися. Бізнес повинен реалізувати низку заходів щодо запровадження новітніх технологій та матеріалів, щодо організації систем збору та сортування відходів. А держава – максимально сприяти бізнесу у цьому», – прокоментувала національну стратегію віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе.
Національна стратегія управління відходами стосується усіх видів відходів – і побутових, і промислових, і небезпечних, і будівельних.

Світло у кінці тунелю

Сортування вважається першим кроком до «цивілізованого» поводження зі сміттям. І в Україні є 22 сортувальні лінії. Всього працюють 15 заводів з переробки скла, 15 – по переробці паперу, 16 – по переробці металу, 19 – по переробці ПЕТ, 36 – по переробці вторинних полімерів, які завантажені не в повній мірі. Менше 1% всіх відходів переробляються, велика частина їх або спалюється, або закопується в ґрунт. Також самі полігони вже не пристосовані до такої кількості сміття, яке туди звозять. При цьому полігони останнім часом стали досить привабливим новим джерелом енергії. З’являється все більше проектів зі створення біогазових установок, які могли б генерувати енергію зі звалищного газу. З початку року було оголошено про старт п’яти нових проектів з видобутку біогазу-метану.

Змінити свідомість

Доволі часто містяни навіть не замислюються над тим, що саме вони викидають до смітника

На звалище потраплять відпрацьовані небезпечні лампи, акумулятори, прилади, важкі метали та отруйні речовини. Ми говоримо про те, що вже давно пора сортувати сміття, але навіть не замислюємо над тим, наскільки легко ми позбуваємося доволі небезпечних його елементів.
Якщо мова йде про основні загрози, то тут навіть від невеличкої батарейки чи грама речовини шкода може обчислюватися у сотнях тисячах забруднених літрів чи кілометрів. Наприклад, батарейки містять важкі метали, кислоти, луги, які, потрапляючи у воду або ґрунт, завдають непоправної шкоди навколишньому середовищу. Так, одна пальчикова батарейка забруднює 400 л води, якої вистачить одній людині на 9 місяців, та 20 кв. м ґрунту, на якому, приміром, у лісі може рости два дерева, жити два кроти, один їжак і декілька тисяч дощових черв’яків. При цьому свинець, кадмій та ртуть, які містяться у батарейках, викликають важкі захворювання мозку, нервові розлади, провокують рак, погіршують зір, слух, викликають порушення опорно-рухової системи та захворювання дихальних шляхів.

На сьогоднішній день у місті Суми існує два ліцензованих підприємства, що мають право збирати, транспортувати та тимчасово зберігати небезпечне сміття. Це «Спецзахист» та «Екостандарт». Вони, по суті, є лише транспортною компанією, що має потужності для перевезення небезпечного сміття до місця його утилізації. А якщо говорити по кожному із видів сміття окремо, то в Сумській області переробних підприємств немає, по окремих видах небезпечного сміття навіть Україна не може похвалитися достойним пунктом утилізації. Максимум, що можуть «знешкодити» в області, – це шини. Все інші транспортується по всій Україні.

«В цьому плані німецькі чи голландські заводи з утилізації сміття можуть бути чудовим прикладом. Те, що ми маємо у Львові ,– це лише велика дробарка. В розвинених країнах взагалі інший підхід у поводженні зі сміттям, тим паче із небезпечним. Для прикладу, за викинуту на смітник батарейку вам випишуть штраф розміром у 300 євро ,і запевняю вас, що вам не захочеться більше жодної батарейки викидати на смітник. Для нашої країни питання взагалі нагальне. Бо не врегульоване питання поводження з небезпечними відходами для населення. Якщо із юридичними особами ми маємо договори, вони мають зобов’язання, на них у разі невиконання накладаються штрафи. А от із фізичними особами ситуація складна. Ми не можемо зобов’язати їх приносити нам сміття, бо за кожну здану лампочку, наприклад, вони мають сплатити близько 7 грн. Чи погодяться люди здавати сміття за гроші? Навряд чи, бо простіше викинути у смітник і не думати, що з ним буде далі і куди подінуться отруйні речовини. Найгірше в цьому те, що все то до нас повертається і до наших дітей. А ми намагаємося про це не думати, – пояснює співзасновник компанії «Екостандарт. Рециклінг» Дмитро НАТАЛУХА. – І тільки відповідальний громадянин, а їх одиниці приносить такі лампи на наше спеціалізоване підприємство. Через те, що їх одиниці і таких людей хочеться підтримати, то ми приймаємо лампочки безкоштовно. Але то капля в морі».

На сьогодні бракує централізованих пунктів збору такого сміття. Якщо по батарейках громадськість хоч якось намагається підтримувати доволі широку мережу пунктів збору, то за іншими категоріями – нуль.
Важливе питання – як же змусити людей сортувати небезпечне сміття? Перш за все, потрібно впорядкувати на законодавчому державному рівні, бо місцевій владі у таких глобальних екологічних питаннях складно регулювати. Потрібно налагодити переробку такого сміття. А для пересічного громадянина дуже потрібно налаштувати зручну і зрозуміло систему збору сміття.

«Тільки нове покоління можна навчити сортувати сміття, не викидати небезпечне у спільний сміттєвий бак. А ці діти, коли будуть підростати, зможуть «підтягнути» і нас, дорослих. А поки проблема залишається відкритою і дуже нагальною», – вважає перевізних небезпечного сміття.
Поки українці думають, куди подіти сміття, як навчити сортувати, у країнах ЄС інша халепа – де його взяти. Адже на переробці сміття можна мати дуже непоганий бізнес. У розвинутих країнах перероблені відходи давно стали повноцінним продуктом міжнародної торгівлі.

Проект “Відкрита Європа” фінансується Європейським Союзом. Підтримку у реалізації проекту надає громадська організація “Інститут економічних досліджень та політичних консультацій” та «Європейська правда». Матеріали в рамках даного блоку підготовлені в рамках проекту “Просування реформ в регіони” за сприяння Європейського союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст публікацій є виключно відповідальністю їх авторів та жодним чином не відображає точку зору Європейського союзу.