Вічний революціонер

Володимир Лесик: «Якщо наші вимоги проігнорують, ми будемо домагатись відставки Ющенка»

Ім’я киянина Володимира ЛЕСИКА досить широко відоме у колі громадських діячів, у тому числі і сумських. Йому, наприклад, належить ідея пішого походу сумських студентів на Київ у серпні 2004 р. Зараз Володимир Лесик — голова Асоціації захисту прав громадян України.

Про особисте

[q]r: Володимире, чому ти став громадським діячем? [/q]
Володимир Лесик: Те, що я почав займатись громадською діяльністю, повністю обумовлено моїми світоглядними позиціями та життєвими принципами. Мені не хотілося жити в державі, де панував режим Леоніда КУЧМИ. Хоча, в принципі, і зараз при владі чимало його послідовників…

[q]r: Чому акція «Україна без Кучми» (УБК) не досягла своєї мети і мала такий кінець: сутички з міліцією та арешти? [/q]
В.Л.: Акція «Україна без Кучми» крім суто громадського руху являла собою ще й протистояння двох основних політичних сил: самого Леоніда Даниловича і так званої опозиції. У певний момент опозиція мусила якось завершити цю акцію.

Зрозуміло, що бажання двох політичних сил тут співпало. В УБК з самого початку брала участь радикальна організація «УНА-УНСО». Проти неї було сплановано ряд провокацій, унсовців втягували у бійки з міліцією. Понад 15 осіб — лідерів «УНА-УНСО» — заарештували, проти них порушили кримінальні справи і після цього акція «Україна без Кучми» фактично перестала існувати.

Мене тоді дуже дратувало те, що боротьба припинилась, і багато людей вирішили, що ми не в змозі щось змінити, що все розвалилось і кожен залишився сам по собі. А журналістів, політиків могли і далі вбивати, саджати за грати. Згадайте, як за КОЛЕСНІКОВА однопартійці і взагалі «східняки» стояли горою! А тут представники «УНА-УНСО» засуджені і мають відсидіти по 3 роки тільки за свої переконання, і за них ніхто не турбується. Вийшло так, що їх просто використали — і забули. Це наштовхнуло мене на те, щоб голосно заявити владі про свій протест: 6 вересня 2001 року я вийшов на Майдан Незалежності і розрізав собі живіт. Моя акція мала потужний інформаційний розголос. Звістка про це трохи прорвала інформаційну блокаду, за кордоном стало відомо про ті питання, які були оголошені у моїх вимогах стосовно подій у державі.

[q]r: Як ти думаєш, чи буде Кучма колись покараний? [/q]
В.Л.: Хіба що Богом.

[q]r: Чи приносить громадська діяльність заробіток? [/q]
В.Л.: Це могло б приносити кошти, тому що заробляти можна на всьому. Але тут питання полягає в принципах людини. Я не належу до тих, хто нехтує своїми принципами. Працюю у різних проектах і маю з того на транспорт, на поїсти. До речі, проблема непорядності деяких лідерів різних громадських організацій, тих, хто видає себе за поборників свободи і демократії, теж суттєво гальмує розвиток громадянського суспільства в Україні.

Про Суми

[q]r: Як ти дізнався про події у Сумах і сумських студентів? [/q]
В.Л.: З сумськими студентами я вперше познайомився на семінарі, який організувала «ПОРА». На цей семінар приїхали представники сумського руху проти СНУ і так запально і щиро розповідали про свою біду, що захотілося їм допомогти. Одразу було видно, що в цьому протесті ніхто не переслідує своїх особистих корисних інтересів, а просто студенти борються за те, щоб нормально навчатись в нормальному вузі, а не в «збірній солянці» під керівництвом ректора-»бандюковича». Я приїхав в Суми з конкретною пропозицією, з готовим, розробленим проектом досягнення мети акції. Тоді ситуація була така, що студенти не знали, як бути далі, яким чином перемогти.

[q]r: Звідки взялась ідея іти пішки на Київ? [/q]
В.Л.: Враховуючи те, що до президентської кампанії залишалося декілька місяців, що акція була не заполітизована, мітингували звичайні студенти, сумський протест міг сильно вдарити по рейтингу влади. Кандидатом від влади був Віктор ЯНУКОВИЧ. Тому доцільно було переносити спротив безпосередньо до Києва. Там на акцію вже змушені були звернути увагу, вона ставала більш помітною і загрозливою для тих, хто і міг вирішити питання СНУ. Похід на Київ треба було зробити пішим, щоб показати свою рішучість, радикальний настрій.

Якщо громадянська кампанія має на меті досягнути конкретний результат, то вона має розвиватись по наростаючій: були мітинги, були акції, було наметове містечко. Далі потрібно щось більш вражаюче. Коли студенти йдуть пішки на Київ, це доводить, що у них дійсно є бажання перемогти.

Про громадську активність

[q]r: Можна сказати, що народні депутати нової Верховної Ради, які привели до прем’єрства Віктора Януковича, здивували тебе чи обурили? [/q]
В.Л.: Звичайно, ні. Це було б наївно — чекати від них чогось іншого в тій ситуації. Я, на відміну від багатьох, взагалі не вважаю, що відбулась помаранчева революція. Це була розбірка кланів з використанням громадських мас. Але цінність того, що відбулося на Майдані, в підвищенні активності українців.

Стало більше свідомих громадян, які розуміють: незалежно від того, чи ти лікар, чи дрібний підприємець, ти маєш цікавитись, чим живе держава, хто нею керує.

Якщо тебе щось не задовольняє, ти повинен знаходити час, іти до громадських організацій і робити все, щоб змусити владу або виконати свої обіцянки, або піти у відставку.

[q]r: Ти — прихильник ідеї розпуску парламенту? [/q]
В.Л.: В Україні у владі ситуація протягом 15 років одна і та ж: на виборах говорять про любов до народу, а після виборів ця любов переростає у «фізичну». І народ дозволяє це політикам. Більшість громадян ніяк на це не реагує. Через 5, 10, 15 років все може залишатись так само, аж доки суспільство не стане монолітним (схід-захід), поки не перестане піддаватись на провокації представників політичних кланів. Врешті-решт доведеться зрозуміти, що слід всім разом відстоювати свої інтереси, а не ділитись за якимись параметрами. Зараз у Верховній Раді іде розподіл сфер впливу, про соціально-економічні обіцянки ніхто не згадує. Народ спокійно спостерігає. А якби така ж маса людей, як при помаранчевій революції, зібралась сьогодні і вказала б владі на її місце, вимагаючи зростання зарплат, збільшення бюджету, то депутати змушені були б задовольняти ці інтереси. Інакше люди вимагали б розпуску парламенту. В такому суспільстві влада служить народу. Там, де люди не за 20-50 грн., а з власної ініціативи збираються і ставлять керівництву держави конкретні умови.

Навіть якщо після розпуску парламенту на чергових виборах до влади прийдуть ті ж самі політики, вони вже будуть знати, що за свої вчинки треба відповідати. Не виконуєте обіцянок — розпуск. А враховуючи те, що передвиборча кампанія річ доволі дорога, вони зрозуміють, що невигідно вкладати гроші у вибори, після яких на парламент чекає розпуск. Вони змушені будуть здійснювати реальні кроки, щоб вирішити соціально-економічні проблеми, для того щоб народ був задоволений. В результаті цей бізнес стане просто невигідним.

[q]r: Чи є приклади дійсно громадського руху у світі? [/q]
В.Л.: Один з найвідоміших рухів — це нещодавній протест французьких студентів, які масово вийшли на вулиці і врешті добились свого. Вони довели, що саме суспільство має вирішувати свою долю. Та і події у Сумах 2004 року — дуже яскравий приклад. Але народ, на превеликий жаль, настільки «затурканий», що більшість навіть не усвідомила, в чому цінність перемоги сумських студентів. Якщо невелика група активістів змогла відстояти свої права на рівні держави, то добиватись свого можна і у серйозніших питаннях, якщо бути більш організованими і згуртованими.

[q]r: Яку політичну силу ти підтримуєш? [/q]
В.Л.: Я голосував за «Нашу Україну» і зараз буду вимагати від цієї сили, щоб вона виконувала свої обіцянки. Якщо мої труди нічого не дадуть і «Наша Україна» проігнорує мене і моїх однодумців, то, звичайно, будемо вимагати відставки Віктора ЮЩЕНКА і думати про вибір іншої сили.